В рамках плану читання Біблії на Різдвяний піст
Тип: Сповнення пророцтв у народженні Ісуса Христа
Тема: Відвідини мудреців із Сходу
Слово Боже (Євангеліє від св. Матея 2:1-12)
1. Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу 2. і спитали: “Де Цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили Його зорю на сході й прийшли Йому поклонитись.” 3. Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. 4. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. 5. Вони йому сказали: “У Вифлеемі Юдейськім, бо так написано пророком: 6. І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля.” 7. Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з’явилась, 8. і відіслав їх у Вифлеем, кажучи: “Ідіть та розпитайтесь пильно про Дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов Йому вклонитись.” 9. Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було Дитятко. 10. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. 11. Увійшли до хати й побачили Дитятко з Марією, матір’ю Його, і, впавши ниць, поклонились Йому; потім відкрили свої скарби й піднесли Йому дари: золото, ладан і миро. 12. І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою дорогою у край свій.
Коментарі
Коментар о. Юрія Щурка, одного з найкращих бібліїстів УГКЦ: Мт 2:1-12
Коментар Отців Церкви
«Коли Ісус народився» (2:1а)
Як передбачене було правління Ірода. Теодор Мопсуестійський: Патріарх Яків точно визначає саме цей час, адже він каже: Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить (З початку другого століття Бут 49:10-11 інтерпретувалося (Юстином, Іполитом, Орігеном, Євсевієм та іншими) як христологічне пророцтво. Слова про те, що до приходу Месії завжди буде князь з дому Юди, вказують на Христа в тому відношенні, що під час народження Ісуса царем юдеїв був Ірод, який взагалі не належав до єврейського народу.) Матей надав ці ж свідоцтва, щоб з їх допомогою показати, що все відбулося згідно зі словами пророків. Бо, з одного боку, пророк сказав з Вифлеєму, з іншого – це пророцтво Якова окреслило час – у дні Ірода. Спочатку, до вавилонських подій [полону], над ними царювали нащадки Давида, з коліна Юди, брата Левія; а потім керували первосвященики з цього роду. Вони були з коліна Левія, але рід відносився до Юди, тому що відбулося змішання левитського коліна, і особливо первосвящеників, з царським коліном – я говорю про Юдине. Після того як брати Арістовул і Гіркан почали ворогувати і битися за владу, зрештою влада перейшла до Ірода, який не був юдеєм, бо він був сином Антипатра, ідумлянина. Під час його царювання і з’явився Владика Христос, коли зубожіли царі і князі з царського роду (Теодор Мопсуестійський «Фрагменти» 6).
Ірод і Христос. Петро Хризолог: Що ж означає, що Бог сходить на землю в часи нечестивого царя, Божество з’єднується з тілом, людське тіло знаходить зв’язок з небом? Що ж це означає? Коли Той, Хто не є царем, вижене тирана, коли Він захистить вітчизну, оновить лик землі, поверне свободу? Ірод, відступник роду юдейського, захопив царство, відібрав свободу, осквернив святині, зруйнував встановлений порядок і повалив всяке благочестя і богошанування. І справедливо до святого народу приходить на допомогу Бог, тому що люди були безсилі, і з’явився Сам Бог, у Якого не було людини, яка могла б допомогти. Отже, Христос прийде, щоб повалити антихриста, звільнити світ, повернути райську вітчизну, зробити свободу світу вічною і знищити все світове рабство (Петро Хризолог «Збірник проповідей» 156.5).
«Прийшли до Єрусалиму волхви (2:1б)
Події, більші від людських. Іван Золотоустий: Зірка на небі закликає волхвів, чужинні мужі вирушають у таку далеку подорож, щоб поклонитися Тому, Хто лежить сповитим в яслах, і пророки ще раніше провіщають про все це. Всі ці події були більшими від людських. Однак ніщо не втримало Ірода (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 7.3).
