Ліс. Вітер подорожує кронами дерев. Спокій. Тиша.
Насолоджуєшся звуками природи. Пташиний спів. Серце вчиться у природи.
Однак життєві турботи стають на заваді. В голові постійно виринає, то одне, то інше. Господь промовляє через своє творіння. Творіння, яке прекрасне, яке росте під пильним оком Творця і нічого не вимагає ні від кого. Просто прославляє свого Творця.
Вчитися. Так нам потрібно вчитися розпізнавати голос люблячого Батька у всьому, що нас оточує. Він безперервно промовляє до наших сердець.
Навіть у вирі нашого життя Він не втомлюється закликати нас до призадуми, зупинки, переосмислення свого життя. Для чого ми у цьому світі, куди ми йдемо, що хочемо осягнути?
Ось маленький грибочок. Роса на його шапці переливається кольорами веселки. Він тягнеться вгору. Навіть він показує в якому напрямку ми повинні рухатися, в напрямку неба.
Пташки заповнюють простір своїм співом сидячи на гілках дерев і так показують, що і ми покликанні прославляти свого Творця своїм життям.
Все створіння дихає Богом. Воно відображає невимовну красу Творця і Його безкорисливу Любов до нас. Який же Великий Господь! Прислухаймося до нашого серця і навчімося слухати у ньому голос Христа. Голос, який говорить: “Ти безцінний, я за тебе віддав життя”.
Ліс. Тиша. Стукіт серця…
