До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.
Євр. 314 зач.; 6, 13-20.
13. Браття, коли Бог давав Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, поклявся самим собою, 14. кажучи: поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми. 15. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю. 16. Люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою для ствердження. 17. Так само й Бог, бажаючи дати наслідникам обітниці якнайсильніший доказ непорушности своєї волі, зробив те клятвою, 18. щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну потіху, – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19. У ній маємо, неначе котву душі, безпечну та міцну, що входить аж досередини за завісу, 20. куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, по чину Мелхиседека.
Євр. 6, 13–20. «Ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам, у Ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний»
Які би складні обставини не складалися у нашому житті, завжди маємо триматись за Господа. Саме Бог був тим, хто давав відвагу й витривалість мученикам ставати перед царями, переслідувачами і катами. Так само й ми, коли будемо триматися за Господа, як за єдиний якір, нічого і ніколи не зрушить нас з місця. Саме ця віра допомагала нашим попередникам у часи підпілля, у часи Радянського Союзу бути витривалими.
Коли нас зносить праворуч чи ліворуч, то це свідчить, що ми неміцно тримаємось за Господа. Коли на нас щось впливає, щось вибиває з колії, це знову ж показує, що ми мало закорінені в Бозі. Наші прогрішення і падіння вказують на те, що ми не тримаємось за Господа. Якщо б ми тримались за Нього, то ніхто і ніщо не могло б нас звести із правдивого шляху, ми б завжди перебували з Господом у будь-яких обставинах нашого життя.