«Прийшли вклонитися Йому» (2:2)
Відмінність безсловесного знаку від пророцтва. Григорій Великий: Але слід запитати, що означає те, що після народження Спасителя в Юдеї з’явився пастирям ангел, а зі Сходу привів волхвів Йому на поклоніння не ангел, а зірка? Очевидно те, що юдеям, як таким, що мають розум, повинна була проповідувати розумна істота, тобто ангел (Подібним нашаруванням раціонального та ірраціонального Григорій намагається окреслити перевагу юдеїв над поганами, оскільки юдеї знали істину, відкриту їм через Святе Письмо); а погани, як ті, що не мають розуму, приводяться до пізнання Господа не голосом, а знаками. Тому і через Павла говориться: Так що мова – знак не для віруючих, а для невіруючих; пророцтво ж, – не для невіруючих, а для віруючих. (1Кор.14:22). Отже, і тим дано пророцтва, як віруючим, а не як невіруючим, і цим – знак, як невіруючим, а не як віруючим. І чудово, що нашого Відкупителя, коли Він вже був у досконалому віці, тим же поганам проповідують апостоли, а про малолітнього і ще по влаштуванню людського тіла немовного сповіщає поганам зірка, тому що порядок розуму вимагав саме того, щоб і проповідники Господа, що вже говорить, були відомі нам також такими, що говорять, а ще немовного проповідували німі стихії. (Григорій Великий «Сорок гомілій на Євангелія» 10.1) (Чому зірка вела волхвів, в той час як пастухи чули голос ангела? Мовчання і мова однаково повинні були звіщати про Його прихід: юдеї, як видно по пастухах, були одержувачами пророчих голосів, у той час як погани, що видно по волхвах, були одержувачами безсловесних знаків).
«Цар Ірод стривожився» (2:3)
Стривожився весь Єрусалим. Іван Золотоустий: Іродові, як цареві, природно було побоюватися і за себе, і за дітей; але чого боявся Єрусалим, коли пророки задовго провістили про Спасителя, благодійника і визволителя? Що ж стривожило юдеїв? Ті ж думки, які і раніше відвертали їх від Бога, їх благодійника, так що, отримавши повну свободу, вони згадували про єгипетське м’ясо. Дивися ж, які точні пророки: один з них задовго провістив і про це: Бо все взуття піхотинця під час битви, всякий плащ, облитий кров’ю, піде на спалення, вогнем буде пожертий. Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано (Іс.9:4-5) Але, незважаючи на свою тривогу, мешканці Єрусалиму не прагнуть побачити те, що трапилося, не йдуть за волхвами, не цікавляться: настільки вони були одночасно наполегливими і недбайливими! Їм треба було хвалитися, що у них народився Цар, що Він привернув до Себе країну персів, і всі їм підкоряться, оскільки обставини змінилися на краще, і самий початок такий блискучий. Але вони не стають кращими від цього, хоча щойно позбулися перського полону. І якби навіть їм не були відкриті жодні високі таємниці, то, судячи лише з теперішніх подій, вони могли зробити висновок, що якщо так побожно схиляються перед нашим Царем при Його народженні, то набагато більше будуть Його боятися і коритися Йому в досконалому віці, і ми прославимося більше від варварів. Але жодна подібна думка не виникла у них: настільки велика була їх відсталість, а разом з нею і злість! Тому треба ретельно виганяти з нашого розуму обидві ці вади, і той, кому належить виступити проти них, повинен бути сильнішим від вогню. Тому й сказав Христос: Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся! (Лк 12:49). Тому і Дух з’являється у вигляді вогню (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 6.4).
«Йому сказали: У Вифлеємі Юдейськім» (2:6)
Церква названа Ізраїлем по благодаті. Кирило Олександрійський: Ізраїлем першим був названий Яків, коли побачив драбину і ангелів, які підіймаються і спускаються на нього по ній (див. Бут. 28:10-13), і боровся з Об’явленим йому і почув від Нього: Не Яків буде більш твоє ім’я, а Ізраїль (Бут 32:24 – 29). Цим ім’ям був названий весь юдейський народ як особливим, божественним і таким, що вирізняє його з інших. Ізраїль же означає «розум, що бачить Бога». Тому і Церква з поган була названа Ізраїлем – не за тілом, а за божественною благодаттю (Кирило Олександрійський «Коментарі на Євангеліє від Матея» 11).
