Коментарі Отців Церкви на фрагмент недільного Євангеліє
Євангеліє від св. Марка 15:43-16:8
43. Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. 44. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; 46. а Йосиф, купивши полотно, зняв Його, обгорнув полотном і поклав Його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; 47. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де Його покладено. 1. Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити Його. 2. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, 3. та й говорили між собою: “Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?” 4. Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий. 5. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, – і вжахнулись. 6. А він до них промовив: “Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, Його нема тут. Ось місце, де Його були поклали. 7. Але йдіть, скажіть Його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там Його побачите, як Він сказав вам.” 8. І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.
Коментарі Отців Церкви
«Йосиф Ариматейський… сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса» (Мр 15:43)
Послідовність подій. Ігнатій Антіохійський: О шостій годині Він був розіп’ятий, в дев’ятій віддав духа, до заходу сонця був похований. Протягом суботи Він залишається у гробі, куди поклав Його Йосиф Ариматейський (пор. Мт 27:57-60; Лк 23:50-53; Йо 19:38-42) (Ігнатій Антіохійський «Послання»).
Сміливість Йосифа. Іван Золотоустий: Це був той Йосиф, який раніше переховувався, а тепер, після смерті Христової, проявив велику сміливість. Адже він не був невідомим і не з непомітних, а одним із ради і вельми знатним. Звідси особливо можна усвідомити його мужність (пор. Лк 23:50). Адже він видав себе на смерть, накликаючи загальну ворожнечу своєю відданістю Ісусові: тим, що і тіло попросити наважився, і не відступився, поки не добився свого. До того ж він не тільки отримав тіло Ісуса, не тільки заможно поховав, а й поклав його у власній новій гробниці, чим проявив свою любов і мужність (пор. Мт 27:60; Мр 15:46; Лк 23:53) (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея»).
«Пилат … прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер» (Мр 15:44)
Незвичайна смерть. Августин Гіппонський: Як говорить Євангеліє, присутні біля хреста дуже здивувалися, коли Він, скрикнувши сильним голосом, що був образом нашого гріха, відразу ж віддав духа. Розп’яті на хресті помирали довгою болісною смертю, тому розбійникам перебили гомілки, щоб вони померли і були зняті з хреста до суботи (пор. Йо 19:31-32). Дивно те, що Його виявили вже померлим. Ми читаємо, що і Пилат здивувався, коли у нього попросили тіло Господа для поховання (Августин Гіппонський «Про Трійцю»).
«Знявши Його, обгорнув полотном» (Мр 15:46а)
Скромне поховання. Беда Високоповажний: Скромне поховання Господа є засудженням марноти багатих, які й у могилах не можуть обійтися без багатств … Звідси походить церковний звичай, за яким жертва на вівтарі приноситься не на шовку або на квітчастій тканини, а на льняній, подібно до того, як тіло Господа було поховане в чистому полотні (пор. Мт 27:59; Лк 23:53; Йо 17:40) (Беда Високоповажний «Виклад Євангеліє від Марка»).
«І поклав його у гробі, що був висічений у скелі» (Мр 15:46б)
Тіло Ісуса і зішестя в пекло. Атанасій Олександрійський: Нерозумне стверджують ті, хто каже, ніби Слово перетворилося в кістку і плоть. Якби так було, то не потрібен був би гріб, тому що тіло само собою зійшло б на проповідь духам, що були в пеклі. А нині Слово зійшло проповідувати, тіло ж зберіг на Голгофі Йосиф, обгорнувши його плащаницею (пор. Мт 27:59-60; Лк 23:53; Йо 19:40-41). І кожному було зрозуміло, що Слово не було тілом, але що тіло належало Слову (Атанасій Олександрійський «Послання до Епіктета»).
«Якже минула субота» (Мр 16:1а)
Субота і неділя. Атанасій Олександрійський: У стародавні часи люди шанували суботу, проте Господь переніс святкування суботи на День Господній (тт. на неділю). Не за власним свавіллям ми нехтуємо суботою, але і пророк відкидає її, кажучи: Від новомісяччів ваших та святкувань ваших відвертається душа моя (пор. Іс 1:14; Ос 2:11). Доки здійснювались справи, гідні закону, доки не прийшов Учитель, доти діяли постанови вихователя (пор. Гал 3.24). Коли ж прийшов Учитель, вихователь став не потрібним, і коли зійшло сонце, світильник перестав освітлювати (пор. Йо 20:26; Євр 8:13; Од 1:10) (Атанасій Олександрійський «Гомілії про сіяння»).
