Святе Письмо з розважанням на 16 червня

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 44 зач.; 20, 16-18; 28-36.

16. В тих днях Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятдесятниці бути в Єрусалимі.

17. З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18. Коли вони прийшли до нього, він до них промовив:

28. Вважайте на самих себе і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, яку він придбав своєю кров’ю. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть між вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-між вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому чувайте, пам’ятайте, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас зі сльозами наводити на розум.

32. А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам насліддя між усіма освяченими. 33. Ні срібла, ні золота, ні одежі я не вимагав ні від кого.

34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба помагати слабосильним й пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя давати, ніж брати».

36. Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними став молитися.

9. Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. 10. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. 11. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. 12. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. 13. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.

---

Ді. 20, 16 – 18, 28.36. «Більше щастя давати, ніж брати»

Для нас дуже мило і приємно, коли про нас інші пам’ятають, телефонують і турбуються. Нам приємно отримувати подарунки, нам важливо, щоб інші не забували про нас. І нам боляче, коли цього немає. Але, напевно, ми не раз досвідчували, коли щось отримуємо, ця радість триває лише якийсь час, коли ми це посідаємо, а це декілька хвилин чи годин. Потім зауважуємо, що воно не приносить нам вже тієї радости, на яку ми сподівались, коли ще прагнули цього.

У житті кожний із нас мав більший чи менший досвід того, коли ми не тільки щось отримали, а й комусь іншому щось давали. Звичайно, нам непросто це робити, бо ми не навчені цього належно зробити. Однак добре пам’ятаємо, яку відчували тоді радість і приємність, коли когось чимось обдаровували, коли комусь щось давали. Тож стараймося завжди і повсякчас не стільки очікувати чогось від когось іншого, шукати різних нагород і дарів, а вчімося дарувати. Що більше будемо дарувати, розпоряджатись тими добрами, які маємо, то більше Бог нас нагороджуватиме цими добрами, щоб ми і далі могли обдаровувати інших.