«Таємно закликавши волхвів» (2:7)
Задум винищити. Григорій Великий: Отримавши звістку про народження нашого Царя, Ірод вдається до хитрих засобів, щоб не втратити земне царство. Він вимагає, щоб йому сповістили, де знаходиться Дитя, прикидається, що хоче Йому поклонитися, щоб (ніби він міг Його знайти!) знищити. Але що значить людська злоба перед Божою радою? Бо написано: Супроти Господа немає ні мудрости, ні розуму, ні ради (Прип.21:30). Зірка, що з’явилася, приводить волхвів, вони знаходять народженого Царя, приносять дари і в сні отримують настанову не повертатися до Ірода. Таким чином, виходить, що Ірод не може знайти Ісуса, Якого шукає. Кого іншого символізує Ірод, як не лицемірів, які удавано шукають, але ніколи не заслуговують того, щоб знайти Господа? (Григорій Великий «Сорок гомілій на Євангелія» 10.2).
Що стривожило Ірода. Кирило Олександрійський: Не слова волхвів стривожили його, а те, про що говорили всі навчені закону і ті, які вірили словам пророків. Бо волхви шукали царя, а юдеї поширювали чутку про народження Христа. Тому, залишивши волхвів і закликавши юдеїв, запитував: «де має Христос народитись, про Якого ви почули від волхвів і нині розповідаєте?». І у відповідь вороги істини навіть проти волі говорять істину і роз’яснюють усе пророцтво, хоч і марно, бо вони не додали до цього того, що слід було. (тт., очевидно, віри в Христа і життя по цій вірі) (Кирило Олександрійський «Коментарі на Євангеліє від Матея» 10.3)
«Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя» (2:8)
Ірод послав їх до Вифлеєму. Кирило Олександрійський: Ірод називає волхвів послами, бо вони прийшли до царя Ізраїлю в якості певного роду посольства, щоб був встановлений мир між ними і ізраїльтянами, і щоб у обох – поган і юдеїв – було одне стадо, і один Пастир (Ів. 10:16) (Кирило Олександрійський «Коментарі на Євангеліє від Матея» 10).
«Зірка йшла перед ними» (2:9)
Звичайний будинок, але незвичайна зірка. Іван Золотоустий: І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними (Мт. 2:9). Вона ховалася для того, щоб вони, втративши путівника, змушені були звернутися до юдеїв і таким чином подія стала всім відомою. Коли ж вони запитали і дізналися про Дитятка від ворогів, зірка знову їм з’являється. Дивись, який тут прекрасний порядок! Після того, як зірка покинула волхвів, їх приймає юдейський народ і цар і вони приводять пророка, щоб пояснити явище. А після пророка їх знову прийняв ангел і всьому навчив, і вони йдуть з Єрусалиму до Вифлеєму слідом за зіркою, бо зірка знову їх супроводжувала. Звідси ти можеш дізнатися, що ця зірка була не з числа звичайних зірок, оскільки жодна зірка не має такої властивості. І вона не просто йшла, але передувала їм, ведучи і направляючи їх серед білого дня. Але яка потреба, скажеш, була в зірці, коли місце вже стало відомим? Щоб вказати на Саме Немовля. Бо інакше Його не можна було впізнати, оскільки ні будинок не був відомий, ні Мати Його не була славною і знаменитою. Тому і потрібна була зірка, яка б стояла над тим місцем. І тому, після їх виходу з Єрусалиму, вона являється їм і зупиняється не раніше, ніж досягає ясел (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 7.3).
«Впавши ниць, поклонились йому» (2:11)
Що побачили вони? Увійшли до хати й побачили Дитятко з Марією, матір’ю його (Мт 2:11). Давайте поглянемо, що за знак слави побачили в Дитяткові і зраділи ті, хто вирушив в пошуках Царя в такий важкий шлях. Хіба вони побачили палац у блиску мармуру? А Мати Його увінчану діадемою при столі на золотому ложі? Або Дитятко, оповите в золото і пурпур? Або царський двір, повний народу? Але що ж? Вони побачили темний і брудний заїжджий двір, підхожий швидше для тварин, ніж для людей, де ніхто не захотів би затриматися, якщо не був змушений дорогою. Побачили, що Мати Його мала всього лише одну туніку, не для прикраси тіла, а для прикриття наготи, який одяг могла мати дружина теслі, яка перебуває в подорожі. Дитятко ж вони знайшли загорнутим в брудне ганчір’я і покладеним в ще брудніший загін для худоби. Якби вони шукали земного царя і знайшли його таким, то були б швидше збентежені, ніж зраділи, оскільки марно зазнали тягарів такої подорожі. Але нині вони шукали Царя Небесного, і, хоча не бачили в Ньому нічого царського, зраділи, довірившись лише свідченням зірки. Їх очі не могли бачити жалюгідної дитини, бо Дух в серцях їхніх показував, що Він страшний. До того ж, якби вони шукали в Ньому земного царя, то, знайшовши, залишилися б при ньому, як часто трапляється в цьому світі, коли, залишивши свого власного царя, віддаються під владу іншому. Але нині, і Йому поклонилися, і до свого царя повернулися, щоб мати Цього Царя над своїми душами, а того земного – над своїми тілами (Анонімний коментар 2).
