Мало хто знає цю кав’ярню в центрі Києва. Вона моя улюблена. Бариста робить мені масалу. Я люблю сюди приходити саме ради нього. Ми познайомились після концерту, який я знімав. Він барабанник у музичному гурті.
Подає мені напій і розповідає: мій товариш каже, що сенс християнства у просвітленні. А ти як думаєш?
Він підсуває барний стілець і сідає ближче до мене, щоб уважніше вислухати відповідь.
Я не знаю в чому сенс християнства. Я дуже не люблю давати ці визначення «сенс», «християнство». Бо тоді б я мав би говорити якісь глибокі речі, щось пояснювати, доводити, проповідувати. Все б мало звучати глибоко і розумно.
Насправді я не знаю сенсів дуже багатьох речей які не пов’язані з християнством. Пояснювати сенси – це аналізувати, систематизувати і цитувати щось чи когось. Але мені це не цікаво.
Мені здається, що кожне пояснення має бути просте і метафоричне. Воно має бути пережите досвідом і розказане історією про себе тим, хто хоче пояснити щось. Якщо запитати мене, чому я у християнстві, це те саме, що запитати мене, чому я приходжу додому щовечора, чому я люблю свою маму, чи чому я сплю вночі.
Просто так добре для мене. Мені так подобається. Християнство – це не як червона футболка на мені, яку я можу змінити, чи з якої можу вирости. Духовність, ті принципи поведінки, які йдуть з християнства – вони як частина мене, як рука, наприклад.
Якщо говорити про моє розуміння християнства, то я думаю, що його сенс не у просвітленні. В одному з інтерв’ю Тарас Прохасько ділиться розумінням, що насправді просвітлення, навіть якщо воно і приходить щодо якихось речей, обставин чи думок, то не завжди обов’язково змінює людину на краще. Мені здається, що просвітлення не може змінити людину раз і назавжди. Бо просвітлення – це щось тимчасове, воно минає, забувається. Зрештою просвітлення дуже суб’єктивна річ, а ми живемо у суспільстві, отже, мені здається, ціннісним стає те, що є корисним від мене для іншого. Просвітлення може стати цінним, коли я цим світлом ділюсь, і якщо це ділення змінює іншого на краще.
І я собі останнім часом думаю, що християнство, насправді – не віра в Бога, а віра в людину. Віра Бога в людину. Людини в людину. Довіра між Першим і другими.
Світлина з відкритих інтернет-джерел
ЦІкава думка, про те, що християнство – це віра Бога в людину)
А щодо просвітлення – мабуть, спершу треба бути просвітленим самому, тобто мати це світло в собі, прийняти його і зрозуміти як “підкидати дрова”, щоб не погасло, а вже тоді – ділитися з іншим. ;)