Першого соборного послання Петрового читáння.
1 Пт. 59 зач.; 2, 21 – 3, 9.
21. Улюблені, Христос страждав за вас, даючи вам приклад, щоб ви йшли його слідами. 22. Той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не найшлося, 23. хто був злословлений, але сам не злословив, хто страждав, та не погрожував, але здався на того, який судить справедливо – 24. він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на хрест, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости; бо ми його ранами зцілились. 25. Бо ви блукали, немов вівці, але тепер вернулися до пастиря й наставника душ ваших.
1. Так само ви, жінки, коріться своїм чоловікам, щоб навіть, якщо деякі не вірять слову, їх привабило без слова поводження жінок, 2. коли побачать ваше життя у чистоті й повазі. 3. Нехай ваша окраса буде не назовні – заплітання волосся, накладання золотих обручок чи прибирання в шати, 4. але в середині людського серця, в нетлінній красі духа, лагідного та мовчазного; ось що многоцінне перед Богом. 5. Бо колись святі жінки, які надіялися на Бога, приоздоблювали себе, корячися своїм чоловікам, 6. як от, приміром, Сара слухала Авраама і «паном» його звала; а ви її діти, коли добре чините і не звертаєте уваги на ніякі побоювання.
7. Ви, чоловіки, живіть розумно разом з вашими жінками, як з істотами, що від вас слабші, віддаючи їм належну шану як співнаслідникам благодаті життя, і тим ваші молитви не матимуть перешкоди.
8. Нарешті, всі ви будьте однієї думки, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренні. 9. Не платіть злом за зло чи лайкою за лайку, а, навпаки, благословляйте, бо ви на те покликані, щоб унаслідити благословення.
Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 54 зач. 12, 13-17.
13. Одного разу послали до Ісуса фарисеї і старші юдейські декого з фарисеїв та іродіян, щоб його піймати на слові. 14. Прийшли ті й кажуть до нього:
– Учителю, знаємо, що ти праведний і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на лице людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Личить давати данину кесареві чи ні? Маємо давати чи не давати?
15. Він, знаючи їхнє лукавство, сказав їм:
– Чого мене спокушаєте? Принесіть мені динарій, щоб я бачив.
16. Ті принесли. Він сказав їм:
– Чий це образ і напис ?
Ті йому відповіли:
– Кесарів.
17. Тоді Ісус промовив до них:
– Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові, що Боже.
І вони дивувались йому.
Марка 12,7: «Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові, що Боже».
У більшості випадків, коли цитуємо цей вірш: «Віддайте ж кесареве – кесареві», говоримо, що мусимо мати пошану до законів, порядків, які існують у суспільстві. Однак дуже мало звертаємо уваги на другу половину цього вірша: «…а Боже – Богові».
Господь дарував нам життя, яке триває десятки років. У ньому багато не тільки років, а й ще більше місяців, годин, а секунд – неймовірна кількість. Коли приглянемося до нашого буденного дня, то можемо зауважити, що дуже багато часу віддаємо саме «кесареві» – тим чи іншим людським справам, клопотам, обов’язкам. Натомість дуже мало часу посеред дня, посеред тижня ми віддаємо Богові.
Як нам важко молитися наші ранішні, вечірні молитви, ходити до храму, творити добрі діла, як нам трудно віддати Боже Богові. Цей день дарував нам Бог, але нам обтяжливо щодня читати Святе Письмо, книги тих чи інших духовних авторів.
Бог дарував нам ціле життя. Чи ми хоч якусь маленьку його частину можемо присвятити Господеві? Адже остаточно життя й так належить Йому. Тому варто віддати Богові те, що Йому й так належить, – ціле наше життя.
Владика Венедикт (Алексійчук)