Вони усвідомлювали Божественність Немовляти. І вклонилися Йому. Як ти думаєш, чи вклонилися б вони немовляті, що не усвідомлює честі поклоніння, якби не вірили, що в Ньому є щось Божественне? Отже, вони віддали почесті не дитинству, що нічого не тямить, а Його всезнаючій Божественності. І те, які дари вони принесли, підтверджувало, що вони усвідомлювали Божественність Немовляти (Анонімний коментар 2).
Дарунки, гідні поган. Відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро, виконуючи визнання поганами Христа і показуючи, що виконано пророцтво Ісаї, який сказав: Сила їх прийде з Шеви, несучи золото й ладан, звістуючи хвалу Господню. Усі кедарські вівці зберуться коло тебе, і невайотські барани будуть тобі служити, зійдуть на жертовник мій, немов люба жертва. (Іс.60:6-7) І зараз впізнавши Його і відкривши свої скарби, самими цими дарами вони показали, що поклоняються Христові разом з усіма поганськими народами. Впізнавши в Ньому Царя, вони принесли Йому чисті початки і коштовність святих – заощаджене у себе золото. Збагнувши Його Божественний і Небесний початок, принесли пахощі Лівану – образ чистої молитви та приємні запахи Духа Святого. А осягнувши Його людське і земне поховання, принесли миро (Анонімний коментар 2).
Золото мудрості, ладан молитви, миро стриманості. Григорій Великий: Хоча під золотом, Ліваном і миром можна зрозуміти й інше. Бо золото означає премудрість, за свідченням Соломона, який говорить: В хаті мудрого дорогоцінні скарби (Прип. 21:20). Ліван виражає те, що він запалює силу молитви до Бога, за свідченням псалмоспівця, який говорить: Нехай моя молитва стане перед тобою, мов кадило (Пс.140:2) А миро змальовує умертвіння нашої плоті, тому свята Церква говорить про своїх подвижників, які борються до смерті за Бога: Із рук моїх закапотіла мірра (Пісн.5:5). Отже, народженому Цареві ми приносимо золото, якщо при погляді на Нього ми виблискуємо ясністю вищої премудрості. Приносимо ладан, якщо на вівтарі серця спалюємо плотські помисли святими молитовними зусиллями, щоб можна було пахнути приємним для Бога бажанням небесного. Приносимо миро, якщо стриманістю умертвляємо тілесні вади. Бо миро, як ми сказали, запобігає гниттю мертвої плоті. А що мертва плоть гниє, значить, що це смертне тіло піддається впливу розкоші, оскільки через пророка про декого говориться: Зерно зотліло під скибами своїми (Йоіл 1:17). Бо тління зерна під своїми скибами означає кончину життя плотських людей у смороді розкоші. Отже, ми приносимо Богу миро тоді, коли приправою стриманості зберігаємо це смертне тіло від гниття розкоші (Григорій Великий «Сорок гомілій на Євангелія» 10.6).
