План читання Біблії на Різдвяний піст 2020/2021

Інші дописи автора

        План читання Біблії на Різдвяний піст 2020/2021
        Важлива інформація - клацніть щоб відкрити!

        Слава Ісусу Христу! Ви мабуть вже чули про традицію прочитувати Новий Завіт протягом Великого посту. Ось ми стрічаємо Різдвяний піст, і це є також нагода більше дізнатись про народження Ісуса Христа.

        Хто такий Ісус Христос? Для чого Він став людиною? Які пророцтва Старого Завіту це передрекли? Як це сповнилось? Відповіді на ці та інші питання можна знайти читаючи Святе Письмо за пропонованим планом. Пропоную приєднатися до цієї захопливої мандрівки, під час якої читатимете різноманітні книги Біблії – п’ятикнижжя, псалми, малі та великі пророки, Євангеліє та послання Апостолів.

        План оснащений посиланнями на розділи в онлайн Біблії (зверніть увагу, що самі уривки є, як правило, менші за цілий розділ, тож не мусите читати весь розділ, а лише вказаний уривок). Також є вказані теми уривків (про що йдеться), та значення уривків. Всього є чотири значення: особа відповідає на питання “Хто такий Ісус Христос?”, мета – “Для чого Ісус став людиною?”, пророцтво – пророкування приходу Ісуса Христа, сповнення – як ці пророцтва виконались у народженні Ісуса Христа. Також є колонка “К” – з посиланнями на аудіо проповіді о. Олега Кривобочка, колонка “О” – роздуми святих Отців Церкви, і колонка “В” – роздуми владики Венедикта на літургійні тексти – не на всі уривки, але хоч щось.

        Онлайн документ цього плану читання для роздруку

        Раджу також паралельно слухати Різдвяні аудіо реколекції від о. Корнилія Ярмака – глибокі роздуми про Ісуса Христа!

        Буду радий почути Ваші відгуки, побажання, пропозиції – в коментарях. Бажаю Вам гарного та плідного Різдвяного посту! З Богом! 😉

        Як цим користуватись?

        Пропонуємо Тобі наступний план біблійного розважання в стилі lectio divina:

        1) Помолись Богові у намірі доброго розважання над уривком: “Царю Небесний…”, “Засвіти в серцях наших…”
        Засвіти в серцях наших, чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого богопізнання і відкрий очі нашого ума, щоб ми розуміли Твої євангельські проповідування. Вклади в нас і страх блаженних Твоїх заповідей, щоб ми, перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі, бо Ти є просвічення душ і тіл наших, Христе Боже, і Тобі славу віддаємо з безначальним Твоїм Отцем, і пресвятим і благим і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

        2) Прочитай даний уривок з Євангеліє один чи декілька разів, повільно, виразно та вдумливо, якщо є можливість – читай вголос.

        3) Переглянь коментарі до цього уривку: часто в них можна відшукати пояснення незрозумілої ситуації, добру натхнену пораду, чи просто цікаву інформацію щодо уривку.

        4) Розважай над прочитаним. Задай собі питання:
        – що Бог хоче сказати мені цим уривком?
        – де я бачу себе в цьому уривку?
        – чи не нагадує цей уривок щось із мого життя?

        5) На закінчення, подякуй Богові молитвою за добре розважання.

        Можеш проводити такі розважання на самоті, якщо так Тобі затишніше, або навпаки: з родиною, спільнотою чи з друзями – разом з кимось розважання можуть бути значно глибшими та цікавішими!

        Рекомендована література

        Папська Біблійна Комісія – Тлумачення Біблії в Церкві
        Сільвано Фаусті, Вінченцо Канелла – У школі Матея
        Сільвано Фаусті, Вінченцо Канелла – У школі Луки
        Міжнародний біблійний коментар. Том 1. Загальні та вступні статті
        Міжнародний біблійний коментар. Том 2. П’ятикнижжя та історичні книги
        Міжнародний біблійний коментар. Том 3. Повчальні та пророчі книги
        Антоні Пацьорек – Коли Ісус народився у Вифлеємі
        Дж. Дзевіні, Дж. Кабра – Lectio Divina Євангеліє від Марка
        Єрусалимська Біблія з коментарем
        Коментарі на недільні Євангелія
        Едвард П. Срі – Таїнство Царства. Коментар до Євангелія від св. Матея
        Коментарі на недільні Євангелія
        Коментарі до недільного Апостола
        Роман Островський – Книга Йони: Науково-популярний коментар
        Роман Островський – Книга Проповідника: Науково-популярний коментар
        Галина Теслюк – Книга Осії: Науково-популярний коментар
        Олег Правець – Книга Амоса: Науково-популярний коментар
        Андрій Яцишин – Послання Якова: Науково-популярний коментар

        Скотт Ган, Куртіс Мітч, Денніс Уолтер – Католицька біблійна школа: Коментарі, примітки і питання для вивчення:
        Євангеліє від Матвія
        Євангеліє від Марка
        Євангеліє від Луки
        Євангеліє від Йоана
        Діяння апостолів
        Послання апостола Павла до Римлян

        Владика Венедикт Алексійчук – Роздуми до літургійних читань Євангелія
        Владика Венедикт Алексійчук – Роздуми до літургійних читань Апостола
        о. Олександр Мень – Апокаліпсис: Тлумачення книги Одкровення
        Кирило Транквіліон Ставровецький – Учительне Євангеліє
        Теофілакт Болгарський – Тлумачення Святого Євангелія від Матея
        Св. Василій Великий – Гомілії на псалми
        Псалми милосердя
        Псалтир з коротким поясненням
        Гайнц Шюрман – Перше послання до Солунян

        Також Ви можете переглянути наявні коментарі російською мовою на все Святе Письмо на православному сайті Азбука веры

        дата уривок тема значення К О В
        28/11/20 Бут 3:1-15 Протоєвангеліє пророцтво К О B
        29/11/19 Од 12:1-6 Видіння жінки на небі і змій пророцтво   О  
        30/11/20 Йо 3:1-21 Розмова Ісуса з Никодимом мета К О В
        01/12/20 Бут 14:1-20 Війна східних царів з Содомом та Гоморою, допомога Аврамова, Мелхіседек особа   О  
        02/12/20 Пс 110(109):1-7 Месія – Цар, Священик, Переможець особа   О  
        03/12/20 Пс 2:1-12 Ворохобня поган проти Бога, Месія – Цар народів особа   О  
        04/12/20 Євр 5:1-14 Христос – первосвященик особа   О  
        05/12/20 Кол 1:12-23 Першенство Христа мета   О B
        06/12/19 Йо 1:1-18 Вічне Слово – Син Божий особа К О  
        07/12/20 Мт 16:13-20 Віровизнання Петра особа К О  
        08/12/20 Йо 5:16-30 Ісус виявляє себе Сином Божим особа К О B
        09/12/20 Йо 8:12-30 Ісус – світло світу особа   О B
        10/12/20 Йо 14:1-14 Ісус утішає апостолів мета К   B
        11/12/20 Йо 14:15-31 Обіцянка про Святого Духа мета К   B
        12/12/20 Рим 5:1-11 Оправдання людини: примирення з Богом, надія на спасіння мета     B
        13/12/19 Йо 1:19-34 Свідчення Йоана Христителя про Ісуса особа К   B
        14/12/20 Йо 3:22-36 Останнє свідчення Йоана Христителя про Христа особа     B
        15/12/20 Євр 1:1-14 Христос – Син Божий, Він понад ангелів особа   О B
        16/12/20 1Йо 1:1-7 Йоан – очевидний свідок Богочоловіка, Бог – світло особа   О B
        17/12/20 Йо 17:1-13 Архиєрейська молитва Ісуса Христа мета К   B
        18/12/20 Йо 17:14-26 Архиєрейська молитва Ісуса Христа мета К   B
        19/12/20 Мал 3:13-24 Праведники за дня Господнього радітимуть пророцтво К О  
        20/12/19 Лк 1:5-25 Зачаття Йоана Христителя сповнення   О  
        21/12/20 Іс 9:1-7 Світло в тіні, Хлоп’ятко пророцтво   О  
        22/12/20 Дан 9:20-27 Архангел Гавриїл пояснює пророцтво про сімдесят седмиць пророцтво      
        23/12/20 Лк 1:26-38 Благовіщення сповнення К О  
        24/12/20 Лк 1:39-56 Марія у Єлисавети сповнення К О  
        25/12/20 Іс 40:1-11 Господь спасе Ізраїля, благовість Сіонові пророцтво      
        26/12/20 Лк 1:57-80 Народження Йоана Хрестителя сповнення К О  
        27/12/19 Єр 23:1-8 Пророцтва проти лихих пастирів пророцтво      
        28/12/20 Міх 5:1-14 Месія – пастир народу пророцтво   О  
        29/12/20 Лк 2:1-21 Народження Ісуса Христа сповнення К    
        30/12/20 Бут 49:8-12 Яків звіщає синам майбутнє пророцтво   О  
        31/12/20 Чис 24:10-19 Третє благословення Ізраїлеві через Валаама пророцтво   О  
        01/01/21 Мт 1:1-17 Родовід Ісуса Христа сповнення К    
        02/01/21 Мал 3:1-12 День Господній, десятина на храм пророцтво   О  
        03/01/20 Іс 7:10-16 Еммануїл пророцтво   О  
        04/01/21 Мт 1:18-25 Народження Ісуса Христа сповнення К    
        05/01/21 Пс 72(71):1-20 Царство Месії: справедливе, вічне, всесвітнє, милосердне, славне пророцтво      
        06/01/21 Мт 2:1-12 Відвідини мудреців із Сходу сповнення К    
        07/01/20 Лк 2:22-40 Жертвування Ісуса у Храмі сповнення К    
        Коментарі святих Отців Церкви

        Бут 3:15

        “Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту”
        (Бут 3:15)

        Отже, Він все очолив, розпочавши війну проти нашого ворога, і вражаючи того, хто спочатку полонив нас в Адамі, та топтаючи його голову. Ти можеш прочитати в Бутті, що Бог сказав змію: Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту (Бут 3:15). Бо з цього часу проповідувалося про Того, хто мав народитися від Діви за подобою Адама, як про “чавлячого голову змія”, тобто про насіння, про Яке апостол говорить в Посланні до Галатів: А що ж тоді закон? Його додано із-за переступів, доки не прийде потомство, якому була дана обітниця (Гал 3:19), а ще ясніше показує в тому ж посланні, кажучи: Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки (Гал 4:4). Бо ворог не був би справедливо переможений, якби переміг його не чоловік від жінки. Тому що через жінку він спочатку взяв гору над людиною і поставив себе ворогом людині. Тому й Господь сповідує Себе Сином Людським, відновлюючи в Собі первородну людину, від якої створена була жінка; щоб так само, як через людину переможену [Адама] рід наш зійшов в смерть, через людину-переможця [Христа] ми б знову зійшли до життя, і так само як через людину [Адама] смерть здобула перемогу над нами, через людину [Христа] ми б знову отримали перемогу над смертю.
        (Іриней Ліонський, Проти єресей 5.21.1)

        Од 12:1-6

        “І дракон стоїть перед жінкою, яка має родити, щоб, коли народить, дитя її пожерти”
        (Од 12:4б)

        Червоний дракон, що стоїть і чекає, коли жінка народить дитя, щоб пожерти його – це диявол. Тобто ангел-відступник, який вважав, що загибель всіх людей настане через тілесну смерть. Але Той, Хто не був народжений від насіння, нічого не заборгував смерті. З цієї причини диявол і не зміг Його пожерти, тобто приректи на смерть. Бо диявол підійшов до Нього спокусити, немов людину, але коли зрозумів, що Він не той, ким він Його вважав, то відійшов від Нього, як написано, до часу (Лк 4:13).
        (Вікторин Петавійській, Коментар на Одкровення)

        Йдеться про події в житті Господа. Оскільки повинен народитися Той, Хто зруйнує його панування, сатана уважно спостерігає, щоб, коли Діва народить, погубити Дитину. Чи не тому він не був безтурботним, але спонукав Ірода вбити немовлят чоловічої статі? Ісая благовіствує нам: “Перше, бо ніж хлоп’я навчиться вимовляти “тату” й “мамо”, понесуть скарби Дамаску й луп Самарії перед царем асирійським” (Іс 8:4).
        (Екуменій Трікський, Коментар на Одкровення)

        “І народила сина-мужа, що має пасти всі народи жезлом залізним; і вознесено дитя її до Бога та престола його”
        (Од 12:5)

        Це означає чоловічу галузку та досконалого Христа, Сина Божого, Бога та людину, сповіщеного пророками: Його саме вічно народжує Церква і (про Нього) навчає вона всі народи. Вислів: “і вознесено дитя її до Бога та престола Його”, – означає, що Небесний Цар, а не земний є Той, Якого вона вічно народжує, як про це і Давид сповіщає словами: “Засядь праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх Тобі підніжком” (Пс 110:1).
        (Іполит Римський, Про Христа і антихриста)

        Справедливо сказано, що глава Церкви Христос рождається в кожному з її членів, які визнають Його владу. Бо Він Сам і податель і завершувач віри, за допомогою якого ми сповнюємося чеснот. Жезлом залізним – тобто непохитною праведністю Він править добрим і руйнує зле. Що належить Главі, те також приєднується до Церкви Його, немов до тіла. “Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися” (Гал 3:27) і “вони обоє будуть одне тіло” (Еф 5:31), що, як каже апостол, слід розуміти по відношенню до Христа та Церкви (Еф 5:32). “І вознесено дитя її до Бога та престола Його”. Хоча Христос як глава був першим, хто, виконавши Свою справу, зійшов до Отця, подібне сталося і з тілом. Звідси такі слова апостола: “І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі” (Еф 2:6); і: “Наше громадянство в Небі” (Флп 3:20); і ще: “А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога” (Кол 3:1). Якщо ти також бажаєш зрозуміти це суто стосовно до Христа, виключаючи муки, які неймовірно щоб були при народженні від блаженної Марії, Яка, ми знаємо, не сприйняла ніякого помислу плотського гріха, ти можеш доречно зіставити інші епізоди: наприклад, підступи червоного дракона – це переслідування, які з колиски зазнавав Христос із вини Ірода. Ми пізнали, що далі аж до смерті на хресті Він побажав змиритися. І коли дракон, роззявивши пащу, жадав Його смерті, він був обманутий Його воскресінням.
        (Примасій Гадруметський, Коментар на Одкровення)

        Йо 3:16-17

        “Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти”
        (Йо 3:16-17)

        Любов Бога до світу велика і так простяглася, що Він віддав не ангела, не пророка, але Сина Свого, і до того ж Єдинородного (1Йо 4:9). Якби Він віддав і ангела, то і ця справа була б не малою. Чому? Тому, що ангел – вірний і покірний Його служитель, а ми – вороги і відступники. Тепер же, коли віддав Сина, яку перевагу любові показав Він?! Знову ж, якби Він мав багато синів і віддав одного, то і це було б дуже великою справою. А тепер Він віддав Єдинородного. Чи можна ж гідно оспівати Його благість? Аріани кажуть, що Єдинородним Син називається тому, що Він один тільки зроблений і створений Богом, а все інше вже Ним створено. Відповідь їм проста. Якби Його назвали Єдинородним без слова “Син”, тоді ваша тонка вигадка мала б підставу. Але тепер, коли Він називається Єдинородним і Сином, слово “Єдинородний” не можна розуміти так, як ви, але так, що Він один тільки народжений від Отця. Зауваж, прошу тебе, те, що як вище Він сказав, Син Людський зійшов з Неба, хоча плоть не зійшла з Неба, але те, що є Боже, доклав до людини через єдність Особи і єдність Іпостасі, так і тут знову те, що людське, докладає до Бога Слова. Віддав, каже, Бог Сина Свого на смерть. Хоча Бог є безпристрасний, але позаяк по Іпостасі Один і Той же був і Бог Слово, і Людина, що підлягає стражданням, тому говориться, що віддається на смерть Син, який дійсно страждав у власній плоті. Яка користь від того, що відданий Син? Велика і недомислима для людини – така, щоб кожен, хто вірує в Нього отримав два блага: одне – щоб не загинув, інше – щоб мав життя, і до того ж вічне. Старий Завіт тим, котрі в ньому догодити Богові, обіцяв довголітнє життя, а Євангеліє нагороджує таких життям не тимчасовим, але вічним і нетлінним. Оскільки два пришестя Христові, одне вже було, а інше – у майбутньому, тому про перше пришестя каже, що Син не посланий, щоб Він світ засудив (бо, якщо б Він для цього прийшов, то всі були б засуджені, так як всі згрішили, як і говорить Павло у Рим 3:23), але переважно для того прийшов, щоб врятувати світ. Така була мета у Нього. Але на ділі вийшло, що засуджує тих, які не увірували. Моїсеїв Закон прийшов переважно для викриття гріха (Рим 3:20) і засудження злочинців. Бо він нікому не прощав, але як знаходив грішним у чому-небудь, одразу накладав і покарання. Отже, перше пришестя не мало на меті судити, крім як тих, які на ділі не увірували, бо вони вже засуджені. А друге пришестя безумовно буде для того, щоб судити всіх і віддати кожному по його ділах.
        (Феофілакт Болгарський, Тлумачення на Євангеліє від Йоана 3)

