Розплющуючи очі після сну, бачиш, як тепле проміння потрапляє у кімнату і розсіває сутінки. З цікавістю спостерігаєш, як сонячний зайчик подорожує по стінах кімнати і, потрапляючи на обличчя, змушує мружитись і ховатись від нього. Кімната наповняється радісним світлом і спокоєм.
Вуха лоскоче пташиний спів. Голоси маленьких створінь зливаються в одну мелодію. Кожна пташка ніби виконує свою партію, яка перетворюється в милозвучне, гармонійне звучання. Голуби злітаються і чимчикуючи під вікнами, погойдуючись, мов на кораблі, своїм воркотанням навіюють душевний спокій.
А ось і сірий бешкетник, вуса якого ще не встигли висохнути від ранішнього молока, вмощується на колінах і своїм муркотінням попадає в такт твого дихання. Коли ти відчуваєш тривогу, то він тут як тут. Своїми фокусами відвертає увагу від наболілого і в такий спосіб допомагає переключитися на позитивні думки.
Привідкривши вікно відчуваєш, як легенький вітерець пестить тобі лице і дарує свою свіжість. Глибоко вдихаєш повітря – ранкова прохолода пронизує твоє тіло і наповнює його бадьорістю. За вікном гойдаються дерева у кронах яких ховається сонце, проливаючи пучки свого проміння, що меланхолійно танцюють в парі із листям.
Вітер, граючись листям, через шарудіння створює атмосферу затишку. Зачаровують погляд гори, які ховаються у сірих хмарах. Вони так і манять, щоб їх підкорити і на вершині вдихнути свіже повітря на повні груди, крикнути гучним голосом, щоб ехо твого голосу загубилося у вершинах гір і повернулося до тебе із ще більшою силою. А море так і манить у подорож, дозволяючи кораблям розсікати хвилі, які, вихлююпуючись з моря на берег, розбиваються об камінь і дрібні крапельки води, як туман спішать у свою хмарку, яка нависла над містом.
Хмари, мов білі овечки, мандрують по блакитному небу і проливають рясний дощ на поля і лани, які своєю соковитою зеленню умиротворюють наш внутрішній світ.
Який ж Величний є Господь Бог, що через такі повсякденні речі промовляє до кожного з нас! Його Любов безмежна. Він все створив для нас, щоб, споглядаючи на це диво, ми згадували про Його Любов і як вдячні діти прославляли Його. Однак, у вирі нашого життя усі ці речі стають для нас буденними. І це є свідченням того, що ми забуваємо про свого Творця, який залишив свій слід у своєму створінні.
Коли ж ми чуємо, як падають монети, то повертаємо голову у тому напрямку. Дзенькіт цих монет показує нам, чим ми живемо і що керує нашим життям. Не забуваймо робити зупинки у нашому житті і переглядати наш маршрут. Ніколи не пізно обрати шлях, який веде до правдивої мети. Як навігатор, якому ми довіряємо, вказує шлях до нашої кінцевої мети, так довіряймо наше життя Божому голосові, який промовляє до нас у нашій совісті через створені речі, обставини, випадковості та наших ближніх. Коли зорі появляться на небі, то звернімо свій погляд до них – і побачимо, як вабить нас небо, до якого ми всі покликані нашим Небесним Отцем. Там наша Батьківщина
Фото: galatians
