Так, саме СЛАВА!!! Бо саме Він є Той, хто залишається поряд, коли тебе залишають. Коли зраджують найрідніші, а друзі – зникають (хоча не всі).
Тато – це мудрість, надійне батьківське плече, безмежна любов, підтримка у найважчих моментах. Він відданий і незрадливий, хороший знавець нашого шляху. Це міцна опора, з якою не страшно долати будь-які перешкоди та випробування, перемагати земні спокуси та пристрасті. Знаходити світло у найтемніших куточках. А головне – знаходити себе, радіти життю. Сумує і плаче, веселиться та бешкетує разом з нами, зі мною.
Мала вчергове можливість переконатися у Його великій ласці до мене.
Життя неочікувано подарувало певні випробування, котрі в голові не вкладались. Виникали питання: за що, чому, ніби нічим не завинила? Стан душі, самопочуття, переживання, думки бажали кращого. Час зупинився, нила голова, в душі палав біль, жаль і образа, нічого не хотілось. Одним словом, в одну посудину попали: розпач, депресія, незрозумілість і т.п. – «вінегрет», заправлений сльозами. Такий стан тривав декілька днів. Я намагалась знайти відповіді, вихід, але не бачила його. Розуміла, що це ненормально, що лиш з’їдаю себе, своє здоров’я, та це до доброго не доведе. Потрібно було щось робити. Надворі свята за святами, а настрій далеко не веселий. Написала духовній особі, що потребую термінової зустрічі/розмови з серйозного питання.
На календарі 15 лютого – Стрітення, велике свято. Зустрілась. Розказала свою історію, отримала підказки та розуміння ситуації. А також – спростування всієї ситуації: це не просто так мені було дано. Що, можливо, Тато мене готує до чогось особливого, має на мене Свої плани. І знав, що перенесу цю «ношу».
Подякувала. Розійшлись.
І, о «УРА»!!! Я відчула внутрішній спокій і мир, почулася знову щасливою. А також радість на серці, що в таке величне свято – і в мене засвітилось світло. Вийшла з лабіринту, в котрий попала.
Та найбільше, що знову відчула сильні обійми та міцну руку НЕБЕСНОГО БАТЬКА, з котрими потім поділилась.
Господь знає, що робить. Це ми, по своїй людській немочі не завжди можемо розчитати Його знаки, підказки, дороговкази. Втікаємо від них, шукаємо чогось і намагаємось зрозуміти. А, потрібно лиш одне: ЗУПИНИТИСЬ, ПОСЛУХАТИ ТИШУ, ЗАГЛИБИТИСЬ В НЕЇ. І лиш так ми почуємо ГОЛОС БОЖИЙ, котрий до нас промовляє. Відчуємо всю теплоту та ніжність, бездонну любов.
І, навіть якщо перестануть любити та приймати друзі чи рідні – НЕ БІДА. Є Той, який приймає такими, якими ми є і ЛЮБИТЬ НЕСКІНЧЕННОЮ ЛЮБОВ’Ю. НІКОЛИ НЕ ЗАЛИШИТЬ. Татко ділиться Своїм світлом з нами. Він є його джерелом. А, ми як його діти, маємо ділитись з іншими. Бо, ми є світлом для світу.
СЛАВА, ТОБІ, БОЖЕ НАШ! СЛАВА ТОБІ!
ДЯКУЮ, БОЖЕ, ЗА ТВОЮ МУДРІСТЬ, СЛОВО РОЗРАДИ, ПОРАДИ І РАДОСТІ!
АВВА, ОТЧЕ!!!
(с)
