До Тимотея другого послання святого апостола Павла читáння.
2 Тим. 292 зач.; 2, 1-10.
1. Сину Тимотею, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі. 2. Що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні й інших навчити. 3. Перенось, отже, зо мною труди як добрий воїн Христа Ісуса. 4. Ніякий вояк не встряває у справи життя цього, як хоче догодити тому, хто його найняв на службу. 5. І коли хто бореться, не отримує вінка, як не бореться згідно з правилами. 6. Хліборобові, що працює, належиться перша частка у плодах. 7. Зрозумій, що кажу, і Господь дасть тобі розуміння у всьому.
8. Пам’ятай про Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, з роду Давида, згідно з моїм євангелієм, 9. за яке я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Але слова Божого зв’язати не можна. 10. Тому все терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасіння, що в Христі Ісусі, з вічною славою.
Від Луки святого Євангелія читáння.
Лк. 63 зач. 12, 2-12.
2. Сказав Господь: Нічого нема схованого, що б не відкрилось, і скритого, що б не виявилось. 3. Ось чому те, що ви сказали потемки, почується при світлі; і те, що ви говорили на вухо по сховках, оголоситься на крівлях.
4. Кажу вам, моїм друзям: не бійтесь тих, що убивають тіло, і потім більш нічого зробити не можуть. 5. Покажу вам, кого треба боятись: бійтесь того, що, вбивши, має владу вкинути у пекло. Так, кажу вам: того бійтесь.
6. Хіба п’ять горобців не продаються за два шаги? Та ні один з них не забутий у Бога. 7. Ба навіть і волосся на голові у вас усе пораховане. Не бійтесь: ви вартніші за багатьох горобців.
8. Кажу вам: кожен, хто визнає мене перед людьми, і Син чоловічий визнає його перед ангелами Божими.
9. Хто ж мене відречеться перед людьми, того і я відречуся перед ангелами Божими.
10. І всякому, хто скаже слово проти Сина чоловічого, проститься йому; а тому, хто хулитиме Святого Духа, не проститься.
11. Коли вас приведуть у синагоги, до урядів та до влади, не клопочіться тим, як або що маєте відповідати, або що маєте казати, 12. бо Дух Святий навчить вас тієї години, що треба говорити.
Лк. 12, 2–12. «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими»
Іноді, коли більше починаємо пізнавати християнство, правди віри, у нас виникає роздвоєність: з одного боку, ми вже багато знаємо про Бога й відчуваємо обов’язок, заклик Ісуса Христа визнавати свою віру перед людьми, з іншого – не просто нам позбуватися того стилю життя, яким жили раніше, не завжди готові виявляти своє християнство. Тому дотримуватися заклику свідчити про Господа не просто для нас, адже свою віру можемо виявляти тільки тоді, коли нею почнемо жити.
Це так, як із чужою мовою: ми навчимося говорити нею тільки тоді, коли її пізнаємо. А тією Божою мовою, мовою любови, прощення можемо говорити лише тоді, коли будемо більше й глибше пізнавати Господа. Якщо перебуватимемо з Богом, то зможемо невимушено давати свідчення про Того, якого пізнали, людям, яких зустрічаємо на своїй життєвій дорозі!