        «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним». Слова ці означають наступне: не дивуйся, що Я повинен бути піднесений заради порятунку вашого. Так вгідно й Отцеві, – і Він так полюбив вас, що за рабів, та рабів невдячних, дав Сина Свого, чого ніхто не зробив би і за друга. Це і Павло висловлює в словах: «навряд чи помре хто за праведника» (Рим 5:7). Але апостол говорив про це просторіше, тому що розмовляв із віруючими; а Христос – коротко, так як слово Його було до Никодима; але слово Його виразніше. Кожен вислів Його має в собі багато виразності. У словах: «Бог бо так полюбив світ» Він показує велику силу любові, – так як велика, безмежна відстань знаходиться між Богом і світом. Безсмертний, безначальний, величність безмежна, Він полюбив сущих від землі і пороху, повних безліччю гріхів, ображаючих Його повсякчас, невдячних. Виразні і долучені далі слова: «що Сина свого Єдинородного дав”, – не раба, каже, дав, чи ангела, не архангела, а й про сина ніхто не показав би такої дбайливості, яку Бог про рабів невдячних. Отже, Своє страждання Він зображує не цілком ясно, але затінено; але благотворні наслідки страждання висловлює ясно і відкрито, кажучи так: «щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним». Так як Він сказав, що Йому належить бути піднесеним, і тим назнаменував Свою смерть, то щоб слухач від цих слів не збентежився і не став припускати про Нього чогось людського і не вважав Його смерті припиненням існування, – ось дивись, як Він виправляє це: Він говорить, що Той, якого дає Батько, Син Божий, податель життя, до того ж життя вічного. А хто міг через свою смерть передати життя іншим, той не міг назавжди залишитися у (владі) смерті. Якщо не гинуть віруючі в Розіп’ятого, то тим більше не може загинути сам Розіпнутий. Хто рятує від смерті інших, Той тим більше сам вільний від неї. Хто передає життя іншим, Той тим більше виливає життя для Себе самого. Чи бачиш, що скрізь потрібна віра? Він каже, що хрест є джерело життя; але розум не легко міг би прийняти це: свідки того язичники, ще й донині висміюють це; а віра, що перевершує неміч розмірковувань, те ж саме легко і приймає і вміщує. Чому ж Бог так полюбив світ? Не з якоїсь іншої причини, як по самій лише доброті.
        (Йоан Золотоустий, Тлумачення на Євангеліє від Йоана 1.27.2)

        Бут 14:18-19

        “А Мелхіседек, цар Салему, виніс хліб і вино – він був священик Бога Всевишнього – поблагословив його й мовив: Хай благословен буде Аврам Богом Всевишнім, що сотворив небо й землю”
        (Бут 14:18-19)

        Таїнство Христа. Через священика Мелхіседека було наперід зображено Таїнство жертвопринесення Господнього, про що свідчить Святе Письмо в наступних словах: “А Мелхіседек, цар Салему, виніс хліб і вино – він був священик Бога Всевишнього – поблагословив його [Авраама]”. А про те, що Мелхіседек був прообразом Христа, свідчить в Псалмах Дух Святий, що говорить від імені Отця до Сина: “Перед зорею Я зродив Тебе … Ти – Єрей повіки на зразок Мелхіседека” (Пс 110:3-4). Цей чин [звершення Євхаристії] походить від цього жертвопринесення, оскільки Мелхіседек був священиком Бога Всевишнього і приніс хліб та вино і благословив Авраама. Бо хто за перевагою є священик Всевишнього Бога, як не Господь наш Ісус Христос, Який приніс жертву Богу Отцю і приніс те же, що приніс і Мелхіседек – хліб та вино, тобто Свої тіло та кров?
        (Кипріан Карфагенський, Послання)

        Перша Євхаристія. Тут вперше відбулося жертвоприношення, яке нині приноситься Богу християнами по всьому світу. Виконується те, що багато пізніше через пророка говориться Христові, Якому ще тільки належало прийти у плоті: “Ти – Єрей повіки на зразок Мелхіседека” (Пс 110:4). Тобто не по чину Аарона, оскільки його чин повинен був бути скасований, оскільки з’явилися самі предмети, які передчувались цими тінями.
        (Августин Гіппонський, Про місто Боже)

        Що значить це зауваження – цар Салему і священик Бога Всевишнього? Був він, сказано, цар Салему. Його описує нам і блаженний Павло в посланні до євреів, що повірили, і, звертаючи увагу на його ім’я та місто, тлумачить значення його імені за допомогою етимології, кажучи, що Мелхіседек означає цар правди, так як єврейською мовою “мельхі” означає царство, а “седек” – правду. Потім, перейшовши також до імені міста, називає Мелхіседека царем миру, так як Салем значить мир (Євр 7:2). Священик же він був, ймовірно, саморукоположений (такі тоді були священики), або ближні його надали йому цю честь через його літній вік, або сам він дбав про принесення жертв, як Ной, як Авель, як Авраам, які приносили жертви (див. Бут 4:4; 8:20; 12:7,8; 13:18). З іншого боку, він мав бути також образом Христа, в якому вигляді його зображує і Павло, кажучи: без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, пробуває священиком завжди (Євр 7:8-4). Але як, скажеш, можливо людині бути без батька, без матері, і не мати ні початку днів, ані кінця життя? Ти чув, що він був образом – тож не дивуйся і не шукай в образі всього: він не був би образом, якби мав все, що тільки властиво самій істині. Що ж, однак, означає сказане про нього? Те, що, оскільки він не пам’ятав своїх батьків, називається таким, що не має ні батька, ні матері; і оскільки не мав родоводу – безродоводним. Так і Христос, оскільки не мав ні матері на Небі, ні батька на землі (пор. Лк 2:48-49), називається і є безродоводним.
        (Йоан Золотоустий, Проповіді на Книгу Буття)

        Пс 110(109):1-7

        Згодом, бажаючи скласти пророцтво у вигляді вироку судді, він звертається до самого Христа, в знак найсильнішої любові та надзвичайної радості душі, цілком охопленої Духом Божим, і каже: “Клявся Господь і каятись не буде: Ти – Єрей повіки на зразок Мелхіседека” (в. 4). Чи бачиш, як він знову зводить мову до предмету нижчого, розмовляючи то про божественність, то про людськість Христову? Так роблять і євангелісти, щоб і той і інший догмат зберегти в точності. Чому він сказав: “на зразок Мелхіседека”? І через таїнство, яке переобразив Мелхіседек, коли запропонував Аврааму хліб та вино, і тому, що це священство не залежить від закону, і тому, що воно не має ні кінця, ні початку, як каже Павло. Те, що в Мелхіседеці було, як тінь, на Ісусі Христі виповнилося, як істина. І як імена “Ісус” та “Христос” були і раніше, так і це. Мелхіседек представляється не маючим ні початку днів своїх, ні кінця життя, не тому, що він дійсно не мав їх, але тому, що невідомий його родовід. А Ісус Христос не має ні початку днів, ані кінця життя, не в тому сенсі, як Мелхіседек, але в тому, що Він абсолютно не має ні початку в часі, ні кінця. Там символ, а тут – істина.

        Подібно до того, як чуючи ім’я “Ісус” (в Старому Завіті), ти розумієш не істинного Ісуса, але приймаєш це ім’я тільки за прообраз і більше нічого не шукаєш, так і чуючи про Мелхіседека безначального і нескінченного, не шукай в ньому істини, але задовольняйся однією назвою, а істину знаходь у Христі. Чуючи тут про клятву, не розумій це як дійсну клятву. Як гнів в Бога не є гнів, чи пристрасний порух, але наказова дія, так і клятва. Бог не клянеться, але промовляє те, що неодмінно збудеться. Таким чином пророк, сказавши про світлість (блиск) святих, про підкорення ворогів під ноги Його, про день сили, каже тепер про сьогодення.

        Дивись, який вживає він порядок мови, бажаючи зачепити грубого слухача. Вселивши йому спочатку страх словами про суд, і тим пом’якшивши впертість його, він потім каже і про сьогодення. Для цього він і вживає змішаний склад мови. Дивись. “Доки не покладу ворогів Твоїх Тобі підніжком”, – це про майбутнє; потім про сьогодення: “Жезло Твоєї сили Господь простягне з Сіону; пануй посеред ворогів твоїх!”; далі про майбутнє: “З Тобою володарство, відколи Ти народився у святій оздобі”; потім знову про сьогодення, але таке, в якому полягає вже не покарання, а благодіяння: “Ти – Єрей повіки на зразок Мелхіседека”. Тут йдеться про прощення гріхів і примирення з Богом.

        Зупинившись на цьому предметі стільки, скільки хотів, він знову торкається домобудівництва (Христового), звертаючи мову до нижчого предмету: “Господь”, говорить, “по правиці у Тебе” (в. 5), хоча вище сказав, що Він сидить праворуч Отця. Чи бачиш, що не потрібно триматися одних тільки висловів? Що значить: “Господь по правиці у Тебе”? Торкнувшись домобудівництва, він говорить про плоть (Христову), яка отримувала підкріплення. Ми бачимо, що Христос був “повний скорботи та тривоги … а піт Його став, мов каплі крови, що падали на землюЙ, і в цьому поті Він був зміцнюваний (Лк 22:44). Така природа плоті. “Розіб’є царів у день гніву свого”. Чи не згрішить той, хто віднесе це і до справжніх ворогів Церкви, і до майбутніх, які віддадуть звіт за свої гріхи та негідність.

        “Судитиме народи; повно трупу; розіб’є на землі голови по всіх усюдах” (в. 6). Що значить: “Судитиме народи”? Судитиме, каже, засудить самих бісів. А що Він дійсно судив їх, послухай, що говорить сам Христос: “Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу. Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе” (Йо 12:31,32). Якщо ж він вживає дещо чуттєві вислови, не спокушайся цим: такі вислови часто вживаються в Писанні. “Розіб’є на землі голови по всіх усюдах”. Якщо приймати це в переносному сенсі, то можна сказати, що Він знищить гордість; а якщо розуміти буквально, то можна розуміти тяжку долю юдеїв, яких Він вразив з великою силою.
        (Йоан Золотоустий, Тлумачення на Псалми, Бесіда на Псалом 109, 8)

        У цьому псалмі Давид зображує народження Господа по плоті, євангельське Його слово, що запанувало над усіма народами, і сходження Його на Небо, з чого і починає псалом, кажучи: “Сказав Господь Владиці моєму: Засядь праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх Тобі підніжком” (Пс 109:1). Які ж це вороги, пояснює Апостол, волаючи: “коли знищить усяке начальство й усяку владу й силу”, і світодержців, “знищений буде останній ворог – смерть» (1Кор 15:24,26).

        “Жезло Твоєї сили Господь простягне з Сіону” (Пс 109:2) – розуміє тут надіслане євангельське слово, яке і стало панувати над усіма ворогами. “З Тобою володарство відколи Ти народився” (Пс 109:3) – цим означає або час суду, коли з Божою могутністю всіх буде судити, прийшовши зі святими Ангелами Своїми, або час народження Його, яке і називається днем сили. “З Тобою” буде “початок”, тому що володіє цілою вселенною, хоча і став людиною. “У святій оздобі” – слова “у святій оздобі” означають ніщо інше, як ті лики святих, які в ніч, коли народився Христос, волали: “Слава на висотах Богу й на землі мир” (Лк 2:14). “Перед зорею Я зродив Тебе” – дивись, як присвоює Собі Отець народження Єдинородного по плоті*. Отець каже Синові: раніше буття цього видимого світу і променистого світла Я народив Тебе. Каже ж не тому, що Бог має утробу, але тому що народженням з утроби дається справжнє, а не уявне, право первородства.

        “Клявся Господь і каятись не буде” (Пс 109:4) – Клятва Божа – це слово Боже, яке засвідчує тим, що слухають, і кожному вселяє віру, що неодмінно здійсниться обіцяне і вимовлене Богом. Бо не як людина клянеться Бог, але слово Його служить нам замість клятви, засвідчуючи в істині, що воно також буде незаперечним, як і обітниці, що даються з клятвою. “Ти – Єрей повіки на зразок Мелхіседека” – тому що Мелхиседек не олією, як Аарон, помазаний на священство, і не криваві приносив жертви, і був первосвящеником язичників, і Авраама благословив хлібом та вином.

        “Господь по правиці у Тебе: розіб’є царів у день гніву свого” (Пс 109:5) – днем гніву називає час суду, коли Він поламає панувавших в давнину через зваблювання демонів, і замкне їх в безодню. “Судитиме народи; повно трупу” (Пс 109:6) – тобто під час суду, караючи нечистих духів, покаже, що язичники наповнені падіннями, зазнали муки в підземеллях землі. “Розіб’є на землі голови по всіх усюдах” – це подібно до сказаного Ним у Ісаї: “Пролив їхній сік на землю” (Іс 63:6). “З потоку питиме в дорозі” (Пс 109:7) – “Потоком” Письмо називає спокусу, а “шляхом” означає ходіння Його на землі, під час якого Він, потоком зійшовший, зазнав страждання. “Тому Він голову підніме” – Що значить: “Тому”? Чи не те, що Він постраждав плоттю? Подібно ж це сказаному: “Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти” (Флп 2:8).
        (Атанасій Великий, Тлумачення на Псалми, Псалом 109)

        *Важко пояснити, чому тут додано влів “по плоті” (κατα σαρκα). Мова, очевидно, йде про предвечне народження Сина від Отця, а не про тілесне Його народженні від Діви Марії. У цьому саме сенсі пояснюється наведений текст у св. Атанасія в IV слові на аpіан (пп. 27-28).

        Пс 2:1-12

        В першому псалмі правителів юдейського народу, оголосивши негідниками, грішниками та губителями, у цьому псалмі також виявляє їхні справи з такими найменуваннями, яких вони стали гідними. І завершивши перший псалом згадкою про нечестивих, тим же починає знову і другий псалом, навчаючи цим, що згаданий вище кінець нечестивих приймуть і жорстокі проти Спасителя.

        “Чого метушаться народи, і люди задумують марне?” (Пс 2:1) – Метушнею називає нерозумну гординю. Слово «Чого» відноситься до всієї промови, тобто чого «і люди задумують марне?» І дійсно, чи не марною була їхня справа – не прийняти Спасителя роду своєму? Яка ж причина такої ненависті, що «народи і люди» збираються «разом»? Така, що вони «метушаться», а це означає: в такій мірі загордилися, що з винесенням і з якоюсь високомірністю обурилися і хвилюються. Подоба цього взята з нерозумного прагнення коней, нічим не стримних. Це і було з юдеями, повсталими проти Христа. З якої ж причини зібралися «разом народи і люди»? Або ізраїльтян розуміє під словами: «народи і люди»; або слово «народи» вжив щодо Ірода та Пілата, як про язичників, а слово «люди» про юдеїв.

        “Встають царі землі” (Пс 2:2) – тобто самі себе визначили на це Ірод та Понтій Пілат. Так витлумачили це і святі апостоли в Діяннях (Дії 4:26). “Князі зговорюються разом” – згадані вище книжники, фарисеї та вчителі Закону. “На Господа й на Його Помазаника” – Бо зловмисність проти Христа є зловмисність проти самого Отця. І якщо Отець у Сині і Син в Отці, то зловмисністю цією чи не однакова наноситься Їм образа?

