Першого соборного послання Іванового читáння.
1 Йо. 69 зач.; 1, 8 – 2, 6.
8. Улюблені, коли кажемо, що гріха не маємо, ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. 9. Якже визнаємо гріхи наші, він вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. 10. Коли ми кажемо, що не згрішили, чинимо його неправдомовним, і слова його в нас немає.
1. Мої дітоньки, пишу вам те, щоб ви не грішили. Якже згрішить хто, ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного. 2. Він – примирення за наші гріхи, і не лише за наші, а й за гріхи усього світу.
3. З того знаємо, що ми його пізнали, коли заповіді його бережемо. 4. Хто каже: я його знаю, і заповідей його не зберігає, той неправдомовець і в тому правди немає. 5. Хто ж береже його слова, в тому любов Божа справді досконала. 6. З того і знаємо, що ми у ньому. Хто каже що в ньому пробуває, повинен так поводитись, як він поводився.
Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 62 зач. 13, 31 – 14, 2.
Сказав Господь своїм учням:
31. Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть.
32. Про день же той чи годину, ніхто не знає: ні ангели на небі, ні Син, тільки Отець. 33. Глядіть, чувайте, не знаєте бо, коли настане той час. 34. І воно так, як чоловік, що, від’їзджаючи, зоставив свій дім, дав слугам своїм владу й кожному роботу і велів воротареві пильнувати. 35. Так пильнуйте і ви, бо не знаєте, коли прийде пан дому, увечері чи опівночі, чи як запіє півень, чи уранці, 36. щоб коли вернеться несподівано, не застав вас уві сні. 37. А що вам кажу, кажу всім: чувайте!
1. Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, і первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити, 2. та казали: – Тільки не під час свята, щоб не було розруху в народі.
Мр. 13, 31 – 14, 2. «Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть»
За своє життя ми себе досить добре зрозуміли й пізнали, як треба жити по-християнськи. І, кажучи точніше, знаємо, яким би мав бути християнин, яким би мало бути християнське життя. З іншого боку, бачимо, наскільки ми й наше життя є далеко від ідеального християнського життя, наскільки наші ідеали відрізняються від нашої реальности. Ми вже звикли жити в такій роздвоєності. З одного боку, знаємо, як має бути, а з іншого – живемо, як нам живеться. А причина саме в тому, що ми не віримо в Боже слово, не сприймаємо його серйозно, не розуміємо того, що Боже слово свідчить про правду і про Творця. Не досить знати про Бога, читати Євангеліє, а дуже важливо тим жити. Ті маленькі знання, які ми здобули, треба якнайшвидше втілювати в життя.