«Вони принесли пахощі» (Мр 16:1б)
Жінки і апостоли. Петро Хризолог: Жінки йдуть прислуговувати Христові, апостоли Христа приймають страждання. Перші несуть пахощі, другі приймають страждання. Перші входять в могилу, другі – в темницю. Перші спішать до послуху, другі прямують до ланцюгів. Жінки проливають єлей, апостоли проливають кров. Жінки дивуються смерті, апостоли йдуть на смерть (Петро Хризолог «Збірник проповідей»).
«Рано-вранці, першого дня тижня» (Мр 16:2а)
Світанок. Августин Гіппонський: Лука говорить: Рано-вранці, а Іван: Ранесенько, як ще не розвиднілось, Марко ж: Рано-вранці як сходило сонце, тобто коли небо на сході вже світлішало, що і буває перед сходом сонця (пор. Мт 28:1; Лк 24:1; Йо 20:1). Це і є те сяйво, яке звичайно зветься Авророю – ранковою зорею. Так що Марко не суперечить євангелістові, який говорить: Ранесенько, як ще не розвиднілось (Йо 20:1). З настанням дня залишки темряви зникають тим швидше, чим швидше сходить сонце (Августин Гіппонський «Про згоду євангелістів»)
Сенс ранньої години. Беда Високоповажний: Ця найсвященніша ніч була вшанована славою перемоги Господа над смертю; а на кінець ночі, коли зароджувався новий день, жінки, вірні Христові, заступали прислуговувати Йому (пор. Мт 28:1; Лк 24:1.). Адже Господь – Творець і Розпорядник часів, воскреснувши в останню частину ночі, цілу її світлом Свого воскресіння зробив святковою і сяючою (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»).
«Прийшли вони до гробу» (Мр 16:2б)
Про послідовність подій. Беда Високоповажний: У євангельському тексті сказано, що праведні жінки прийшли поглянути на гріб ввечері, коли вже світало, в перший день тижня. Це треба розуміти так, що вони готувалися ввечері і на світанку першого дня тижня прийшли туди; тобто ввечері вони наготували пахощів, якими хотіли помазати тіло Господа, але принесли приготовані аромати до гробу вранці. Те, що Матей через стислість викладу передав не так ясно (пор. Мт 28:1), інші євангелісти чіткіше вказали, в якому порядку все було зроблено (Мр 16:1-2; Лк 24:1). Після того як Господь був похований шостого дня, жінки, що повернулися від гробу, готували пахощі і мира, поки можна було працювати; із настанням же суботи вони залишалися в спокої, згідно заповіді (пор. Вих 12:16; 20:8-10), про що Лука говорить прямо (пор. Лк 23:56). Коли пройшла субота і настав вечір, знову можна було працювати і жінки, перебуваючи в своїй побожності, купили пахощів, яких забракло, як згадує Марко, щоб піти і намастити Його тіло. Дуже рано в перший день тижня вони прийшли до гробу (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»).
«Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (Мр 16:3)
Невіра жінок. Петро Хризолог: Від дверей гробу або від серця? Від гробу або від очей? Жінки, серце ваше скуте, очі ваші закриті – тому не бачите славу відчиненого гробу. Єлей ваш не на тіло Господа, а на очі душі вашої вилийте, якщо хочете бачити. Світлом віри побачите ви те, що ховається в темряві вашого невір’я (пор. Од 3:18) (Петро Хризолог «Збірник проповідей»).
Поступове запевнення учнів. Беда Високоповажний: Без сумніву, Господь наш і Відкупитель славу Свого воскресіння відкривав учням поступово, протягом часу, тому що слабкі серця смертних людей неспроможні враз прийняти велич цього чуда. Зважаючи на слабкість тих, хто Його шукає і хто перший приходить до гробу, Він показує відвалений камінь як жінкам, палаючим любов’ю до Нього, так і чоловікам (пор. Мт 28:2; Лк 24:2; Іван 20:1). І оскільки Тіло Його було відсутнє, Він показує їм плащаницю (пор. Лк 24:12; Іван. 20:3-7), в яку воно було загорнуте, коли лежало там. Жінкам, які старанно Його шукали і яких побачене кинуло в жах, Він потім посилає видіння ангелів (пор. Мт 28:1-5; Лк 24:1-10). І вони розповіли, що Він воскрес. Після того як поширилася чутка про Його воскресіння, яке вже звершилось, Господь сил і Цар слави (пор. Пс 23:10) з’явився і показав, якою владою була подолана смерть, яку Він скуштував лише ненадовго (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»).