        “Порвімо їхні кайдани” (Пс 2:3) – Тут бракує слова «кажучи», щоб вийшов такий сенс: зібралися на Господа і на Христа Його, кажучи: «розірвемо кайдани». Бо не хотіли вони бути в священній Мережі, про яку написано: «подібне Царство Небесне до невода» (Мт 13:47). “Скиньмо із себе їхню кормигу!” – тобто важкість Закону, про який сказав Господь: «ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий» (Мт 11: 30).

        “Той, хто живе на небі, з них сміється” (Пс 2:4) – як тим, хто радився на справу нерозумну. Бо прицвяхований і відданий ними смерті, Сущий на Небі та Той хто вміщає все, марними і суєтним чинить їх задуми. Отець же Його і загальний усіх Владика дасть їм належне покарання. “Господь із них глузує” – «глузує» сказано замість: зненавидить та відвернеться. Той, Хто вище цих замишляючих, каже Псалмоспівець, посміється або явить смішними задуми їх, так як вони роблять нерозумне. Бо сміх є дихання, яке випускається через ніздрі, в приниження тих хто сам себе возвеличує. А говориться це з особливою наполегливістю, щоб сильніше висловити справедливість осміяння. І не тільки це відчують вони, але піддадуться і гніву.

        “Тоді то до них говорить у своїм гніві” (Пс 2:5) – Що ж означає «тоді»? Чи не той самий час, коли сказали вони: «розірвемо узи їх»? І що сказане до них у гніві? Чи не це? «Горе вам книжники і фарисеї» (Мт 23:13); і: «відбереться від вас Царство Боже» (Мт 21:43); і ще: «і вам горе, вчителі Закону» (Лк 11:52); саме тому підкорило їх римське військо. Лють і гнів різняться між собою тим, що лють є гнів, що займається, ще полум’яніючий; а гнів є бажання за скорботу віддати скорботою. Тому, лють є не досяглий повноти гнів, а гнів – сама повнота. І такого пояснення слів цих вчить самий кінець подій. Бо римське військо, в навалі своїй, розорило місто, спалило храм, і більшу частину юдеїв піддало смерті, а уникнувших меча підкорило і зневолило. Вірному ж слід знати, що згадуються одне за одним два обличчя, по-перше Господь Христос, бо сказано: «на Господа й на Його Помазаника»; а потім – Той Хто живе на небесах і Господь: «Той, хто живе на небі, з них сміється, Господь із них глузує». Той же образ мови дотримав Псалмопівець і в подальшому.

        “Адже то я настановив мого царя над Сіоном” (Пс 2:6) – Сповіщає їм про ту віру, яка, після відкинення народу ізраїльського, буде у язичників. «Сіон» же означає Церкву.

        “Господь сказав до Мене: Син Мій єси Ти, Я породив Тебе сьогодні” (Пс 2:7) – і далі – тобто, єство Отче підтверджує, що Я Син. Не повелінням здійснено це, але сама сутність показує, що Я – «образ Істоти Отчої» (Євр 1:3). Вельми до речі додано «єси» в означення передвічного народження; бо Син був завжди. Але додано також: «породив Тебе сьогодні», щоб показати і народження во плоті; тому що слово «сьогодні» вказує на час і вжито в означення тимчасового народження. Отже, про людське народження розуміються і наступні слова: «породив Тебе». Бачиш, як Отець Собі присвоює і народження во плоті єдинородного Христа.

        “Ти розторощиш їх жезлом залізним” (Пс 2:9) – тобто, хрестом; бо в ньому, хоча речовина дерева, але міцність заліза. Деякі ж під жезлом розуміють римське панування.

        “Отож, царі, ви нині зрозумійте” (Пс 2:10) – тобто, розмишляйте і зверніться до покаяння. “Схаменіться ви, що правите землею” – словом «схаменіться» висловлює поступ, а словами: «цілуйте Його ноги» – досконалість.

        “Цілуйте Його ноги” (Пс 2:12) – тобто, прийміть вчення євангельське. “Щоб Він не розгнівався й не загинули ви в дорозі” – адже Він сказав про Себе: «Я є Дорога» (Йо 14:6).

        (Атанасій Великий, Тлумачення на Псалми, Псалом 2)

        Євр 5:1-14

        “Він за днів свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до Того, Який міг Його спасти від смерти, і Він був вислуханий за богобоязність; і хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху, і, ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які йому слухняні, і Бог назвав Його архиєреєм за чином Мелхиседека”
        (Євр 5:7-10)

        Чи бачиш, що апостол пояснює тут не що інше, як піклування та пренадлишок любові Христа? Що насправді значить: “З великим голосінням”? Євангеліє ніде не говорить ні того, що Христос, молячись, плакав, ні того, що Він кричав. Чи бачиш, що цим означається Його поблажливість?
        (Йоанн Золотоустий, Проповіді на Послання до Євреїв 8.1)

        Під той же погляд підходить і те, що Він навчився послуху, а також Його крик, сльози, молитва, вислухання і благоговіння (Євр 5: 7-8), – все це відбувається і чудесним чином сполучається від нашої особи. Сам Він як Слово не був ні в послусі, ні в непослусі (оскільки і те й інше властиво підлеглим і другорядним, і перше доброзичливим, а друге – гідним покарання), але як образ раба (Флп 2:7) сходить до співрабів та рабів, приймає на себе чужу подобу, представляючи в Собі всього мене і все моє, щоб виснажити в Собі моє найгірше, подібно до того, як вогонь знищує віск, або сонце – земну пару, і щоб мені, через возз’єднання з Ним, долучитися до властивого Йому.
        (Григорій Богослов, Слово 303)

        І терпіти це людству допустило Божество, щоб нас навчити, що і Бог Слово істинно втілилось і прийняло єство людське і що таємниця домобудівництва відбудеться не мрійливо і не примарно.
        (Феодорит Кирський, Тлумачення на Послання до Євреїв 52)

        Вірш 9. Отже, каже, вдосконалившись, тобто все це вчинивши через послух, Він став для нас винуватцем вічного спасіння – замість Адама, який через непослух свій став для нас винуватцем смерті. Але не так, як запанувала смерть Адама і над незгрішившими; життя ж так не панує над невиправданими (пор Рим 5:13-14), – бо, хоча Він і є Подателем життя, але дарує його тільки тим, хто кориться, а не тим, хто відвертається від Нього.
        (Єфрем Сирин, Послання до Євреїв)

        Кол 1:12-23

        “Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння”
        (Кол 1:15)

        Подивімося, як потрібно розуміти також і те, що Син називається образом Невидимого, – і це для того, звісно, щоб з’ясувати, в якому саме сенсі Бог справедливо називається Отцем Свого Сина. І перш за все розгляньмо, що люди зазвичай називають образом. Іноді образом називається те, що зазвичай зображується або викарбовується на якомусь матеріалі, тобто на дереві або камені. Іноді ж образом називається народжений по відношенню до того хто народив – а саме, коли риси того хто народив абсолютно схожі на риси народженого … Друге значення образу можна застосувати до Сина Божого, про Якого тепер йдеться, – з огляду на те, що Він є невидимий образ невидимого Бога, подібно тому, як Сиф, за історичною розповіддю, є образом Адама.
        (Оріген, Про начала 1.2.6)

        Первородним найменований Господь не тому, що Він від Отця, але тому, що через Нього отримало буття творіння. І як перш творіння був Він Сином, через Якого творіння прийшло в буття, так і перш найменування народженим перш усякого творіння (Кол 1:15); проте було Саме Слово у Бога, і Бог було Слово (Йо 1:1) … Тому якби Слово було одним із творінь, тоді Писання сказало б про Нього: роджений перше інших творінь. А тепер, оскільки святі кажуть: роджений перш усякого творіння, – цим прямо показується, що Син Божий є інший по відношенню до всього творіння, а не творінням … Син найменований первородним між багатьма братами (Рим 8:29) по спорідненості плоті, первістком же з мертвих (Кол 1:18) – тому що воскресіння мертвих – від Нього.
        (Атанасій Олександрійський, Проти аріан 2.63)

        “Бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було Ним і для Нього створене”
        (Кол 1:16)

        Все через Нього повстало, і без Нього ніщо не почало бути (Йо 1:3). Немає винятків, але все Отець створив через Нього – видиме і невидиме, яке підлягає почуттям та уяві розуму, існуюче тимчасово, згідно з Його розпорядженням, і вічне; і все це Він створив не через ангелів, не через будь-які сили, окремі від Його думки.
        (Іриней Ліонський, Проти єресей 1.22.1)

        “Він раніш усього, і все існує в Ньому”
        (Кол 1:17)

        Вгідно прийняти, що від Бога сущого повсякчас все приходить в буття з небуття цілком і абсолютно, а не по частинах і недосконало, як вироблене від причини незбагненної та всесильної, і що все в Ньому стоїть (Кол 1:17), як у всеосяжній глибині збережене і вмістиме і до Нього має повернутися, як до своєї для кожного межі, як говорить великий Ареопагіт Діонісій.
        (Максим Сповідник, Амбігви до Йоана 57)

        Йо 1:1-18

        “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог.”
        (Йо 1:1)


        «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово». Коли всі інші Євангелисти починали з втілення (Матей каже: «родовід Ісуса Христа, сина Давида», Лука спочатку оповідає нам про Марію, і Марко подібним же чином викладає спочатку розповідь про Хрестителя), для чого ж Йоан тільки коротко торкнувся цього питання, до того ж, вже після тих перших слів, сказавши: «і Слово стало тілом» (Йо 1:14), а все інше, – Його зачаття, народження, виховання, зростання, – минаючи, раптом сповіщає нам про Його предвічне народження? Тепер я скажу вам, якою є причина для цього. Оскільки інші Євангелисти здебільшого оповідали про людську природу Сина Божого, тому слід було побоюватися, щоб через це хтось із людей що припали до землі, не зупинився лише на цих догматах, як сталося з Павлом Самосатським (єретиком). Отже, піднімаючи людей, що від свого припадання до землі схильні до падіння, та залучаючи їх до неба, Йоан справедливо починає свою розповідь згори, від буття предвічного. Тоді як Матей приступив до розповіді, почавши від царя Ірода, Лука – від Кесаря Тиверія, Марко – від Йоанового хрищення, Євангелист Йоан, полишивши все це, сходить вище всякого часу та віку, і там спрямовує розум своїх слухачів до одного: «споконвіку було», і, не дозволяючи розуму ніде зупинитися, не задає йому межі, як ті (Євангелисти) – Ірода, Тиверія та Йоана. Але разом з цим гідне подиву і те, що як Йоан, кинувшись до піднесеного слова, не залишив, однак, без уваги і втілення, так і вони, з особливим старанням оповідаючи про втілення, не промовчали також і про предвічне буття. І так повинно було бути, тому що один Дух рухав їхні душі; а тому вони показали досконалу однодумність у своїй розповіді. Ти ж, улюблений, коли чуєш «про Слово», ніколи не терпи тих, які називають Його творінням, так само як і тих, які шанують Його простим словом. Багато є слів божественних, якими діють і ангели, але жодне з цих слів не є саме Божество, а все це – тільки пророцтва та Божі повеління. Так зазвичай називає Писання закони Божі, повеління та пророцтва. Тому, і кажучи про ангелів, воно додає: «слуги Його, що чините Його волю» (Пс 102:21). Навпаки, це Слово (про яке говорить Євангелист Йоан) є іпостасна Істота, безпристрасно рожденна від самого Отця. Те ж саме, як я і раніше сказав, (Євангелист) зобразив самим найменуванням «Слова». Тому як вислів: «споконвіку було Слово» означає вічність, так і вислів: «і з Богом було Слово» показує Його співвічність (з Отцем). А щоб ти, почувши: «споконвіку було Слово», і, визнавши Його вічним, не подумав, однак, що життя Отця на деяку відстань, тобто на велику кількість століть, передує (життю Сина), і таким чином, щоб ти не поклав початку Єдинородному, (Євангелист) додає: «і з Богом було Слово», тобто, Він так само вічний, як сам Отець. Отець ніколи не був без Слова; але завжди був «Бог» (Слово) «з Богом» (Отцем), у власній, проте ж, іпостасі. Але як же, скажеш ти, Євангелист говорить, що Слово «в світі було», якщо Воно було дійсно з Богом? Справді, воно і з Богом було, і в світі було: ніяким місцем не обмежується як Отець, так і Син. Якщо «велика Його сила, і розумові Його немає міри» (Пс 146:5), тоді зрозуміло, що істота Його не має ніякого часового початку. Ти чув, що «на початку сотворив Бог небо й землю»? Що ти думаєш про цей початок? Без сумніву те, що небо і земля відбулися ще до всіх видимих створінь. Так, коли чуєш про Єдинородного, що Він «споконвіку», розумій буття Його, насамперед мислимого і перед віками.
        (Йоан Золотоустий, Тлумачення на Євангеліє від Йоана 1.4.1).

        Споконвіку було Слово.

        Тоді як інші євангелисти докладно розповідають про земне народження Господа, виховання та зростання, Йоан оминає ці події, оскільки про них достатньо сказали співучні його, але говорить про Божество Того, Хто заради нас став людиною. Втім, при ретельному розгляді побачиш, що як ті не промовчали про Божество Єдинородного, але згадали, хоч і коротко, так і Йоан, завернувши свій погляд до Всевишнього Слова, не оминув цілком увагою домобудівництво втілення. Адже один Дух керував душами всіх євангелистів. Йоан говорить нам про Сина, згадує і про Отця. Він вказує на вічність Єдинородного, коли говорить: «споконвіку було Слово», тобто було від початку. Бо що існує від початку, у того, без сумніву, не знайдеться часу, коли б воно не існувало.

        Звідки, скаже хтось, видно, що вислів «споконвіку» означає те ж, що і від початку? Звідки? Як із самого загального розуміння, так і особливо з цього євангеліста. Бо в одному зі своїх послань (1Йо 1:1) він говорить: про те, що було від початку, що ми бачили. Чи бачиш, як цей улюблений пояснює сам себе? Так, скаже той хто запитався, але я розумію це “на початку” так само, як і у Мойсея: «на початку сотворив Бог» (Бут 1:1). Як там вираз «на початку» не дає тієї думки, нібито небо вічно, так і тут я не буду розуміти слово «на початку» так, нібито Єдинородний вічний. Так скаже єретик. На цю божевільну наполегливість ми нічого іншого не будемо говорити, крім цього: мудрець злоби! Навіщо ти промовчав про все інше? Але ми і проти твоєї волі скажемо це. Там Мойсей говорить: на початку Бог «створив» небо і землю, а тут сказано: на початку «було» Слово. Що ж спільного між «створив» і «було»? Якби і тут було написано: на початку сотворив Бог Сина, то я промовчав би; але тепер, коли тут сказано: «на початку було», я роблю висновок з цього, що Слово існує споконвіку, а не згодом отримало буття, як ти пустословиш.

        Чому Йоан не сказав: на початку був Син, але: «Слово»? Слухай. Це заради немочі слухачів, щоб ми, із самого початку почувши про Сина, не подумали про пристрасне та тілесне народження. Для того назвав Його «Словом», щоб ти знав, що як слово народжується від розуму безпристрасно, так і Він народжується від Отця безпристрасно. Ще: назвав Його «Словом» тому, що Він сповістив нам про властивості Отця, подібно як і будь-яке слово проголошує настрій розуму; а також і для того, щоб показати, що Він є співвічний із Отцем. Бо як не можна сказати, що розум буває іноді без слова, так і Отець і Бог не був без Сина. Йоан вжив це словосполучення тому, що багато є і інших слів Божих, наприклад, пророцтва, заповіді, як і сказано про ангелів: «всі ангели Його, могутні силою, ви, що виконуєте Його слово» (Пс 102:20), тобто веління Його. Але власне Слово є індивідуальна Істота.


