Кожна людина будує свій життєвий сценарій…
На жаль, життя віддалене від тих віртуальних реалій, в які часто заглиблені люди. Ми не можемо натиснутити паузу, ми не можемо взяти ще один шанс…
Наші дні стікають, як пісок крізь скельце пісочного годинника… Чи кожна людина, прокидаючись зранку, думає: а на що я трачу своє життя?
А жаль, бо ніхто не знає, коли обірветься його ниточка життя, чи ниточка життя дорогої людини, і тоді душу роз’їдатимуть важкі намули образ і тягар несказаних слів вдячності і любові…
Люди ховають свої почуття за маскою байдужості, але інколи незчуваються, коли ця маска, падаючи, розбивається на шматочки, і тоді людська душа лише тоне у власній прірві, глибину якої сама ж викопала своїми необдуманими помислами.
І як у природі, у житті бувають громовиці розлук, блискавки почуттів, снігопади вражень, веселкові почуття… Людина лиш огранює алмаз своєї душі із цих різних граней буття…
Для чого ми прийшли в цей світ? Якщо нас створили – значить, з якоюсь метою, а з якою?
Щоб розібратись у цьому питанні, варто озирнутись навколо. Усе, що нас оточує – досконале, весь живий навколишній світ і середовище гармонійно відбиває свій такт буття. І головний диригент цього поліінструментального оркестру – наш Господь. Лише він настільки Благий, що дозволив людині влитися в те, що Він створив так досконало…
А як живе людина? Чи завжди ми розуміємо, чому ми тут? Чи завжди ми дякуємо Богу за такий чудовий шанс просто жити?
З плином часу темп життя став насиченішим, технічнішим… Планету оповила невидима павутина, що відволікає нас від головного – молитви.
Всі кудись спішать, прагнуть якнабільше заробити грошей, отримати чималий успіх… Але попри всі старання, коли людина помирає, усі ті речі, за якими вона так гналася, мовби розчиняються і зникають. Після смерті уже неважливо, скільки було грошей на рахунках в банках, який великий вибудував дім та інше, а важливо те, чого люди очима не бачать…
Всі говорять про добро, а його ніхто не бачить, всі говорять про милосердя, але воно не має ні кольору , ні запаху…
Саме про такі “скарби” варто мріяти у своєму житті. Про них до нас говорить Христос і лише вони, попри наш статус чи місце на Землі, завжди крокуватимуть поруч з людиною все її життя і опісля…
Отож, прокинувшись зранку, не думай, скільки мені треба грошей, чого б мені новенького купити.. Подумай, а скільки скарбів для Господа я зібрав?!
Спробуймо щодня плідно збирати істинні, нетлінні скарби!
