До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.
2 Кор. 176 зач.; 4, 6-15.
6. Браття, Бог, який сказав: нехай із темряви світло засяє, освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на лиці Ісуса Христа.
7. Ми маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9. нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не погублені. 10. Увесь час носимо в тілі смерть Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11. Нас бо ввесь час живими віддають на смерть задля Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12. І так смерть діє в нас, а життя у вас. 13. Та маючи той самий дух віри, про який написано: Я вірував, тому й говорив, і ми віруємо, тому й говоримо; 14. бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами побіч себе. 15. Бо все це ради вас, щоб благодать, множачись через багатьох збагатила дяку на славу Божу.
Від Матея святого Євангелія читáння.
Мт. 92 зач. 22, 35-46.
35. В тому часі один законовчитель приступив до Ісуса і спитав його, спокушаючи:
36. – Учителю, котра найбільша заповідь у законі?
37. Він сказав до нього:
– Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: 38. це найбільша й найперша заповідь. 39. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого. 40. На цих двох заповідях стоять ввесь закон і пророки.
41. Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх:
42. – Що ви думаєте про Христа? Чий він син?
Кажуть йому:
– Давидів.
43. Він до них мовить:
– Як же Давид у надхненні називає його Господом, 44. кажучи:
Господь промовив владиці моєму:
сідай праворуч мене,
доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги.
45. Коли, отже, Давид його називає Господом, як він може бути його сином?
46. Ніхто не міг йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше його питати.
Матея 22, 39: «Люби ближнього твого, як себе самого»
Ми багато чуємо про любов, відчуваємо її від самого народження і самі ділимося любов’ю. Та насправді, любити не так просто. Часто ми сприймаємо любов через призму того, що з тією людиною чи людьми нам комфортно, ми почуваємося впевнено, ми знаємо, що вони надійні. Значно складніше любити тоді, коли треба поступатися власними принципами, коли потрібно втишувати свій характер. Та Господь любить кожного з нас – із усіма нашими гріхами та недоліками.