        І з Богом було Слово

        Тут євангелист ще ясніше показує, що Син співвічний із Отцем. Щоб ти не подумав, що Отець був колись без Сина, він говорить, що Слово було з Богом, тобто у Бога в надрах батьківських. Бо прийменник «з» слід розуміти, як він вживається і будь-якому іншому місці: чи брати і сестри Його – хіба не тут між нами, тобто з нами живуть? (Мр 6:3). Так і тут «з Богом» розумій: був з Богом, разом з Богом, в Його надрах. Бо неможливо, щоб Бог коли-небудь був без Слова або премудрості, або сили. Тому ми віруємо, що Син, так як Він є Слово, премудрість і сила Отця (1Кор 1:24), завжди був з Богом, тобто був сучасно та спільно з Отцем. І як же, скажеш, Син не є після Отця? Як? Навчися від предметного прикладу. Сяйво сонячне чи не від самого сонця? Так є. Невже воно є пізніше сонця, так що нібито можна уявити собі час, коли сонце було без сяйва? Не можна. Бо як же воно було б сонцем, якби не мало сяйва? Якщо ж так мислимо про сонце, то тим більше повинні так думати про Отця і Сина. Потрібно вірити, що Син, це сяйво Отця, як каже Павло (Євр 1:3), завжди блистить разом з Отцем, а не пізніше Нього. Зауваж також, що цим висловом спростовується і (єретик) Савелій лівіянін. Він вчив, що Отець, Син і Дух суть одна особа і що це єдине обличчя в один час було як Отець, а в інше як Син, а в інше як Дух. Так пустословив син батька брехні, сповнений духу лукавого. Але цими словами: «і Слово було з Богом» він явно викривається. Євангелист тут самим ясним чином говорить, що інший є Слово і інший є Бог, тобто Отець. Бо якщо Слово було разом з Богом, то, очевидно, вводяться дві особи, хоча у них обох і одне єство. А щодо одного єства, слухай.


        І Слово було – Бог

        Чи бачиш, що і Слово є Бог! Значить, у Отця і Сина єдине єство, як і єдине Божество. Отже, так посоромляться (єретики) Арій, і Савелій. Арій, який називає Сина Божого створінням і твариною, так осоромиться тим, що Слово на початку було і було Богом. А Савелій, що не приймає троїчності Осіб, але одиничність, так осоромиться тим, що Слово було з Богом. Бо тут великий Йоан ясно сповіщає, що інший є Слово, а інший є Отець, хоча не інше та інше. Адже “інший” говориться про осіб, а “інше” – про єство. Наприклад, щоб ясніше викласти цю думку, Петро та Павло суть інший та інший, бо дві особи; але не інше nf інше, бо у них одне єство – людське. Так само слід вчити і про Отця та Сина: Вони, з одного боку, інший та інший, бо дві Особи, а з іншого боку, не інше та інше, бо одне єство – Божество.
        (Феофілакт Болгарський, Тлумачення на Євангеліє від Йоана 1)


        Мт 16:13-20

        “На вашу ж думку”, – до них каже, – “хто Я?”
        (Мт 16:15)

        Месіанська таємниця. Коли вони назвали Йому різні думки людей щодо Нього, Він запитав, за кого вони самі приймають Його. Петро відповів: Ти – Христос, Син Бога Живого. Але Петро занурився в природу питання. Адже Господь сказав: За кого народ уважає Мене, Сина Людського? Зрозуміло, людське тіло Його вказувало на те, що Він – Син Людський. Але, додавши: а ви за кого Мене маєте? – Ісус вказав, що їм слід розуміти щось інше, ніж видиме, бо Він був Сином Людським. Якого судження тим самим Він очікував щодо Себе? Він питав про те, що є таємницею, в яку вірою повинні проникнути ті, хто вірить.
        (Іларій Піктавійський, Коментар на Євангеліє від Матвія 16.6)

        Вимога іншої думки. Потім, коли учні сказали Йому: Одні за Йоана Хрестителя, інші за Іллю, а інші за Єремію або за одного з пророків, і оголосили Йому помилкову думку народу, – тоді додав: ви за кого Мене маєте? Цим другим питанням Він спонукає їх думати про Нього вище і дає розуміти, що перша думка дуже мало відповідає Його гідності. Для того Він вимагає від них іншої думки і пропонує інше питання, щоб вони не думали про Нього однаково з народом, який бачив чудеса, що перевищують сили людини, і вважав Його за людину, хоча і таку, яка воскресла із мертвих, як говорив Ірод. Але Він, відхиляючи їх від таких припущень, каже: ви за кого Мене маєте? Ви, які завжди зі Мною були, бачили Мої чуда і самі творили через Мене багато чудес?
        (Йоан Золотоустий, Гомілії на Євангеліє від Матея 54.1)

        “Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Бога Живого Син”
        (Мт 16:16)

        Христос, Син Бога Живого. Хіба не знав Господь, за кого Його приймали люди? Але цим питанням Він виявив сповідання апостола Петра, залишивши на майбутнє зразок сильної віри. Адже Господь питав не одного тільки Петра, а всіх апостолів, коли говорив: а ви за кого Мене маєте? І один за всіх відповів: Ти – Христос, Син Бога Живого, тобто Цар Христос, що Він має судити весь світ; Син Божий; Сам Бог; Бог і людина. О нещасні юдеї та жалюгідні єретики, і тепер чужі, і тоді йдучі на вічне засудження! Якщо Христос – Син Божий, то Він і Бог; бо якщо Він – не Бог, то Він і не Син Божий. А оскільки Він – Син і, будучи Сином, все має від Отця, то станемо всім серцем нашим невіддільно триматися Його, бо немає нікого, хто уникне долоні Його.
        (Єпіфаній Латинський, Тлумачення на Євангелія 28)

        Один Христос. Петро не сказав: «Ти – Христос чи Син Божий», але Христос, Син Бога Живого. Бо багато є помазаників по благодаті та мають гідність синівства, але тільки Один – Син Божий по природі. Тому він сказав з артиклем: Христос, Син Бога (ό Χριστός ό υιός του θεού). А назвавши Його Сином Бога Живого, він показує, що Він є життя, і смерть над Ним не владна. Адже якщо Його плоть якийсь час і була немічною, оскільки вона мала померти, вона все ж воскресла, тому що Слово, яке перебувало в ній, не могло бути стримане кайданами смерті.
        (Кирило Олександрійський, Фрагменти 190)

        Йо 5:16-30

        “За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити Його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові”
        (Йо 5:18)

        Юдеї звинувачують Христа в тому, що Він зробив зцілення в суботу. А Він, як рівний з Отцем по честі та владі, каже: як Бог і Отець Мій робить і в суботу, і ви не звинувачуєте Його, так і Мене не повинні звинувачувати. Як же Отець робить донині? Мойсей говорить, що Бог спочив від усіх справ Своїх (Бут 2). Ти бажаєш знати, як Бог робить досі? Дивись на всесвіт і пізнай справи Промислу: сонце сходить і заходить; подивися на море, джерела, річки, тварин, взагалі на все створене, і побачиш, що творіння робить свою справу, особливо ж приводиться в дію і рух невимовним способом Промислу. Без сумніву, Промисел робить свою справу і в суботу. Тому як Отець робить і управляє творінням і в суботу, то і Я, Син Його, роблю справедливо. – Але вони, підбурювані заздрістю, намагалися вбити Його не тільки за те, що Він називає Бога Отцем Своїм, тим роблячись Богові рівним. Називаючи Себе Сином, Він необхідно робив Себе рівночесним Богу. Бо кожен син буває одного і того ж єства з батьком. Де при цьому [єретик] Арій? Воістину, він при світлі сліпий. Називаючи Христа Сином Отця, він не допускав єдиносущності Його з Отцем, але Сина нествореного Отця визнавав творінням, йому потрібно було повчитися хоча б у іудеїв, які гнали Господа за те, що Він називав Себе Сином Божим, а звідси необхідно випливала і рівність Його з Богом. Якби гідність Сина не була важливою і Він не робив Себе через це рівним Богу, то за що б стали гнати Його?
        (Феофілакт Болгарський, Тлумачення на Євангеліє від Йоана 5)

        «За те ж юдеї ще дужче, – каже Євангеліст, – заповзялися, щоб убити його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові» (Йо 5:18). Але ця рівність була не лише уявною, – не тільки словами Він доводить це, а переважно справами. Чому так? Тому, що самі слова могли спростовувати і звинувачувати Його в марнославстві, а бачачи істину, що відкривається в події, та силу Його, що виявлялася через справи, вони вже нічого не могли сказати всупереч Йому. Але ті, що не бажають допустити це по недобродумстві, кажуть, що Христос не сам робив Себе рівним Богу, а тільки юдеї підозрювали Його в цьому. Але переглянемо все вищесказане. Скажи ж мені: переслідували Його юдеї, чи не переслідували? Кожному зрозуміло, що переслідували. А чи за це переслідували, чи за що інше? Всі також згодні, що за це. Порушував Він суботу, чи не порушував? І цього, звичайно, ніхто не стане заперечувати. Називав Бога Отцем Своїм, чи не називав? І це вірно. Подібним чином можна зробити висновок і про наступне. Як те, що Він називав Бога Отцем Своїм, порушував суботу, і був переслідуваний юдеями за останнє, а переважно за перше, не є хибною підозрою, але дійсною істиною, так і те, що Він робив Себе рівним Богу, в такому ж щойно висловленому сенсі. А ще ясніше це можна бачити зі сказаних перед цим слів. Слова: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і Я творю» висловлюють саме рівність з Богом; Він при цьому не показує жодної різниці, не говорить: Отець творить , а Я служу Йому в справах; Він каже: як Отець творить , так і Я, – і таким чином висловлює досконалу рівність. Якби не Він сам хотів висловити це, а лише б юдеї так марно думали, то Він не залишив би їх в таких помилкових думках, а виправив би їх; та й Євангеліст не промовчав би, а сказав би ясно, що юдеї так думали, – сам же Христос не робив Себе рівним Богу, – подібно як знаходимо в інших місцях, коли Євангеліст бачив, що інакше було сказано, а інакше зрозуміло сказане; наприклад: «Зруйнуйте храм цей, а Я його за три дні поставлю», – говорив Христос, маючи на увазі власне тіло; а юдеї, не зрозумівши цього і думаючи, що Він говорить про іудейському храмі, сказали: «Будовано храм цей сорок і шість років, а Ти його поставиш за три дні?» (Йо 2:19, 20)? Він говорив одне, а вони припускали інше; Він говорив про тіло Своє, а вони думали, що це сказано про храм їхній. Євангеліст, помічаючи це, або краще, виправляючи думку їхню, додав: «Та Він говорив про храм свого тіла» (Йо 2:21). Так і тут, якби Христос не робив Себе рівним Богу і не хотів доводити цього, а тільки юдеї так думали, то Євангеліст виправив би і тут їхню думка і сказав би: юдеї думали, що Він робить Себе рівним Богу, а Він говорив не про рівність.
        (Йоан Золотоустий, Тлумачення на Євангеліє від Йоана 1.38.3)

        Йо 8:12-30

        Тоді вони Йому: «Хто ж Ти такий?» Ісус же їм відрік: «Споконвічний, як Я і казав вам. Багато чого маю Я про вас сказати й осудити. Та Той, хто послав Мене, правдивий, і що Я чув від Нього, те й у світі говорю»
        (Йо 8:25-26)

        Через стільки часу, після того, як явлено стільки чудес, вони ще запитують Його: «Хто Ти?» Вони були на стільки нерозумні, несправедливі та глузливі. Господь говорить: Я говорю вам те, що і на початку. Ви, каже, не гідні цілком вислухати Моєї мови, ні пізнати, Хто Я; бо ви все говорите з метою спокусити, а не бажаєте слухати нічого з Мого вчення. Я міг би і викрити вас в цьому і не тільки викрити, а й покарати. Бо на це Він натякає, коли говорить: «Багато чого маю Я про вас сказати й осудити». Словом «сказати » вказує на викриття, а словом «осудити» на осуд і покарання. Але, каже, Той Хто послав Мене, послав Мене не для того, щоб судити та викривати. Бо Бог не послав Свого Сина, щоб Він світ засудити, але щоб врятувати світ (Йо 3:17). І як Мій Батько послав Мене рятувати, а Він істинний, тому Я нині нікого не суджу, а тільки кажу те, що чув від Отця Мого, тобто, те що служить для спасіння, а не до викриття. Говорив же Він це для того, щоб не подумали, що Він не карає їх через Своє безсилля. Він показує, що не безсилий Він, але не бажає карати їх, так як прийшов не карати, а рятувати. Коли Він говорив це, вони були такі нерозумні, що не зрозуміли, що Він говорив їм про Отця Свого. Як часто і багато говорив Він вже їм про Отця! Але воістину запаморочилось нерозумне їхнє серце (Рим 1:21). – Деякі ж так розуміють ці слова: «Той, хто послав Мене, правдивий» – Я міг би і нині судити вас, але залишаю це до майбутнього віку. А ви не віруєте і не звертаєте уваги на час відплати. Але якщо ви і не віруєте, то правдивий є Мій Батько, який і призначив день для спокутування вам, і Мене послав сповістити про це і відкрив світові Його правду і силу.
        (Феофілакт Болгарський, Тлумачення на Євангеліє від Йоана 8)

        «Тоді сказали Йому: Хто Ти такий» (в. 25)? Яке безумство! Після такого тривалого часу, після знамень та вчення, вони ще запитують: «Хто Ти такий»? Що ж Христос? «Споконвічний, як Я і казав вам» (в. 25). А це означає ось що: ви не гідні навіть слухати слова Мої, не тільки знати, хто Я, бо ви все говорите з наміром спокусити Мене і анітрохи не слухаєте слів Моїх. У всьому цьому Я міг би тепер же викрити вас (саме це означають слова Його: «Багато чого маю Я про вас сказати й осудити»), і не тільки викрити, але і покарати; «Той, хто послав Мене», тобто Отець, не хоче цього. «Бо Я прийшов не судити світ, а спасти світ» (Йо 12:47). «Бо не послав Бог у світ Сина », сказано, «світ засудити, лише Ним – світ спасти» (Йо 3:17). Отже, якщо Він для цього послав Мене, а Він «є правдивий» (в. 26), то Я справедливо не суджу тепер нікого, але Я кажу те, що служить до спасіння, а не до викриття. Каже ж це Він для того, щоб не подумали, що Він, чуючи все, що вони говорили, не мстить їм через слабкість, або що Він не розуміє їхніх думок та насмішок. «А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив» (в. 27). Яке бездумство! Невпинно говорив їм про Нього (Отця), і – вони не розуміли! Слідом за тим, так як ні багатьма ознаками, ні вченням не міг залучити їх до Себе, – Він починає вже розмовляти про хрест, кажучи: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий Я і що від себе не чиню нічого, але як навчав Мене Отець Мій, говорю, і що Той, Хто послав Мене, – зо Мною Сущий. Не полишив Він Мене самого» (в. 28, 29). Цим показує, що справедливо сказав: «Споконвічний, як я і казав вам».
        (Йоан Золотоустий, Тлумачення на Євангеліє від Йоана 1.53.1)

        Євр 1:1-14

        “Він – відблиск Його слави, образ Його істоти”
        (Євр 1:3)

        Оскільки, коли пише до євреїв, апостол говорить: Він – відблиск Його слави, образ Його істоти (Євр 1:3); і Давид в вісімдесят дев’ятому псалмі вихваляє: і ласка Господа, Бога нашого, хай буде над нами (Пс 90:17) і у Твоїм світлі побачимо світло (Пс 36:10), – то чи буде хтось таким нерозумним, щоб сумніватися у вічному бутті Сина? Бо коли хто бачив світло без світлості сяяння, щоб міг і про Сина сказати: було, коли не було Його, або не був, поки не народився? А сказане Синові в Псалмі 144: царство Твоє – всіх віків царство (Пс 145:13) – не дає нікому уявити навіть найменшої тривалості, в якій не було б Слова.
        (Атанасій Великий, Проти аріан 1.4.12)

        Так, апостол Павло говорить, що єдинородний Син є образ Бога невидимого і що Він є первороджений перед усім творінням (Кол 1:15), а в Послання до Євреїв пише, що Він є сяянням слави та образом іпостасі Його (Євр 1:3) . Так само в книзі Мудрості, що називається Соломоновою, знаходимо наступне зображення Премудрості Божої: вона є диханням сили Божої та чисте виливання слави Вседержителя: тому ніщоо осквернене не увійде в неї. Вона є відблиском вічного світла та чистим дзеркалом діяння Божого та образом благочестя Його (Мудр 7: 25-26). Премудрость, повторюємо, має своє існування не інше, як в Тому, Хто є початок всього. Від Нього народилася всяка премудрость, тому що Він – єдиний Син по природі, і тому називається Єдинородним.
        (Ориген, Про початки 1.2.5)