«Камінь відвалений» (Мр 16:4)
Камінь як знак і свідоцтво. Беда Високоповажний: Ангел відвалив камінь не для того, щоб відкрити дорогу для Господа, але щоб дати людям знак про те, що Він уже вийшов з гробу. Якщо Він, як смертний, через закрите лоно Діви зміг, народившись, увійти в світ, то, без жодного сумніву, вже як безсмертний, Він, воскреснувши, зміг піти з цього світу через закритий гріб (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»).
«Увійшовши до гробу» (Мр 16:5а)
Два ангела чи один? Августин Гіппонський: Марко каже, що вони, увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, – і вжахнулись. Як це нам зрозуміти? Або Матей промовчав про цього ангела, якого бачили, як він входить, або Марко промовчав про того ангела, якого бачили , як він сидів на камені (пор. Мт 28:2). У такому випадку вони бачили двох ангелів і від двох ангелів чули звістки про Ісуса (Августин Гіппонський «Про згоду євангелістів»).
Опис Гробу Господнього. Беда Високоповажний: Щоб не уявити собі ненароком гріб Господній, що викликає любов і людей, і ангелів, як звичайне поховання, ми скористаємося достовірними відомостями тих, хто в наш час бував у Єрусалимі і після повернення залишив нам записи про побачене. Отже, гробниця була круглою, вирубаною в скелі; висота її така, що людина, яка стоїть посередині, рукою дістає до стелі. Вхід розташовувався на схід, його закривав великий камінь, про який розповідають Євангелія. Направо від входу для поховання тіла Господа було приготовлене спеціальне місце довжиною сім футів (близько 2м) на виступі висотою в три долоні від підлоги. Вхід був зроблений не як зазвичай – зверху, а збоку; через нього можна було внести тіло (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»).
«Побачили юнака» (Мр 16:5б)
Чому юнак? Ісидор Севільський: Воскресіння мертвих, як каже апостол, буде в пору звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа (Еф 4:13), тобто в пору молодості, якій вже не потрібно розвиватися і яка позбавлена вад, досконала у всіх відносинах, повна і сильна (Ісидор Севільський «Сентенції»).
«Що сидів праворуч, одягнений у білу одежу» (Мр 16:5б)
Сенс явища ангела. Григорій Великий: Слід звернути увагу на значення того, що ангела бачать сидячим по праву сторону. Що означає ліва сторона як не життя теперішнє, а права – життя вічне?.. Так от, оскільки Відкупитель наш уже подолав тлінність життя теперішнього, ангел, що прийшов сповістити про Його життя вічне, сидів, як і личить, по праву сторону. Він з’явився одягненим в білу одежу, сповіщаючи цим радість нашого торжества (Григорій Великий «Гомілії на Євангелія»).
Священиче і царське служіння Ісуса. Беда Високоповажний: Справедливо те, що, згідно з повідомленням Марка, провісник воскресіння Ісуса, який пророкував, що Він повалить князя світу цього, був в сидячому положенні (поp. Мт 28:2). Сидячи, він зображував Того, Хто переміг творця смерті і вже зійшов на трон вічного Царства … Сидіти на троні – справа царя, стояти біля жертовника – справа Первосвященика. Бо наш Відкупитель удостоїв нас честі бути нам однаково Царем і Священиком: Священиком, щоб очистити нас від гріха жертвою Свого страждання; Царем, щоб подарувати нам Царство Вічне. Ангели, які сповіщають Його воскресіння, постають сидячими, означаючи те, що, перемігши смерть, Він вирушив зайняти Своє місце в Царстві Небесному. Вони також постають стоячими (пор. Лк 24:4), показуючи, що в таїнствах Отця Він як Первосвященик виступає заступником за нас (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»).
«Шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого» (Мр 16:6а)
Хрест як знак. Іван Дамаскин: Ми поклоняємося зображенню чесного і животворящого хреста, навіть якщо він зроблений з відмінної від дерева речовини; поклоняємося, вшановуючи не речовину (нехай не буде!), а зображення як символ Христа. Бо, даючи заповіт Своїм учням, Він говорив: Тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого (Мт 24:30), маючи на увазі хрест. Тому і ангел воскресіння говорив жінкам: Шукаєте Ісуса розіп’ятого (пор. Мт 28:5); та апостол: Ми проповідуємо Христа розп’ятого (1Кор 1:23). Бо багато христів і ісусів, але один Розп’ятий. Він не сказав «пробитого списом», а розп’ятого. Тому треба поклонятися знаку Христовому, бо де буде знак, там буде і Він Сам. Речовині ж, з якої складається знак хреста, хоча б це було золото чи коштовні камені, нам не личить поклонятися (Іван Дамаскин «Виклад віри»).
«Він воскрес, Його нема тут» (Мр 16:6б)
Свідоцтва з Писання. Апостольські постанови: Ми віримо у воскресіння тому, що воскрес Господь. Бо Він воскресив Лазаря на третій день після його смерті (Йо 11:1-44), і дочку Яіра (Мр 5:21-43), і сина вдови (Лк 7:11-15); та Сам повстав за велінням Отця, пробудившись через три дні після смерті. Він є запорукою нашого воскресіння. Я, – говорить Господь, – воскресіння і життя (Йо 11:25). Тому, хто після трьох днів вивів Йону з утроби тієї риби живим і неушкодженим (Йн 2:1-10), і трьох юнаків із печі вавилонської (Дан 3:1-30), і Данила з пащі левів (пор. Дан 6:1-28), вистачить сили воскресити і нас (Апостольські постанови).
Смерть смерті. Августин Гіппонський: Спаситель помер, але смерть зневажив; в Собі Він покінчив з тим, чого ми боялися. Він узяв її на Себе і повалив її. Як найкращий мисливець, Він зловив лева і вбив його (пор. 1Цар. 17:34-36). Де смерть? Шукай її в Христі, бо її вже немає: вона була, але в Ньому померла. О, життя – смерть смерті! Майте добро в душі, і смерть також у вас помре. Що сталося в голові, станеться і в частинах тіла: помре і в нас смерть. Але коли? В кінці світу, при воскресінні мертвих, в яке ми віримо і в якому не сумніваємося (Августин Гіппонський «Проповіді»).
Хрещення як шлях до воскресіння. Василь Селевкійскій: Сам Христос сходить в пекло, плоттю заманюючи пекло, силою Божества палаци його царські руйнує і закону древнє рукописання миттєво роздирає, щоб людей на небо піднести. Небо – місце, вільне від смерті, пристанище нетління, майстерня праведності. Для цих благ і хрещений ти, новопросвічений. Запорукою воскресіння для тебе, новопросвіченого, стала посвята благодаті; твоє хрещення – завдаток перебування на небесах. Уподібнився ти зішестю Владики до гробу, але ти вийшов звідти, перед всіма чудесами споглядаючи чудеса воскресіння … Благодать Духа невимовним чином діє в купелі, але не обманися у цьому диві через споріднення твоїй природі: з необхідності прислуговує вода, але творить відродження благодать. Немов в утробі, відновлює вона зануреного в купелі; немов у горнилі того, що сходить у купіль, вона виплавляє заново у воді. Подає йому безсмертя таїнства, дарує воскресіння печать. Символи цих чудес несе і одежа твоя, новопросвічений. Поглянь на себе самого, що несеш образи цих благ. Бо світла і прозора одежа твоя, що змальовує символи нетління. Плаття у тебе біле, як і діадема на голові твоїй, що сповіщає свободу. У руці, яка перемогла диявола, всі наклепи його відраховані. Христос явив тебе нині воскресаючим в символах, а незабаром явить і насправді, якщо не забруднимо ми гріхами хітон віри, якщо не погасимо недоречними вчинками світильник благодаті, якщо збережемо вінець Духа. Тоді явним чином закличе з небес Владика страшним і людинолюбним голосом: Прийдіть, благословенні Отця мого, успадкуйте царство уготоване вам від створення світу (Мт 25:34). Йому слава і влада на віки віків. Амінь. (Василь Селевкійскій «Гомілії на Святу Пасху»).
Переклад з російської – Ольга Цицик, за виданням “Библейские комментарии Отцов Церкви и других авторов I—VIII веков. Новый Завет, т. 2, Евангелие от Марка” (2001)
Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!
