Діянь святих апостолів читáння.
Ді. 25 зач.; 10, 21-33.
21. В тих днях зійшов Петро до мужів і мовив:
– Ось я! Я той, кого шукаєте. За чим ви прийшли?
22. Ті відповіли:
– Корнилій сотник, муж праведний і богобоязливий, доброї слави в усього юдейського народу, був повідомлений святим ангелом послати за тобою, щоб ти прийшов у дім його, і послухати слів твоїх.
23. Він, отже, запросив їх до себе та прийняв їх.
Другого дня він устав і рушив з ними; дехто з братів з Яффи теж пішли з ним. 24. Наступного ж дня він увійшов у Кесарію. Корнилій, скликавши рідню та близьких приятелів, чекав їх. 25. І як Петро входив, Корнилій вийшов йому назустріч і, припавши йому до ніг, уклонився. 26. Петро підвів його, кажучи:
– Встань, бо я теж людина.
27. І розмовляючи з ним, увійшов досередини, найшов багато зібраних 28. і до них промовив:
– Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об’явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту. 29. Тому я, покликаний, без вагання прибув. Питаю, отже, чому ви по мене посилали?
30. Корнилій відповів:
– Ось уже четвертий день, як я молився у моїй хаті о дев’ятій годині, аж тут передо мною став чоловік у сяючій одежі 31. і мовив: « Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом. 32. Пошли, отже, в Яффу і пошли по Симона, що зветься Петром. Він пробуває в хаті Симона гарбаря, край моря». 33. Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І оце тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб слухати все, що Господь тобі наказав.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Йо. 25 зач. 7, 1-13.
1. В той час ходив Ісус по Галилеї; він не хотів більше ходити по Юдеї, бо юдеї бажали убити його. 2. Наближалося ж юдейське свято Кучок. 3. І мовили до нього брати його:
– Іди звідси в Юдею; нехай учні твої побачать діла, що ти робиш. 4. Ніхто бо не чинить нічого тайно, коли бажає бути явним. Якщо ти таке робиш, яви себе світові.
5. Бо й брати його не вірували в нього. 6. Тоді Ісус відповів їм: не надійшов іще час мій; ваш час – готовий завжди. 7. Світ не може вас ненавидіти; мене він ненавидить, бо я свідчу проти нього, що діла його лихі. 8. Ідіте, отже, ви на свято; я не піду на те свято, мій час ще не настав.
9. Сказавши це до них, він лишився у Галилеї. 10. Та коли брати його пішли на свято, він так само пішов, однак не явно, а наче потай. 11. Юдеї шукали його на святі й питалися:
– Де він?
12. І люди говорили багато про нього між собою; одні твердили: він добрий; а інші відповідали: ні, він лише народ туманить. 13. Однак ніхто не говорив про нього явно, зо страху перед юдеями.
Йо. 7, 6: “Ще мій час не надійшов”
Очікуючи особливого моменту, якогось певного часу, відкладаючи до сприятливіших умов щось, втрачаємо найважливіше, що маємо – наше життя. Те ж стосується і важливих для нас людей. Нам здається, що тоді, як підберемо якісь особливі слова, матимемо якийсь відповідніший настрій, зможемо сказати щось дуже важливе. А поміж тим втрачаємо час.
Для того, щоб бути з Богом, відповісти на Його звернення до нас чи самим звернутися, теж чекаємо якогось певного часу, місця. А поміж тим щораз більше віддаляємося, бо завжди з’являються якісь перешкоди для ґрунтовнішої розмови з Ним. Ми навіть не припускаємо, що Господь завжди поруч, але не завжди ми Його впускаємо в своє життя, бо очікуємо особливого моменту.