        “Ставши від ангелів стільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім’я”
        (Євр 1:4)

        Чи бачиш, що ім’я Сын завжди означает істинне синівство Його? Направду, якщо б Він не був істинним Сином, тоді не було б так сказано. Чому? Через те, що є істинним (Сином), не інша, як отримуючи буття від Самого (Отця). Тому апостол і наводить таке підтвердження. А якщо б Він був сином по благодаті, тоді не тільки не був би преславніше ангелів, але був би навіть нижче них.
        (Іван Золотоустий, Послання до Євреїв 2.3)

        “Коли ж знов уводив Первородного у світ, то каже: «Нехай поклоняться йому всі ангели Божі”
        (Євр 1:6)

        Оба ці вислови: і “уводив Первородного”, і, більше того, “нехай поклоняться”, – дають зрозуміти побудову [спасіння]. Бо звідки входить у всесвіт Тримаючий все словом Своєї сили (Євр 1:3), Творець та Архітектор віків? Як Єдинородний є і Первородний? Якщо ангели поклоняються Йому після людиновтілення, то невже не віддавали Йому такої честі перед людиновтіленням? Супроти цього, і всюди був як Бог, і увійшов у вселенну як людина.
        (Феодорит Кирський, Тлумачення на Послання до Євреїв 12)

        І жодному з людей не було звіщено: поклоняться Йому ангели Божі (пор. Пс 97:7), бо якщо ангели і стають товаришами людей, однак люди ніколи не приводили ангелів до послуху собі. Бо ангели не є нестворені, але сотворив Бог, говорить апостол, ангелів Своїх духами та слуг Своїх вогненним полум’ям (Пс 104:4).
        (Єфрем Сирин, Послання до Євреїв)

        “Вони загинуть, ти ж перебуваєш”
        (Євр 1:11)

        З цього можна побачити, що коли Старий Завіт говорить нам про Божественну природу, він говорить не тільки виключно про Отця: Я є Бог, і немає іншого, крім Мене (Іс 45:21, див. Пс 102: 26-28), – як думають єретики, намагаючись пояснити подібні слова щодо Нього Одного. Навпаки, все, що [Писання] говорить про Бога, висловлюючи вищу природу, воно говорить так, що це може в рівній мірі відноситися і до Отця, і до Сину згідно спільності [Їх] природи. Бо як же апостол навів друге свідоцтво про Нього, не маюче нічого такого, що могло б вказувати на особливість особи так само, як і перше [вище сказане] свідоцтво? Чи не те ж саме він вчинив, як здається, і в Посланні до Римлян, де каже: Як живу Я, – каже Господь, – кожне коліно схилиться переді Мною (Рим 14:11, пор. Рим 8:18-22)? Бо ніхто не міг знайти, що це ось свідоцтво містить щось, що вказує окремо з Них на [будь-яку особу].
        (Феодор Мопсуестійський, Фрагменти)

        1Йо 1:1-7

        “А життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося”
        (1Йо 1:2)

        Явлення в тілі
        Отже, саме Життя з’явилася в тілі, оскільки в цьому явленні те, що може розпізнати тільки серце, виявляється також і для очей – щоб зціляти серця.
        (Аврелій Августин, Трактат на 1-ше Послання Йоана)

        Він має на увазі те життя, про яке йдеться у Євангеліє: Я – воскресіння і життя (Йо 11:25), яке була явлене Божественними чудесами в тілі; присутні учні, коли Він здійснював знамення, побачили те, про що з безсумнівною істинністю свідчили нащадкам.
        (Беда Преподобний, Про сім Католицьких Послань)

        “Що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з Його Сином Ісусом Христом”
        (1Йо 1:3)

        Спілкування з Отцем та Сином
        Щоб і ви мали спілкування з нами. Це спілкування в єдності віри та у стосунках миру і любові. І спілкування наше нехай буде з Богом Отцем. Це спілкування у вічності перебування Царства.
        (Іларій Арльский, Трактат на сім Католицьких Послань)

        Про що ж я звіщав, як не про те, що Сущий з’явився нам як життя вічне і ми стали Його свідками? Адже ви отримуєте наступну користь від обітниці: щоб і ви мали спілкування з нами. А той, хто отримав спілкування з нами, має спілкування і з Отцем і Його Сином, Ісусом Христом. А коли ви будете мати таке спілкування, то ми будемо сповнені радості, бо ми приліпилися до Бога.
        (Андрій Монах, Фрагменти)

        Блаженний Йоан явно довів, що, хто бажає мати спілкування з Богом, повинен перш за все з’єднатися з Церквою, навчитися тієї віри, яку апостоли прийняли від Самої Істини, що перебувала у тілі, і виповнитися Її таїнствами. Адже ті, хто вірує за вченням апостолів, нітрохи не менше приліплюються до Бога, ніж учні, які увірували через Самого Господа, що проповідував у цьому світі, – відмінність між ними лише в ступені віри та подвигів.
        (Беда Преподобний, Про сім Католицьких Послань)

        “А коли ходимо у світлі, як Він сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, нас очищує від усякого гріха”
        (1Йо 1:7)

        Кров жертв змиває один гріх, через який вона проливається. Кров Ісуса Христа змила всі гріхи тих, хто ходить в любові.
        (Іларій Арльский, Трактат на сім Католицьких Послань)

        Мал 3:13-24

        Пророцтво та виконання. Єлизавета в старості народила останнього з пророків, а Марія в юнацькому віці – Господа ангелів. Дочка Аарона народила голос волаючого в пустелі (Іс 40:3, пор. Мт 3:3, Мр 1:3, Лк 3:4, Йо 1:23), дочка царя Давида – Слово Царя Небесного. Дружина священика народила ангела Особи Його (пор. Іс 63:9), а дочка Давида – міцного Бога землі. Неплідна народила того, хто відпускає гріхи, а Діва – Того, Хто гріхи скасовує (пор. Йо 1:29). Єлизавета народила того, хто возз’єднує людей через покаяння, а Марія – Того, Хто очищає землю від нечистоти. Старша віком [Єлизавета] запалила в домі Якова, батька свого, світильник, тобто Йоана [Христителя], а молодша віком [Марія] засяяла всім народам Сонце правди (пор Мал 3:20). Захарії благовістив ангел, щоб [Йоан, Іродом] обезголовлений, проповідував Того, Хто був розп’ятий; і той, якого ненавиділи, [проповідував] Того, Кого переслідували через заздрощі; і той, який христив водою, – Того, Хто христив вогнем та Духом Святим (Мт 3:11). Світильник незатемнений проповідував Сонце правди; сповнений Духом – Подателя Духа. Сурма священика сурмою оспівала Того, Хто в голосі сурем прийде в останній день; голос [волаючого в пустелі] проповідував Слово, і той, хто бачив голуба, – Того, над Ким спочив голуб, подібно як і блискавка передує грому (Єфрем Сирин, Коментарі до Діатессарона Татіана).

        День Господа. Цей день створив Господь, радіймо та тішмося в нім! (Пс 117:24). Звичайно, Господь створив усі дні, але інші дні можуть бути і днями юдеїв, і днями єретиків, і днями язичників. День Господній, день воскресіння, день християн – є наш день. Тому і називається він День Господній: в цей день Господь Переможець зійшов до Отця. І якщо язичники називають його днем сонця, то і ми охоче підтверджуємо це: бо сьогодні зійшло Світло світу, сьогодні зійшло Сонце Правди та зцілення у променях Його (Мал 3:20) (Єронім Стридонський, На день Господньої Пасхи).

        Христос – Сонце зі сходу. Ми поклоняємося на схід не просто так і не випадково. Але так як ми складаємося з видимого та невидимого, тобто духовного та чуттєвого єства, то приносимо Творцю і двояке поклоніння, подібно до того як [наприклад] співаємо і розумом, і тілесними устами, охрищуємось водою та Духом і двояким чином єднаємося з Господом, долучаючись таїнств і благодаті Духа. Отже, так як Бог є духовне світло (пор. 1Йо 1:5) і Христос в Писанні називається Сонцем правди (Мал 4:2) і Сходом (Зах 3:8), тому слід присвятити для поклоніння Йому схід. Бо все прекрасне слід присвячувати Богу, від Якого щедро виливається всяке благо. І божественний Давид говорить: Царства землі, співайте Богові, співайте Господеві, що вознісся на небо небес, на схід! (Пс 67:33-34 LXX). І ще Письмо говорить: І насадив Господь Бог рай в Едемі на сході, і там помістив людину, що її Він створив (Бут 2:8), [і] її, що згрішила, вигнав. <...> Отже, відшукуючи древню [нашу] батьківщину та спрямовуючи до неї погляди, ми поклоняємося Богу. І скинія Мойсея мала завісу та чистилище на сході; і коліно Юди, яке мало перевагу перед іншими, розташовувалося на сході; і в знаменитому Храмі Соломона ворота Господні знаходилися на сході. І Господь розіп’ятий дивився на захід, і таким чином ми поклоняємося, спрямовуючи до Нього погляди. І, сходячи [на небо], Він підносився на схід, і так Йому поклонилися апостоли, і Він прийде таким же чином, бо бачили Його, як возносився на небо (Дії 1:11), як сказав і Сам Господь: як блискавка та вибігає зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського (Мт 24:27). Отже, чекаючи Його пришестя, ми вклоняємося на схід (Іван Дамаскин, Православна віра 4.12).

        Зі сходу прийшла до тебе милість, бо звідти прийшов Чоловік, Якому ім’я – Схід (Зах 6:12 LXX), Той, Хто став посередником між Богом та людьми. Тому цими словами ти спонукає завжди дивитися на схід, звідки сходить для тебе Сонце правди (Мал 3:20), звідки народжується для тебе світло. Не будеш надалі ходити в темряві, хай не застане тебе день останній в темряві, та не викрадуть тебе ніч і морок невігластва, але так будеш стояти ти завжди у світлі розуму, нехай буде з тобою завжди день віри, нехай будеш ти завжди зберігати світло любові та світу! (Ориген, Проповіді на Книгу Левит 9.10).

        Лк 1:5-25

        Йоан проголошує завершення старозавітніх богослужінь. Єфрем Сирин: Йоан, вісник Господа правди, був провіщений з правої сторони вівтаря. Це сталося під час богослужіння, щоб показати – він [Йоан] є завершенням колишніх богослужінь. Захарія онімів посеред Храму щоб показати, що Таїнства цього Храму замовкають, адже надходить [Христос] Той, хто здійснить ці Таїнства. Захарія не повірив у зцілення безпліддя своєї дружини, тому його язик було зв’язано (Єфрем Сирин, «Коментар на Діатессарон Татіана» 1.10).

        Гавриїл оголошує таємницю пришестя Христа. Діонісій Ареопагіт: Хочу відзначити, що таємниця любові Ісуса до людства вперше була виявлена ангелам і що ангели надали дар цього знання нам. Сам божественний Гавриїл увів Захарію, первосвященика, у таємницю, що всупереч будь-якії надії, за милістю Божою, він буде мати сина. Його син буде пророком божественної та людської діяльності Ісуса, що саме мав милосердно з’явитися для порятунку світу. Гавриїл відкрив Марії, як з неї народиться Божественна Таємниця невимовної постаті Бога. (Діонісій Ареопагіт, «Небесна ієрархія» 4.4).

        Захарія молиться за прихід Месії. Аврелій Августин: Священик приношував жертву від імені всього народу [Ізраїля]. Цей народ очікував приходу Христа Месії. Йоан був тим, хто оголосить про прихід Христа (Аврелій Августин, «Проповідь» 291.3).

        З духом та силою Іллі. Амвросій Медіоланський: Ці слова додані добре, тому що дух ніколи не буває без сили, так само як сила без духу. “З духом та силою Іллі,” каже він, можливо, тому що святий Ілля мав велику силу і благодать. Таку силу, що він навернув серця людей від невіри до віри, силу стриманості і терпеливості, і дух пророцтва. … Ілля розділив Йордан (2 Царів 2:8), Іван зробив його початком спасіння. Іван ходить з Господом по землі, Ілля з’являється з Господом у славі (Мт. 17:3). Ілля – провісник першого пришестя Господа, Іван – другого. Ілля після трьох років заводнив землю дощем (1 Царів 18:1, 45), Іван після трьох років зросив сухий ґрунт нашого тіла струмком віри (Амвросій Медіоланський, Тлумачення Євангелія від Луки 1.36).

        Безплідність та дівоцтво. Аврелій Августин: Церква розглядає народження Івана як щось священне. … Коли ми святкуємо Різдво Івана, ми також святкуємо Різдво Христа. … Іван народився від старої жінки, яка була безплідна. Христос народився від молодої жінки, яка є дівою. Безплідність народжує Івана, Дівоцтво – Христа. Вік батьків при народженні Івана не був нормальним і відповідним. Жодних подружніх любощів не відбулося для народження Христа. Про першого повідомив ангел. З Благовіщенням ангела було зачато другого. В те, що народиться Іван, не повірили, і його батько онімів. У те ж, що народиться Христос, повірили, і Він зачатий вірою. Передусім віра проникає у серце діви, а відтак йде за плідністю до утроби матері. І все ж, Захарія використав майже ті самі слова, коли ангел сповістив про Івана: “По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку.”, які використала Свята Марія, коли ангел сповістив, що вона скоро народить: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?”(Лк 1:34) Це практично ті самі слова. … Окрім того, Іван народився тоді, коли день починає скорочуватися, а ніч ставати довшою. Христос же народився, коли ніч починає скорочуватися, а день збільшуватися (Аврелій Августин, Проповідь 293).

        Більше коментарів на цей уривок:
        Біблійна Школа #002 Лк 1:5-13а
        Біблійна Школа #003 Лк 1:13б-17
        Біблійна Школа #004 Лк 1:18-25

        Іс 9:1-7

        Так і в іншому місці: “Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано”. В Хлоп’яті – названо вік, в Сині ж – досконале Божество. Вийшов від Матері, народився від Отця, Один і Той же народився і був даний. Адже один Син Божий, родженний від Отця і вийшовший від Діви, хоч від Діви народився пізніше, але іменем схожий, як і ці слова означають: “‘І цей і той там народився!’ І сам Всевишній його утверджує” (Пс 86:5). Чоловік за тілом, Вишній по владі. Бог і людина за різними природами, але в обох Один і Той же. Одне властиве Його природі, а інше – спільне з нами, але в обох єдиний і в обох досконалий (Амвросій Медіоланський, Про кончину брата Сатира 1.12).

        Отже, оскільки Діва зачала і народила Сина (див. Іс 7:14) через очевидний образ раба (тобто людини, пор. Флп 2:7) сказано так: Хлоп’ятко нам народилося. Адже оскільки Слово Боже, що перебуває навіки, стало плоттю, щоб жити в нас (див. Йо 1:14), через прихований, але присутній образ Божий, ми, як сповістив Гавриїл, даємо ім’я Йому Еммануїл. Бо Слово стало людиною, залишаючись Богом, щоб Син Людський вірно називався з нами Бог, а не так, що Бог – одне, а людина – інше (Аврелій Августин, Проповідь 187.4).

        Хлоп’ятко нам народилося, Сина нам дано; влада на плечах у Нього (Іс 9:5). Слова ці наперед означили силу хреста, до якого Розіпнутий доклав рамена свої, як це буде ясніше показано в подальшій мові моїй (Юстин Мученик, Перша апологія 35).

        Ви чули, що Отець називається Господом; тепер ми покажемо вам, що і Син називається Богом. Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог (Іс 7:14; Мт 1:23). Чи бачиш, що й Отцеві належить ім’я “Господь”, і Синові – ім’я “Бог”? Як там сказано: нехай вони знають, що ім’я Тобі Господь; так і тут йдеться: дадуть ім’я Йому Еммануїл. І ще: Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру (Іс 9:5) (Іван Золотоустий, Проти аномейців 5.15).