«Отримавши у сні одкровення не повертатися до Ірода» (2:12)
Вони пішли іншим шляхом. О, віра волхвів! Вони не противилися умовлянню ангела і не сказали: «Ми пройшли такий великий шлях, через багато земель, без жодного страху перед їх грізними царями. Але ось ми тут і, сповнившись віри, визнали Царя, Який був народжений, і як Богові принесли Йому гідні дари. І ти велиш, щоб ми, як раби, тепер таємно втікали; прийшовши одним шляхом, відходили б іншим?» Але, утверджені у вірі, вони не побоялися прийняти це і не посоромилися таємно відійти, бо тим, хто прийшов від Ірода до Христа, неможливо було повернутися до Ірода. Тому що той, хто, залишивши Христа, йде до Ірода, нерідко до Христа повертається, а хто, залишивши Ірода, приходить до Христа в повноті серця, той ніколи не повертається до Ірода. Тобто ті, хто, згрішивши, переходить від Христа до диявола, покаявшись, нерідко повертаються до Христа; але тим, хто, відкинувши диявола, приходить до Христа, важко повернутися назад до диявола. Бо той, хто ніколи не був у злі і перебував в невинності, доки не знає, що таке зло, легко потрапляє в руки дияволу і переходить до нього. Але якщо він був випробуваний у злі, яке отримав, і відвернувся від блага, яке втратив, то картаючись каяттям, повертається до Бога, Якого залишив. Адже хто був у злі і звернувся до блага, той радіє благу, яке отримав, і відвертається від зла, якого уникнув, і йому важко повернутися до зла (Анонімний коментар 2).
Залишивши марною жорстокість тирана. Хроматій Аквілейський: Нам показаний приклад цнотливості і віри, щоб, пізнавши Христа Царя і вклонившись Йому, ми покинули колишній шлях, тобто стару оману, і вступили на інший шлях, де провідником нам є Христос, і повернулися в нашу землю, тобто рай, звідки був вигнаний Адам. Про цю країну йдеться в псалмі: Я ходитиму перед обличчям Господнім на землях живих! (Пс.114:9). Отож, попереджені волхви повертаються іншим шляхом, залишивши марною жорстокість тирана. Таким чином, вони і пізнають Немовля, народженого Царя, і перемагають підступність тирана Ірода. Про цей тріумф, який матиме наш маленький Господь і Спаситель на самому початку Свого тілесного народження, раніше пророкував Ісая, кажучи: Бо поки юнак той умітиме кликати Батьку мій, та: Мамо моя, понесеться багатство Дамаску та здобич Самарії перед обличчя царя асирійського (Ісая 8:4). Під багатством Дамаска, яке прийняло народжене Дитя – Син Божий, розуміється золото, яке принесли волхви. Здобич же Самарії – ті ж волхви, яких Він відвернув від «марновірства самарійського», тобто від шанування ідолів. Ті, хто раніше були здобиччю диявола через фальшиву релігію, пізніше стали здобиччю Бога через пізнання Христа. Цар же асирійський означає Ірода чи диявола, якому волхви стали противниками, піднісши молитви Сину Божому, Господу і Спасителеві нашому (Хроматій Аквілейський «Трактат на Євангеліє від Матея» 5.2).
Повернення іншим шляхом. Григорій Великий: Щось велике вселяють нам волхви тим, що повертаються у свою країну іншим шляхом. Бо тим, що вони чинять за повчанням, звичайно, вселяють нам, як і ми повинні поступати. Нашою країною є рай, в який, після пізнання Ісуса, нам забороняється повертатися тим шляхом, яким ми йдемо. Бо через гордість, непокору, пристрасть до видимого, куштування забороненої їжі ми відійшли від своєї країни, а для повернення до неї необхідні плач, покора, презирство до видимого і приборкання пожадань тіла. Отже, ми повертаємося у свою країну іншим шляхом, тому що, відійшовши через жадання від райських радощів, будемо покликані до них назад через ридання. Тому необхідно, улюблені браття, щоб ми завжди зі страхом і завжди з обачністю ставили перед очі серця, з одного боку, провину нашого діяння, а з іншого, найбільшу строгість останнього суду. Розміркуймо, як прийде суворий Суддя, Який загрожує судом, але приховує його, загрожує жахами грішникам, проте ще утримується від них і відкладає швидке пришестя для того, щоб менше знайти тих, яких треба буде засудити (Григорій Великий «Сорок гомілій на Євангелія» 10.7).
Переклад з англійської – Ольга Цицик, за виданням ACCS: NT Ia, Matthew 1–13 (2001)
Ілюстрація: The Adoration of the Magi by Edward Burne-Jones (1904)
Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!
