Ось уже за кілька днів прийду до Тебе із Тим єдиним, щоб одним стало наше життя – і з Твоїх долонь.
Несамовиті рої передсвяткових приготувань звалюють з ніг тіло, а серце в трепеті чекає чогось неймовірного.
Ти усміхаєшся? Ти, мабуть, усміхаєшся із мого суперсерйозного, заклопотаного обличчя від того, чи вчасно привезуть весільного торта, чи вдалим буде бенкет і зачіска?
Але Ти розумієш, бо сам був людиною. А в людей – все по-людськи.
Може й добре, що всі ці клопоти не залишають часу на зайві роздуми.
Боже, але ж я не знаю, що готуєш для мене, не знаю, як можу змінитись впродовж життя, та знаю одне – лиш Твоя підтримка зможе зберегти моє “так” таким світло-прекрасним і справжнім за десятки років.
Я так хочу щодня, аж до останнього земного світанку прокидатись із вдячністю за те, що Ти дав мені Його, що наші дороги не розійшлися і ми зуміли знайти одне одного.
І пригадувати собі сказане вище щоразу, коли буду готова гримати пательнею.
І відколи світ – люди знаходять Любов у взаємних стосунках, і в кожної пари обличчя Любові – незрівнянно особливе і прекрасне.
І я дякую, за своє…
Фото: morninglight