        Лк 1:26-38

        Марія жертвує Богу дар свого дівоцтва. Беда Преподобний: Дійсно повною благодаті була вона, на якій було присуджено божественною ласкою, що будучи першою між жінками, вона пожертвує Богу найславетніший дар своєї цноти. Тому та, хто поривалася наслідувати життя ангелів, була, очевидно, гідна пережити досвід побачення і спілкування з ангелом. На правду повною благодаті була та, якій було даровано народити Ісуса Христа, Того Єдиного, через якого тільки приходить благодать і правда (Ів 1:17). І дійсно Господь з нею, з тією, котру Він першою вивищив над земні бажання до бажань небесних, у нечуваній любові невинності, а опісля освяченою засобами Його людської природи у всій повноті Його божественності. Дійсно благословенною між жінками була та, котра безпрецедентно у історії жіноцтва мала втіху бути матір’ю разом із красою дівоцтва, оскільки це було доречно, що матір-діва породила Божого Сина.
        (Беда Преподобний, Гомілії над Писанням 1.3)

        Безконечне дівоцтво Марії. Єронім: Свята Марія, благословенна Марія, матір і діва, діва перед Різдвом, і діва після Різдва! Я зі свого боку захоплююся, як діва, породжена від діви, і як після народження діви, матір є дівою. Чи ви би хотіли знати, яким чином Він народився від діви і після свого Різдва, матір залишилася дівою? “Двері були замкненими, і Ісус увійшов” (Ів 20:19,26). Щодо цього немає питань. Той, хто увійшов крізь замкнені двері не був ані привидом, ані духом. Він був справжнім Чоловіком зі справжнім тілом. Більше того, що Він сказав: “Доторкніться до Мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що Я їх маю” (Лк 24:39). Він мав тіло і кістки, і двері були замкненими. Як можуть тіло і кості пройти через замкнені двері? Двері замкнені, і Він входить, Той, кого ми не бачимо, що Він входить. Звідки Він увійшов? Усе було замкнене. Не було жодного місця, з якого Він міг увійти. Тим не менше, Він, Хто увійшов, всередині і як Він увійшов не ясно. Ви не знаєте, як був здійснений Його вхід, і ви приписуєте це Божественній силі. Тому поясніть і те, що Він народився від діви, і діва після Різдва залишилася дівою, Божественною силою.
        (Єронім, Гомілія 87)

        Генеалогія Марії: Роди Давида та Леві. Єфрем Сирин: З того, що ангел сказав до Марії, називаючи “Єлизавета, твоя родичка”, можна припустити, ніби Марія була з дому Леві. Тим не менше, пророцтво було складене лише щодо чоловіків. Рід Давида продовжувався аж до Йосифа, який заричувся з Марією, й народжена в неї дитина зараховувалася до чоловічої лінії, на користь роду Давида. Це Христос той, в якому насіння і сім’я Давида доходять до завершення. Писання нічого не каже про генеалогію Марії, тому що пишуть лише про покоління і число чоловіків. Якби це було звичним для Писання визначати родинну лінію за матерями, це було би для того, щоби шукати рід Марії. Але позаяк слова “Єлизавета, твоя родичка” були для того, щоби показати, що Марія була також з дому Леві, зверніть увагу, що євангелист на іншому місці сказав, маючи на увазі Йосифа і Марію, що “вони обидвоє були з дому Давида” (див. Лк 1:27; 2:4). Ангел не сказав Марії, що Єлизавета була її сестрою, але “Єлизавета, твоя родичка”.
        (Єфрем Сирин, Коментарі до Діатессарона Татіана 1.25)

        Покора Марії на противагу непослуху Єви. Іриней: Так Господь явно прийшов до самого себе. Народжений у порядку, який Він сам установив, якого сам зазнає, Він своєю покорою на дереві [хресному] відновлює і виправляє те, що було вчинене через непослух у зв’язку з іншим деревом. Сила тієї спокуси, через яку діва Єва, уже будучи заручена з чоловіком, безбожно спокусилася, була розбита, коли ангел у правді приніс добру новину Діві Марії, яка також через свої заручини уже належала чоловікові. Так само як Єву спокусив ангел, щоби вона відступилася від Бога, повставши проти Його Слова, так само Марія через слова ангела отримала щасливу новину, що вона носитиме Бога, дотримавши Його слова. Перша спокусилася на непослух Богові і впала, але останню переконали послухатися Бога, тому Діва Марія може стати захисником Єви. Як рід людський був підданий смерті через вчинок діви, він [рід людський] був врятований через покору іншої, яка точно збалансувала все. Тому насправді гріх першого сотвореного чоловіка був замінений покутою першого Єдинородного, і мудрість змія була подолана простотою голуба, і кайдани, які прикували нас до рабства смерті, були розірвані.
        (Іриней, Проти єресей 5.19-20)

        Більше коментарів на цей уривок:
        Біблійна Школа #005 Лк 1:26-33
        Біблійна Школа #006 Лк 1:34-38

        Лк 1:39-56

        Оживлене лоно Єлизавети. Єфрем Сирин: Йоан здригнувся з радости, аби повідомити про своє майбутнє проповідування. Дитя безплідної жінки раділо перед Дитям Діви. Він шукав язика своєї матері і прагнув виголосити пророцтво про Господа. Тому зачаття Єлизавети трималося у таємниці від Марії протягом шести місяців, допоки дитя матиме члени, здатні висловити радість перед Господом своїм здриганням і стати свідком Марії через своє торжествування. Більше того, те, як він радів у лоні своєї матері не було від нього, і не через те, що йому було лише п’ять місяців, але тому, щоби божественні дари проявилися у неплідному лоні, яке тепер його носило. Це було також тому, що інше лоно – Марії – знало величезні дари, дані Єлизаветі, і дві душі могли б повірити у насіння, яке вони отримали через слова Гавриїла, того, хто зросив обидва ґрунти. І тому що Йоан не міг скрикнути у своїй радости і надати свідчення своєму Господу, його мати почала говорити: “Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого”. Наш Господь приготував свого предтечу в мертвому лоні, щоби показати, що Він приходить після мертвого Адама. Він спершу наповнив життям утробу Єлизавети, і відтак оживив ґрунт Адама через Своє тіло.
        (Єфрем Сирин, Коментарі до Діатессарона Татіана 1.30)

        Присутність Святого Духа в Йоані, Єлизаветі та Марії. Ориген: Єлизавета, котра була сповнена Святим Духом у цей момент, отримала Духа, який належало отримати також її сину. Матір не успадкувала Святого Духа першою. Спершу Йоан, все ще перебуваючи в утробі, отримав Святого Духа. Згодом і вона, після того, як її сина було освячено, сповнилася Святим Духом. Ви зможете повірити в це лише тоді, коли дізнаєтесь щось схоже про Спасителя. (У певній кількості рукописів ми знайшли, що “благословенна Марія” сказано як пророцтво. Нам не невідомий той факт, що згідно з іншими копіями Писання, Єлизавета промовляє ці слова у пророцтві). Марія також була сповнена Святим Духом, коли вона почала носити Спасителя у своїм лоні. Як тільки вона отримала Святого Духа, який був творцем Божого тіла, і Син Божий почав існувати у її лоні, вона також була сповнена Святим Духом.
        (Ориген, Гомілії над Євангелієм від Луки 7.3)

        Господь прославляється у Своєму образі в нас. Ориген: Порозмірковуймо над пророцтвом Діви. Вона каже: “Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм”. Два суб’єкти: “душа” і “дух” висловлюють подвійну похвалу. Душа молиться до Господа, Дух молиться до Бога – не через те, що молитва Господу різниться від молитви Богу, але тому що Той, Хто є Богом також є Господом, а Той хто є Господом також є Богом. Ми можемо запитати, як душа може звеличувати Господа. Господь може зазнавати ні зросту ні падіння. Він є тим, ким Він є. То чому Марія тепер каже, “Величає душа моя Господа”? … Моя душа не цілком є образом Бога. Вона була створена за образом Образу, який уже існував. … Кожен з нас формує свою душу у відповідності до Образу Христа і робить або більший, або менший образ Його. Цей образ є або тьмяним і брудним, або чистим і яскравим і відповідає формі початкового Образу. Тому, коли я роблю образ Образу – тобто, формую свою душу – то радше сам побільшую його через свої діла, думки, і слова, ніж сам Господь звеличується у моїй душі, тому що Його образ. Подібно до того, як Господь, таким чином, посилюється в нашому образі Його, так само коли ми грішимо, Він слабне і поменшується. Але, звісно, Господь ані не слабне, ані не зменшується. Радше це ми створюємо собі свої власні образи замість образу Спасителя. Замість того, щоби мати образ Слова, мудрості, справедливості та інших чеснот, ми приймаємо образ від диявола.
        (Ориген, Гомілії над Євангелієм від Луки 8.1-3)

        Божа сила руйнує людську гординю. Беда Преподобний: Оскільки преподобна Матір Божа навчала, що Його милосердя прийде до всіх тих у цілому світі, які бояться Його, їй також належало вказати, хто є гордим і на що той, хто зневажає застереження правди, заслуговує. “Він виявив … потугу рамени свого. Він розвіяв гордих у задумах їхніх сердець”. “Рамени свого” означає “під контролем своєї власної сили”. Тобто, Він не потребує якої-небудь зовнішньої допомоги, бо, як написано у стосунку до Нього, сила є в раменах тоді, коли Він прагне зробити що-небудь (Муд 12:18). Це сказано на противагу того, що ми робимо для добра, тому що наші добрі діла не від сили нашої власної волі, але від Бога (Пс 60:12 (59:14 LXX)). І як написано на іншому місці, “Бо не мечем своїм вони зайняли землю, і не рамено їхнє дало їм перемогу, а Твоя десниця і Твоє рамено, і світло обличчя Твого” (Пс 44:3 (43:4 LXX)).
        (Беда Преподобний, Гомілії над Писаннями 1.4)

        Більше коментарів на цей уривок:
        Біблійна Школа #007 Лк 1:39-45
        Біблійна Школа #008 Лк 1:46-49
        Біблійна Школа #009 Лк 1:50-56

        Лк 1:57-80

        Паралелі між Іваном та Ісусом. Єфрем Сирин: Стара Єлизавета народжує останнього з пророків, і Марія, молода дівчина, Господа ангелів. Дочка Аарона народжує голос вопіющого у пустині (Іс 63:9), але дочка Давида сильного Бога всесвіту. Безплідна народжує того, хто відпускає гріхи, Діва ж того, хто забирає їх (Йо 1:29). Єлизавета народжує того, хто примирив людей через покаяння, а Марія того, хто очистив землі від нечистоти. Старша запалює світильник у домі Якова, і цим світильником є сам Іван (Йо 5:35), тим часом як молодша запалює Сонце Справедливості (Мал 4:2 (3:20 LXX)) для усіх народів. Ангел промовляє до Захарії, що того, кого вб’ють оповіщатиме про того, кого розіпнуть і зненавиджений провіщатиме про того, кому завидуватимуть. Той, хто хреститиме водою провіщатиме про того, хто хреститиме вогнем і Святим Духом (Мт 3:11). Світло, яке не згасне, провіщатиме про Сонце Справедливості. Сповнений Духом провіщатиме про того, хто Дух даруватиме. Священик сурмлячи проголосить про Того, хто при звуках сурм прийде в кінці. Голос проголосить про Слово, і той, хто побачив голуба, оповіщатиме про того, на кого сходитиме цей голуб, наче блискавка перед громом.
        (Єфрем Сирин, Коментарі до Діатессарона Татіана 1.31)

        Благословення для воплочення та відкуплення. Беда Преподобний: Послухайте, що сказав Захарія, пророкуючи та благословляючи Бога: “Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій!” Зауважте, що у цих слова Захарія говорив так, ніби це уже здійснилося, але він передбачив у дусі те, що розпочалося і скоро мало здійснитися. У своїй тілесній подобі наш Господь зглянувася над нами, коли ми віддалялися від нього, і він обрав шукати за нами і виправдати нас, коли ми були грішниками. Він відвідав нас так, як лікар відвідує хворого, і щоби вилікувати в нас вкорінену хворобу нашої гордині, він сам дає приклад покірності. Він визволив люд свій даруючи нам свободу, ціною своє власної крові— нам, кого продали у рабство гріха, щоби служити старому ворогові. Тому апостол застерігає нас, кажучи, “Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!”(1 Кор 6:20).
        (Беда Преподобний, Гомілії над Писаннями 2.20)

        Визволення на небі і на землі. Ориген: “Визволення від наших ворогів.” Ми не повинні думати, що це означає фізичних ворогів, але радше духовних ворогів. Господь Ісус прийшов, “потужний в бою” (Пс 24:8), щоби знищити всіх наших ворогів і звільнити нас від їхнього сильця, дослівно, від рук наших ворогів “з руки всіх наших ненависників.” “Що вчинить Він милість нашим отцям.” Я вважаю, що коли прийшов наш Господь, Авраам, Ісаак та Яків були благословенні милістю Божою. Напередодні вони побачили його день і возрадувалися (див. Йо 8:56). Це не правдоподібно, щоби вони не сподівалися на останнього, коли він прийшов і народився від діви. І чому я говорю про патріархів? Я сміливо слідуватиму авторитету Писання у вищих площинах, щодо присутності Господа Ісуса його діл, здійснених не тільки у тому, що є земне, але й у тому, що є небесне. Тому апостол каже, “примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне” (Кол 1:20). Але якщо присутність Господа цілюща і на небі і на землі, чому ж ви сумніваєтесь, що його прихід також зцілив і наших предків? Те, що казало писання, сповнилося, “що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт, що дотримає й нам ту присягу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю нашому,” щоби подарувати нам визволення “щоб ми, визволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому.”
        (Ориген, Гомілії над Євангелієм від Луки 10.3)

        Йоан є світильником, який передвіщає Христа. Кирило Александрійський: Для тих, хто дотримувався закону і мешкав у Юдеї, Йоан Хреститель був світильником, який передвіщав Христа. Бог також говорив про нього у подібний спосіб: “Я там вирощу рога Давидового, для Свого помазанця вготую світильника” (Пс 132:17 (131:17 LXX)). І закон також типізує його як світильник. У першому табернакулі було обов’язковим, щоби світильник завжди був запаленим. Але євреї, після того як на короткий час послухалися його, прийнявши його хрещення і захоплюючись його способом життя, невдовзі позбавили його життя, зробивши все для того, щоби знищити світильник, який горів одвічним вогнем. Тому Спаситель також говорив про нього “Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли потішитись світлом його” (Йо 5:35).
        (Кирило Александрійський, Коментарі до Луки)

        Більше коментарів на цей уривок:
        Біблійна Школа #010 Лк 1:57-66
        Біблійна Школа #011 Лк 1:67-75
        Біблійна Школа #012 Лк 1:76-80

        Міх 5:1-14

        Для благочестя досить вам знати, як я сказав, що Бог тільки одного має Сина, єдиного природно народженого, що не тоді почав існувати, коли народився у Вифлеємі, але перед усіма віками. Вислухайте слова пророка Міхея: “Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження із давніх-давен, з днів споконвічних” (Міх 5:2). Не дивіться на Нього як на тепер народженого у Вифлеємі, але поклоняйтеся Йому як предвічно народженому від Отця. Не слухайте, якби хто сказав, що початок Сина є часовий, але знай, що початок Його є позачасовий – Отець (Кирило Єрусалимський, Катехитичні лекції 11.20).

        Це абсолютно схоже зі сказаним на початку Євангелія: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку” (Йо 1:1-2). Подібно це і з тим, що Бог промовляв устами блаженного Давида: “Перед зорею Я зродив Тебе” (Пс 109:3 LXX). Отже, цей Предвічний, на початку сущий у Бога, Бог Слово і від Бога має походження від початку (Міх 5:2), в тобі, [Вифлеєм], говорить пророк, народиться по плоті, тебе роблячи славним та знаменитим (Феодорит Кирський, Тлумачення на малих пророків).

        А інший пророк означив і місце, де Господь мав народитися: “Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде Мені Той, Хто має бути Володарем в Ізраїлі; Його походження із давніх-давен, з днів споконвічних” (Міх 5:2, пор. Мт 2:6). Він вказує і на Божество, і на людськість [Христа], бо словами: “Його походження із давніх-давен, з днів споконвічних”, – зображує предвічне існування Господа, а словами: “Вийде Мені Той, Хто має бути Володарем в Ізраїлі”, – народження Його по плоті (Іван Золотоустий, Проти юдеїв та язичників 3.3).

