Завжди буде новий день, щоби сказати тобі: «Люблю тебе». І завжди буде ще одна можливість запитати: «Чи можу що-небудь зробити для тебе?». Якби, однак, я не мав рації, і нам залишився лише нинішній день, то хотів би сказати тобі, що люблю тебе і надіюся, що ніколи не забудемо один одного.
Дуже шкодуватимеш, що не знайшов часу, щоб усміхатися, обійняти чи поцілувати когось; що був занадто зайнятий, щоб подарувати комусь те, що він пізніше висловить як останнє бажання.
Пам’ятай про своїх близьких сьогодні та шепни їм на вухо, скажи, що дуже любиш їх і любитимеш завжди.
Знайди час, щоби сказати: «Мені прикро», «Прошу, вислухай мене», «Дякую» чи «Усе гаразд». І завтра не шкодуватимеш про те, що зробив сьогодні.
Уривок з книги Бруно Ферреро «Завжди буде новий день»
Знайоме відчуття, коли нічого не встигаєш, дедлайни «горять», а сил не залишається ні на що? А ще похмура, холодна погода так і манить залишитися вдома. Вибравшись по-справах, усе летить шкереберть, і думаєш: по-швидше б закінчився цей день. А що буде завтра?
Завтра буде новий день. З такою назвою нещодавно видано нову книгу від автора коротких історій – Бруно Ферреро. Це автор, без перебільшень, якого знають всі. Його історії читають і діти, і молодь, і старші. Ці короткі розповіді для душі, впевнена, що через 10 років, будуть вже на стільки відомими, що передаватимуться з покоління в покоління.
Коротенькі оповідки замінили мені десятки книг, зокрема мотиваційних. Приділивши 5 хвилин на день – читаєш одну історію, яка надихає на маленькі внутрішні зміни. Так як кожна велика дорога розпочинається з маленького кроку, так і великі зміни — з маленьких внутрішніх.
Зміни потрібні, але ми завжди кудись поспішаємо. В нас немає часу подумати над своїм життям, проаналізувати своїх вчинків та поставити пріоритети. Ми боїмося почути свої думки, які просять нас зупинитися. Зупинитись і поглянути навкруги. Ця книга допомогла мені розплющити очі і поглянути на життя. Почати цінувати тих, хто є поруч і побачити красу цього світу. Жити так, ніби кожний день є першим у житті: «Проживу цей день так, немовби це перший день у моєму житті. Вражено й здивовано споглядатиму на своїх найближчих і друзів, відчуваючи щастя від того, що можу бачити їх біля себе, мовчки поділяючи з ними те піднесене почуття, яке називається Любов’ю — щось, про що всі так багато говорять, але так мало розуміють».
Христина Пукальська, СВІЧАДО
