От ти дивишся на небо, а воно таке блакитне і таке світле, як твоє життя і як море. Дивись, як шалено летить час крізь століття і ніхто не дізнається, де той час колись знайде собі прихисток і зупиниться, мабуть, це буде тоді, коли перестане існувати світ, коли Господь вирішить, що вже досить, коли покладе край людським гріхам і людському безглуздому свавіллю.
Ти дивишся на небо очима своїми, не іншими, не так, як мільйони інших людей і межі твого розуму безмежні, багато пройдено дороги, багато речей стали зрозумілішими, тепер ти відкрита для світу зі всім його мороком і дешевою славою, і що ж від нього можна добитися?
Людина після свого народження, приходу на землю живе і розвивається, так само і душа: вона також спочатку є ембріоном, який росте, формується і дозріває, але у кожної людини це відбувається індивідуально, тому, власне, коли в кого достатньо сформується душа, тоді та особа готова переступити межі цього світу, цікаво чи не так?
І ембріон душі розвивається не зовсім так, як ембріон дитини, не можна визначити, за який термін і у кого він швидше розвивається, все залежить, власне, від духовності людини, чим швидше вона духовно загартовується, тим швидше може перетнути межі невідомого. Ми боїмося смерті, бо не знаємо насправді як там, за межами землі, який буде суд Господній, які будуть наслідки. Є лише свідчення, але не забуваймо про те, що кожен є оригінальний і неповторний і кожен зі своєю нішею на серці стане перед Творцем усього,таким, як Він його створив.
І стане людина перед Богом зі всіма своїми немочами, болями, гріхами і обійме Бог людину – своє творіння і простить, якщо ця людина намагалася ще за життя бути доброю християнкою і завжди кликала на поміч Бога у важкі часи.От так буде з кожним, але боятися немає чого, бо цей світ є гарним, але той, невидимий, буде набагато кращим і неймовірнішим, але ще незбагненний для людського розуму допоки ми ще прості смертні.Отож кріпімось духом і стараймося жити так, щоб потім відчути запах Раю і оселитися там навіки з Господом.