        Очевидно, що вони [Ізраїлеві старші], як і Ірод, мислили [пророцтво Міхея] по-земному і царство Христа розцінювали за загальною міркою з образами правління у цьому світі. Як вони сподівалися на князів – тимчасових правителів, так і він боявся бачити в Ньому суперника своєї земної влади. Тебе, Іроде, турбують безцільні страхи і даремно намагаєшся ти шаленіти по відношенню до Дитини, Яку підозрюєш. Не втягне твоє царство в себе Христа і не тяжіють Господу вузькі межі, в яких діє твій скіпетр мирської влади. Той, Кому ти відмовляєш панувати в Юдеї, править всюди, і сам ти краще будеш царювати, якщо підпорядкуєшся Його владі. Чому ти не закінчиш чесно ту службу, яку пообіцяв у вигадливій брехні? Вирушай з мудрецями і з благоговінням смиренно віддай честь істинному Цареві. Але ти, послідовник юдейської сліпоти, не зможеш передражнити віру язичників, і своє зле серце ти звертаєш на люті підступи. Однак не в силах ти погубити Того, Кого боїшся, і не заподієш шкоду тим, кого губиш (Папа Лев І, Проповідь 34.2).

        Бут 49:8-12

        Хто-небудь скаже: чому пророк вважав за потрібне дати таке благословення Юді, а старшим синам – не таке? Знай, що причина цього полягає в тому, що Давиду належало народитися з коліна Юди, а від Давида треба було народитися Христу за тілом (пор. Євр 7:14; Мт 1:1). Саме тому Яків, передбачивши духом майбутнє, благословив Давида, який мав народитися від Юди, і Христа, Який мав народитися від Давида за плоттю, щоб прийняти не тільки духовне благословення від Бога, а й тілесне благословення (Іполіт Римський, Про благословення Ісаака та Якова).

        Здається, що ця промова звернена до Юди-патріарха, однак тут мається на увазі наступний Юда – істинний Сповідник, Той, Хто з цього коліна народжений, Кого єдиного хвалять брати, про яких Він говорить: “Я сповіщу моїм братам про Твоє ім’я” (Пс 21:23). Він – Господь за своєю природою, брат по милості, чиї руки, які Він простягнув до народу невірного (пор. Іс 65:2), на хребті ворогів. Цими ж руками і цими ж стражданнями Він покрив Своїх, підпорядкував супротивні сили і вчинив підвладними Собі всіх, хто позбавлений віри та благочестя. Про них говорить Отець: “пануй посеред ворогів Твоїх!” (Пс 109:2). Ворогами ж їх зробила власна зіпсутість, а не воля Христа. У цьому велика благодать Господа. Адже духовні вади, які раніше мали звичай згинати ярмом рабства нашу шию (як і сам Давид написав, що він якимось чином відчував на собі руки переможців, кажучи: “На моїй спині орачі орали” (Пс 128:3, LXX)), самі тепер підпорядковані перемозі Христа і ніби рукам Його, тобто піддаються мукам вічного рабства, будучи підпорядковані справам та працям. Звичайно, це Йому поклоняються сини Отця Його, коли ми, яким Він Сам дозволив називати Його Отцем (пор. Мт 6:9; Лк 11: 2), поклоняємося Йому – бути Його рабом означає бути рабом чесноти (Амвросій Медіоланський, Про патріархів).

        Він також називається левом, але не як такий що пожирає людей, але показуючи цією назвою царську гідність, кріпкість та впевненість Своєї природи. Він називається левом на противагу леву-противнику, рикаючому та пожираючому обманутих (1Пт 5:8). Адже Спаситель прийшов, не змінюючи лагідності Своєї природи, але як сильний лев від коліна Юди (Од 5:5), рятуючи віруючих та зневажаючи противника (Кирило Єрусалимський, Катехитичні лекції).

        Чис 24:10-19

        Чис 24:17 Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля

        Мудреці та зірка (див. Мт 2:1-12)

        Через це пророцтва і вирушили наступники Валаама (бо це пророцтво у них, очевидно, збереглося), коли зрозуміли, що на небі з’явилася, крім звичних зірок, якась гостя – в зеніті, можна сказати, і точно над Юдеєю зупинилася. Тоді вони завдали собі клопоту вирушити в Палестинську землю через розповіді про царя, на якого вказувала ця зірка, що з’явилася. (Євсевій Кесарійський, Доказ Євангелія).

        Хоча цей дар мав божественне розпорядження, щоб народження Спасителя стало відомим народам, але до розуміння чуда цієї зірки мудреців могли спонукати стародавні передбачення Валаама, бо вони знали про давні пророцтві у відомому слові: Зійде зоря від Якова, і повстане чоловік від Ізраїлю і буде правити народами (пор. Чис 24:17, LXX). Отже, ці троє чоловіків, божественним чином спонукані сяйвом незвичайної зірки, слідують за блискучим світлом що йде попереду, очікуючи знайти в Єрусалимі, в царському місті, дитину, про яку було вказано. Але, коли їхні надії не виправдалися, вони дізналися від юдейських переписувачів та вчених, що говорить Писання про святе народження Христа. Так що, укріплені двома свідченнями, вони з гарячою вірою кинулися до Того, на Кого вказувала яскрава зірка та авторитет пророків (Папа Лев І, Проповідь 34.2).

        Адже якщо його [Валаама] пророцтва були включені Мойсеєм у священні книги, то наскільки докладніше вони були записані тими, хто жив у той час в Месопотамії, де Валаам був знаменитим і де мистецтво його, як було встановлено, знайшло послідовників? Саме від нього походить рід мудреців, і така наука збереглася в східних країнах. Вони мали у себе записаним все, про що пророкував Валаам, а також мали записи, що від Якова зійде зірка і з Ізраїлю повстане чоловік. Все це мудреці мали у себе записаним, і тому, коли народився Ісус Христос, вони впізнали зірку і самі зрозуміли, що здійснилося пророцтво, – швидше, ніж народ ізраїльський, який байдуже сприймав слова святих пророків. А ці, з усього, що Валаам залишив записаним, дізналися, що настав час, прийшли і, знайшовши Його, негайно вклонилися Йому; і виявили настільки велику віру, що вшанували Немовля як царя (Кесарій Арльский, Проповіді 113.2).

        Боголюдськість Христа

        Також і Мойсей у Книзі Чисел говорить: Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля. Тому Він, хоча і є Богом, втілився, щоб, опинившись між Богом та людиною, своїм вченням привести людину до Бога, перемігши смерть (Лактанцій, Божественні встановлення).

        Мал 3:1-12

        Мал 3:1 Оце Я посилаю гінця Мого, й він приготує дорогу передо Мною

        Щоб ми не питали, Слово якого Бога стало тілом (Йо 1:14), євангелист Йоан сам наперед показує словами: Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Йоан. Прийшов він свідком – свідчити Світло (Йо 1:6-7). Від якого ж Бога був посланий Йоан Предтеча, який свідчить про Світло? Від Того ж, Якого ангел є Гавриїл, який приніс радісну звістку про Його народження, Який і через пророків обіцяв послати перед Сином Своїм передвісника, який приготує дорогу Йому (Мал 3:1), тобто буде свідчити про Світло, в дусі та в силі Іллі (Лк 1:17). А Ілля був слугою та пророком якого Бога? Того, Який створив Небо і землю (Дії 14:15, пор. Ест 4:17), як сам Він сповідує. Яким чином Йоан, посланий Творцем цього світу, міг свідчити про те Світло, Яке зійшло від невидимих та неназваних? Бо все єретики нарікали, що деміург* не знає сили, яка вище його, в той час як Йоан виявляється свідком та передвісником Того, Хто зверху. Тому Господь сказав, що він більше пророка (Лк 7:26). Бо всі інші пророки провіщали пришестя Світла Отчого і бажали бути гідними бачити Того, Кого проповідували; а Йоан і сповіщав, як інші, і бачив Того хто прийшов, і вказував на Нього, і переконав багатьох повірити в Нього, так що він був водночас і пророк і апостол. І це щось означає – більше ніж пророк, тому що, по-перше, апостоли, по-друге, пророки (1Кор 12:26), все ж вони – від одного і того ж Бога. (Іреней Ліонський, Проти єресей 3.11.4).

        *Деміург – одне з ключових понять єресі гностицизму, сучасного ранньому християнству. На відміну від платонізму, в якому це поняття позначало Бога, що творить космос відповідно до ідей-зразків, у гностицизмі деміург займає у ієрархії духовних сил підлегле вищому Богу положення і протистоїть Йому в боротьбі за “порятунок” людей від влади матеріального світу, яким править деміург.

        Адже Той, Кого Бог послав, говорить слова Божі (Йо 3:34). Без сумніву, це сказано [Йоаном Хрестителем] про Христа, щоб провести розрізнення між Ним і собою. Чому так? Хіба самого Йоана послав не Господь? Чи ж не сам він сказав: я посланий перед Ним (Йо 3:28), а також: Той, Хто послав мене хрестити у воді (Йо 1:33). І чи не про нього розказано: Ось Я посилаю мого посланця перед Тобою, що приготує тобі дорогу перед Тобою (Мт 11:10, пор. Мал 3:1)? Чи ж не він говорить слова Божі – той, про якого сказано також, що він більший за пророка (Мт 11:9)? Отже, якщо і самого його Бог послав, і каже він слова Божі, то як ми можемо зрозуміти щодо [зазначеної] відмінності, що він говорив про Христа: Кого Бог послав, той вимовляє слова Божі (Йо 3:34)? (Аврелій Августин, Трактат на Євангеліє від Йоана 14.10.1).

        Іс 7:10-16

        Іс 7:14 Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить Сина і дасть Йому ім’я Еммануїл

        Невже ви матимете сумнів або відмовитеся повірити у народження від Діви, тоді як повинні були б разом із волхвами повірити, що так потрібно було народитися Богочоловікові? Адже слід вам знати, що і це було передбачене через пророка, який говорить: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл, що перекладається з нами Бог. Тому не слід вам сумніватися в тому, що Діва народжує, якщо бажаєте ви вірити в те, що народжується Бог, який залишив управління світом і прийшов до людей в тілі, даруючий Матері плідність, але не позбавляючий її дівочої чистоти. (Аврелій Августин, Про віру в речі невидимі 3.5).

        Ім’я Спасителя, З нами Бог, сповіщене нам пророком, позначає і ту, і іншу природу Його єдиної особи. Хто перед віками був народжений від Отця, є Сам Бог, в повноті часів, став людиною в утробі Матері та удостоїв сприйняти в єдність Своєї іпостасі крихкість нашої природи, коли Слово стало тілом, і перебувало в нас (Йо 1:14), то очевидно, дивно, що Він почав бути тим, чим є ми, і не перестав бути Тим, Ким Він був до цього, так сприйнявши нашу природу, що не втратив те, Чим був раніше. (Беда Преподобний, Проповіді на Євангеліє 1.5).

        Якби це була не діва, то не було б і знамення. Знамення повинно відділятися від загального порядку речей, перевершувати звичайний порядок природи, бути дивним та незвичайним, так щоб кожен, хто бачить та чує, помічав це. Тому воно називається знаменням, що містить в собі щось знаменне, а знаменним воно не було б, якби не виділялося від загального порядку речей. Так і тут – якби йшлося про жінку, що народжує за законом природи, то для чого пророк назвав би знаменням те, що буває щодня? (Іван Золотоустий, Проповіді на пророка Ісаю 7.5).

        Нехай тепер Ісайя висловлює таємницю нашої надії та віри: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл. Знаю, що євреї зазвичай заперечують тим, що по-єврейськи слово ‘almä означає не незайману, а молоду жінку. І дійсно, незаймана називається власне tatûlâ, але молода дівчина або дівчина називається не ‘almä, a na’ärä. Отже, що ж означає ‘almä? Приховану діву, тобто не тільки діву, але діву по встановленню, бо не всяка діва прихована і віддалена від випадкової зустрічі з людьми*. (Єронім Стридонський, Проти Іовініана 132).

        *У Єроніма аргумент полягає в точному тлумаченні єврейського слова ‘almä. Він відстоює, що тут це слово було використане в сенсі дівчини, прихованої від чоловіка.


        Роздуми владики Венедикта до літургійних читань Євангелія та Апостола

        Бут 2:20-25; 3:1-20

        «І сказав змій до жінки: Ні, напевно не помрете!»
        Коли спитати звичайну людину, християнина, когось із нас, що таке добро, а що таке зло, то майже кожен скаже, що знає, що це є. Так само знає, що є гріхом, а що – чеснотою. Однак поза тою теорією, яку ми знаємо та можемо пояснити іншим, як часто ми самі грішимо! Наскільки ми далекі від того, щоб усі свої знання застосувати на практиці, у своєму житті та для свого ж спасення! Тут є дуже багато аспектів, і я хотів би звернути увагу на один із них.
        Зазвичай, коли ми починаємо грішити, диявол підкидає нам якусь думку. Вона, безперечно, може різнитися в певних конкретних випадках, але переважно її варіанти такі: це невеликий гріх, інші теж так роблять, якщо ти раз це зробиш, то нічого не станеться, та можеш собі раз у житті це дозволити, ти маєш на це право, ти й так багато доброго зробив. Одне слово, диявол змушує нас засумніватися. Він ніколи не діє відверто, а всі свої пропозиції загортає в гарні блискучі обгортки й так спокушує людину.
        Бачимо на прикладі Ісуса Христа, як Він категорично відповів Петрові, коли той відмовляв Його йти хресною дорогою: «Геть від мене, сатано!» Й у творах святих отців бачимо, що вони закликають бути завжди категоричними, ніколи не вступати в діалог, у розмову зі спокусливими думками, а відкидати їх. Диявол має колосальний досвід спокушання ще від часів Єви, до того ж до кожного застосовує окремий підхід – до чоловіків, жінок, мирян, священиків, єпископів… Тому ніколи не можна вступати з дияволом у діалог. Він завжди одурить!
        Йо 3:1-15; 3:16-21; 3:22-33

        «Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух»
        Коли подивимося на батьків і дітей, часто побачимо не тільки подібні фізичні риси, а й навіть те, що вони подібні характерами. Діти беруть від батьків багато, переймають людське. І це нормально й закономірно. Часто в стосунках одні з одними, коли говоримо про когось – Степан, Василь, Анна, Олена, – ми цю особу ідентифікуємо з її тілом. Але ж знаємо, що це лише фізичне тіло особи. Тілесно ми народжуємося від наших батьків, Господь же кличе нас, щоб ми народжувались і жили духовним життям – в Дусі, з Богом.
        Саме тому маємо все більше пізнавати в собі духовний бік нашої особи. Розуміти, що наше тіло – це лише частина нашого буття. Є сфера нашого буття, яка, можливо, і не розвинута, і мало нам знайома, – це сфера нашого духа. Цю сферу маємо щораз більше пізнавати й відкривати. Коли будемо відкривати наше духовне «я», то будемо відкривати нашу здатність до життя в Дусі, до народження, до життя в Небесному Царстві.

        «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним – світ спасти»
        Ми, охрещені люди, ходимо до храму Божого, молимося вранці та ввечері, сповідаємося, причащаємося. Та, однак, мало усвідомлюємо, мало розуміємо те, що Бог провадить нас до найголовнішого – до нашого освячення та остаточно до нашого спасення. Саме цього маємо найбільше прагнути й бажати у своєму житті. Через Христову смерть і воскресіння ми стали учасниками Його Царства й отримали дар спасення. Участь у Його Царстві починається вже під час нашого земного життя. Лише маємо це усвідомлювати й прагнути шукати Бога в кожній ситуації свого життя. Сам Господь Бог обдарував нас спасенням, але питання в тім, чи ми це усвідомлюємо і чи бажаємо цього?

        Кол 1:12–18; 1:18–23

        «Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі»
        Глибоке усвідомлення того, що Бог дарував людині життя вічне, та дав можливість бути учасником Царства Небесного, спонукає апостола висловлювати ці думки. Бачимо, що апостол Павло глибоко це сам пережив і дав іншим себе за живий приклад вдячності Богові та самозречення на користь Божих справ на землі.
        Чи ми теж так чинимо, чи ми дякуємо Богові за все те, до чого Він нас покликав, за те, що зробив нас громадянами свого Царства, своїми дітьми? Чи ми цінуємо, що маємо можливість називатися Його власністю? Чи ми, як Його правдиві слуги і воїни, ставимо інтереси Його Царства понад усе?
        Спробуймо хоч раз у житті зупинитись і застановитись, подякувати за все, що нам дав наш Бог, і цим пробувати дальше продовжувати жити.

        «Щоб вас зробити святими, без плями та бездоганними»
        Апостол вказує на те, що всі, хто повірив в Ісуса Христа і охрестився, вже святі. Знаємо, що в перших століттях християнства християни себе називали святими. Святий – це інакший. Інакший від способу думання, життя, поступування, які є у цьому світі. Святий – це той, який не перебуває під впливом обставин цього світу.
        Святість – це інакшість, а ця інакшість – життя з Господом. І до цієї святости ми не лише покликані, але через хрещення Господь зробив нас учасниками цієї святости. Апостол каже, що маємо стояти твердо й непохитно у вірі, щоб не віддалятися від Євангелія. Твердо і витривало йти цією дорогою. Святість, Небо – це не те, що ми маємо заслужити, воно вже нам належить. Ми не те, що маємо його здобути, бо воно вже наше, маємо лише витривало присвоювати те, що призначено для кожного з нас.
        Коли на Літургії священик виголошує слова: «Святеє святим», то Церква вказує нам, що Тіло і Кров Господня роблять нас причасниками Царства Небесного. Ми беремо участь у Царстві Небесному через хрещення, через сповідь, Святе причастя, читання Святого Письма, молитву. Часто беремо цю участь, але наскільки ми свідомі того, що вже тоді стаємо учасниками Царства Господнього?

        Йо 5:17-24; 5:24-30

        «Отець Мій творить аж по цю пору, тож і Я творю»
        Хоч ми й називаємося християнами, віримо в Бога, але часто не навчені побачити Його дію в нашому житті. Навіть незважаючи на те, що Христос став для нас людиною і ми причащаємося Його Тіла і Крові. Часто ми віддаляємо Бога від нашого реального життя, від обставин, у яких перебуваємо. Але дуже важливо вміти бачити Бога в нашому житті, бачити Його в кожній ситуації, яка б не відбувалася.
        Маємо вправлятися в тому, щоб пізнавати дію Бога в житті кожного з нас. Як діти грають у хованки й шукають щось, що є, але заховане, так і ми маємо вчитися знайти Його, бо Він присутній повсякчас, навіть коли нам здається, що Він далеко і лишив нас самих з нашими проблемами. У молитві «Царю Небесний» ми самі про це кажемо: «всюди єси і все наповняєш». Бог завжди присутній у нашому житті, повсякчас діє. Як каже Святе Письмо, ми в Ньому живемо й дихаємо. Спробуймо навчитися пізнавати присутність Бога, який постійно є в нашому житті.

        «Хто слухає Моє слово й у Того вірує, хто послав Мене, – живе життям вічним».
        Бачимо, що Господь вказує людині перспективу, про яку вона навіть не може мріяти і якої не може уявляти, – дарує їй вічність. Люди сучасного світу, які мають багатство, маєтки, хотіли б жити вічно, насолоджуватися тим, чим володіють. Але знаємо, що незалежно від багатства людини, її освіченості, статусу настає час, коли вона мусить відійти. Однак Господь каже нам щось інше – що ми можемо мати життя вічне.
        Що ж значить слухати Боже слово, щоб мати вічне життя? Це не тільки слухати Євангеліє, але цим, що подає нам Євангеліє, жити, тобто впроваджувати це у своє щоденне життя. Через хрещення ми стаємо тими, які «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися»; через святі Таїнства знову ж причащаємося Бога; через молитву доторкаємося Бога, Його Царства – саме через усе це ми починаємо жити Богом і Бог починає жити в нас, і ми починаємо жити тим вічним життям. Це Боже життя перебуває в нас, ми вже стаємо учасниками вічності тут, на землі. Тоді наша земна смерть – це лише «припечатання», ствердження того, що ми вибрали на вічність, – життя з Богом. Через наше повноцінне життя в Церкві ми здатні удостоїтися і стати учасниками життя вічного.

        Йо 8:12–20; 8:21-30

        «Ані Мене не знаєте, ані Отця Мого»
        Наші знання про Бога частіше обмежуються знанням молитов, правд віри, Божих заповідей, Євангелія, церковних традицій, обрядів, історії Церкви. Однак святі отці нам кажуть, що знати про Бога і знати Бога – це різні речі.
        Пізнання Бога ми здобуваємо особисто, а не через вивчення чогось. Пізнаємо Господа через молитву – особисту чи спільну, через святі Таїнства, через читання Святого Письма та інше. І це дуже важливо, тому що лише знаючи Бога особисто, можемо цей досвід передати комусь іншому. Адже коли ми не знаємо Бога з власного досвіду, то ніколи не можемо говорити про Нього правдиво.
        Один із професорів філософії казав, що тепер є дуже багато докторів філософії, багато професорів філософії, але мало філософів. І так тепер не раз є з нами: багато знаємо про Бога, але чи ми знаємо самого нашого Бога?

        «Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте…»
        Знаємо з власного досвіду, наскільки складно змінитися, навіть коли дуже цього хочемо. Деколи працюємо над собою днями і місяцями, навіть роками, а потім у якийсь момент повертаємося до того ж самого.
        Бог деколи це допускає, щоб ми усвідомили: самі не можемо собі зарадити в тих чи інших спокусах чи проблемах. Але все можливо в Бозі. Знамениті слова каже апостол Павло: «Я все можу в Тім, хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі». Тому розуміймо, що віра в те, що в Бога все можливе, може перемінити кожного з нас і все наше життя.

        Йо 14:1-11

        «Я – путь, істина і життя!»
        Досліджуючи історію людства, бачимо, що воно ніколи не відчувало внутрішньої самодостатності, тому шукало правди поза собою. Тож кожен народ, маючи свою культуру й ментальність, творив ті чи інші релігії.
        Однак дві тисячі років тому Христос явив нам правду – істину. Бог є істина. Бог – альфа і омега, початок і кінець. Саме Христос дає відповідь на пошук людиною істини. Адже кожна людина, свідомо чи несвідомо, шукає Бога, який об’явився в Христі, оскільки Бог, створюючи людський дух, закладає в нього бажання пізнати свого Творця.
        Маймо почуття вдячності до Господа, та величезне почуття радості, що ми цю істину пізнали, що Він цю істину нам відкрив. Уміймо цю правду про Бога прийняти і нею жити, та ділитись нею з іншими!
        Йо 14:10–21; 14:27–15:7

        «І все, що попросите в Моє ім’я, те вчиню»
        Бачимо, що ці слова двічі повторюються в цьому Євангелії. Господь ніби робить себе заручником нашого прохання. Дає людям право «керувати» Ним, віддає себе в наші руки, твердить: усе, чого б ви не попросили, дам вам. Коли б ми усвідомлювали це, нас би огортав страх і великий жах, що Бог настільки нам довіряє, настільки віддається в наші руки.
        Маймо усвідомлення, що Бог нам дарував, що ми можемо отримати через нашу віру, а з іншого боку – міркуймо, коли щось просимо в Бога, наскільки це дійсно є добром для нас.
        Коли просимо, завжди вміймо казати, як сказав Христос: «Нехай не моя воля буде, але Твоя». Уміймо в цих пошуках віддаватися на Божу волю, бо лише Він знає, що є правдивим добром для нас!

        «Я – Виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро»
        Сучасний світ пропонує багато різних вказівок, курсів, книг і правил, як людина має поводитись у різноманітних ситуаціях, з різними людьми, реагувати на ті чи інші події.
        Однак кожна ситуація в нашому житті неповторна й наповнена подіями та відчуттями, яких ніколи не було і які ніколи не повторяться. Ми нічого не можемо до кінця передбачити, а тим більше досконало підготуватись. Часто виникають такі обставини, коли не знаємо, як реагувати.
        У цьому Євангелії Господь говорить нам, що Він є Виноградина, а ми – виноградні гілки. Якщо ми живемо в Христі, з’єднані з Богом, то можемо приносити добрі плоди, куди б Творець нас не поставив. Коли ми з Господом, то немає страху, які б обставини чи люди не були навколо нас. Господь завжди дасть розуміння, як маємо поводитися. Саме це буття в Бозі дає нам певність перебувати в мирі та спокої в будь-яких обставинах, перед будь-якими людьми, серед будь-яких подій!

        Рим 5:1–10

        «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»
        Коли ми чинимо гріхи, то відчуваємо внутрішній протест проти гріха, дискомфорт і бажання якнайшвидше стати перед Богом із покаянням, прийти до святого таїнства сповіді, позбутися того тягаря. Після сповіді нам стає легше, миліше, приємніше, так ніби той тягар спав із плечей, але це, знову ж таки, наші відчуття.
        Однак перед Богом ми однаково вартісні – і коли «грішні», і коли «праведні». Як каже у цьому посланні апостол, Бог відкупив людину й помер за людину, коли вона ще була грішною. Це важливо пам’ятати тоді, коли зневірюємось у власних можливостях жити в святості, коли падаємо під тим тягарем гріха. Господню любов і вірність ніщо не може похитнути. Бог сталий і незмінний у своїй поставі до нас, для Нього ми важливі. І то тільки ми зневірюємось у собі, а Бог ніколи не зневірюється в нас!
        Йо 1:18-28

        «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – Той об’явив»
        Напевно, нам, християнам, до кінця годі усвідомити цю подію, яка сталася через народження Ісуса Христа. Бог являє себе людям. І те прагнення Бога, пошук Бога, який завжди був і є в кожній людині, може втамувати лише особиста зустріч з особою Христа.
        В особі Христа Бог показує себе, являє себе. Показує, яким Він був відвічно і який Він тепер. Тому особа Христа – єдина, яка нас провадить до Бога, показує Його нам. Якщо зустрічаємося з Христом – зустрічаємося з нашим Господом. І ми, як християни, мусимо усвідомлювати, що Бог нам подарував, що ми вже маємо, що ми отримали. Ми отримали самого Господа в людському тілі!
        Йо 3:22-33

        «Йому треба рости, мені ж – маліти»
        Слова Йоана Предтечі вказують на його місію: готувати народ до приходу Месії. Йоан був справжнім пророком – він не допускав, щоб людська увага зосереджувалася на ньому, своєю проповіддю і всім своїм буттям він вказував на Особу Господа, робив усе, щоб якомога більше людей Його пізнали.
        Подібно і в нашому житті: кожен з нас має якісь свої плани, прагнення, думки, наміри. Важливо не те, чи вони здійснюються, а те – чи вони співзвучні з Божою волею щодо нашого життя. Тому, окрім того, що маємо право мати свою думку, мусимо ще й завжди питати Бога: «Що є правдивим добром для мене й інших, яка Твоя воля?» А остаточна Божа воля – те, що Бог у своїй Божественній любові приготував для нас, і це – для нас найкраще.
        Хай нашою життєвою позицією буде позиція Йоана: «Йому треба рости, мені ж – маліти», аби ми щоразу більше жили не своїми ідеями чи планами, а пробували пізнавати Божу волю, яка остаточно є найбільшим добром і найбільшою радістю для кожного з нас!
        Євр 1:1–12; 1:10–2:3

        «Він говорив до нас через Сина»
        Усе існування людини, Всесвіту, наскільки ми можемо осягнути своїм розумом чи уявою, – вияв великої Божої любові. Ця любов була від віків і буде на віки віків. Але дві тисячі років тому сталось щось особливе, про що ми знаємо, але сутність чого нам тяжко вловити, – народився Бог.
        Господь, якого людина не могла уявити, бо в Старому Завіті було заборонено зображати Бога, цей Бог з’являється в людській поставі. У вселенній є мільйони планет та багато галактик, але саме на нашій Землі, невеличкій планеті, прийшов на світ Господь. Через свою любов до нас став людиною, щоб спасти увесь світ загалом і кожного з нас зокрема.
        Народження Сина Божого відбулося задля кожного з нас, бо Бог так полюбив світ, що дав свого Сина.

        «Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги»
        Щодня чуємо різні новини, різні думки, нові пропозиції. Часто в сумі цих багатьох нових знань і пропозицій можемо загубитись і втратити орієнтир. Тому завжди маємо мати цей сильний стержень, основу наших стосунків з Богом. Бо коли ми з Господом, то ніякі обставини не можуть нас вибити з колії, коли ми є з Ним, то ніщо нас не може забагато хвилювати. Бо з нами є Бог.
        Через призму віри можемо подивитися на все, що діється в нашому житті. Святий Августин казав: коли Бог – на першому місці, то все інше буде на своїх місцях. Коли Його немає на першому місці, то щось інше неминуче займе перше місце. Скажімо собі правду, скільком різним справам і обов’язкам ми приділяємо надто багато часу та уваги. Скільки подій впливають на нас і ми ними переймаємось, саме вони знову і знову збивають нас з дороги і ми забуваємо про Бога.
        Тому зізнаймось собі щиро, є багато чого, що віддаляє нас від Господа, і намагаймось у шкалі пріоритетів поставити взаємини з Богом на перше, чільне місце!

        1Йо 1:3–2:6

        «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає»
        Як правило, ми забуваємо, що носимо зранену природу, яку унаслідували від Адама та Єви. Ця природа нас схиляє до гріха, часто навіть тоді, коли ми цього не бажаємо. Як казав апостол Павло, що те, що хочу робити, не роблю, а що не хочу робити, те чиню.
        Кожна людська дія завжди уражена недосконалістю. Тому ніколи не можемо від себе сподіватися досконалих вчинків. Так само не можемо сподіватися досконалості від інших. Бо досконалий один Господь, але ми маємо стриміти до тієї досконалості та просити Його про поміч!
        У житті кожного християнина є хвилини труднощів і падінь, але завжди маємо йти далі. Добрий приклад маємо в житті наших праведників, святих людей. Тому усвідомлюймо свою гріховність, обмеженість та слабкість, але водночас не забуваймо про силу Всемогутнього Бога, у владі якого нас підіймати і вести далі!
        Йо 17:1-13

        «Отче святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав».
        Хоча ми знаємо, що Христос об’явив правду про Бога – про Отця, Бог явив нам Сина, але й знаємо також, що людина завжди схильна дивитися на правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа люди починали час від часу трактувати по-своєму, з’являлися єресі, що є і дотепер.
        Отці Першого Вселенського собору, яким присвячена сьогоднішня неділя, проголосили певні догми – Символ віри, зокрема його першу частину, щоб окреслити нашу віру: що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, що маємо ту віру, яку Христос нам передав.
        Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти передавати наступним поколінням Добру Новину, яку явив нам Христос, цю віру, яку досвідчили апостоли й передали іншим учням, а ті – іншим поколінням. Маємо нашу віру знати, щоб її у чистоті передати іншим!
        Йо 17:18-26

        «Як послав єси Мене у світ, так послав і Я їх у світ».
        Видається, що ми не часто задумуємося про сенс нашого буття. Це видно з того, що все, що маємо, сприймаємо як закономірне, ніби воно так мало бути й ми заслужили це. Але забуваємо, що наше життя – не набір випадковостей. Ким я є і що виконую – усе це від Господа. Саме Бог хотів, щоб я народився в цій нації, у цьому історичному періоді, саме в таких політичних обставинах, з таким рівнем достатку, з такими, а не іншими дарами й талантами.
        З одного боку, це засвідчує Божу впевненість у тому, що я зможу функціонувати в цьому періоді і в цій ситуації. Він довіряє мені, і саме в цих обставинах. Маємо ж розуміти, що цей Божий план щодо нашого життя є для нас великим даром, і тільки реалізуючи його, можемо бути справді щасливими.
        Чи ми перебуваємо в такій довірі до Бога, яку Він має до кожного з нас. Чи приймаємо все як дар, чи хочемо сповнити Божий план у своєму житті?

         

        Інші дописи автора

          Оціни

          [rating-system-posts]

             

            Про автора

            Максим Гонтар
            Волонтер Патріаршої Комісії у справах Молоді УГКЦ (Календар ДивенСвіт, Спільноти УГКЦ). Програміст, захоплюється графічним дизайном та перекладом з англійської. З 2011 бере участь у щотижневих зустрічах біблійного кола та займається перекладом біблійних коментарів. Учасник Літньої Біблійної Школи УКУ в 2018 та 2019 роках.

            Коментарі

            Leave a Comment