Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє
Євангеліє від св. Матея 10:32-33,37-38; 19:27-30
10:32. Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем небесним. 33. Хто ж Мене зречеться перед людьми, того й Я зречусь перед Отцем Моїм небесним. … 37. Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене. 38. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. … 19:27. Тоді озвався Петро і сказав до Нього: “Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати?” 28. Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за Мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. 29. І кожний, хто задля імени Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. 30. Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.”
Коментарі Отців Церкви
«Того і Я визнаю перед Моїм Отцем небесним» (Мт 10:32)
Хто Мене визнає. Аполінарій Лаодикійський: Нагорода від Бога перевершує будь-яку іншу, бо це не одне і те ж визнати перед людьми і бути визнаним перед Богом. Відповідно і страх перед тими, хто відрікається. Справді, жахливо, коли відрікаються від Господа перед обличчям Бога ті, хто вважає, що вони раби Господні, прийнявши на себе це звання як пусту назву. Необхідно, щоб віруючий визнавав серцем і устами, бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння (Рим 10:10) (Аполінарій Лаодикійський «Фрагменти» 56).
«Того й Я зречусь перед Отцем Моїм небесним» (Мт 10:33)
Хто ж Мене зречеться. Іван Золотоустий: Так Він спонукає не тільки благами, але і протилежним до них, і закінчує промову погрозою. Дивись, яка точність! Він не сказав: Мене, а Мною (Мт 10:32). У грецькому тексті Нового завіту сказано буквально: Πάς ούν όστις όμολογήσει έν έμοί – хто визнає Мною (або у Мені)), показуючи, що той, хто визнає, визнає не власною силою, а з допомогою благодаті згори. А про того, хто відрікається не сказав: Мною, а – Мене, бо він відрікається, виявившись позбавленим цього дару. За що ж, дехто скаже, звинувачувати його, якщо він відрікається, бо позбавлений благодаті? За те, що причина цього позбавлення полягає в тому, хто позбавлений. Чому ж Йому недостатньо сердечної віри, а Він вимагає ще й усного визнання? Щоб благословити нас на відвагу, виробити велику любов і ревність й вивищити. Тому й говорить до всіх, а не тільки перед учнями. Бо не тільки їх, а вже й їхніх учнів Він робить мужнішими. Хто знає це, той не тільки буде навчати з відвагою, але й все терпітиме легко й охоче. І це багатьох, котрі повірили цьому слову, привернуло до апостолів (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 34.3).
Віра серця і визнання вуст. Анонімний коментар: Тому Він не каже: «Хто визнає Мене у своєму серці», а перед людьми; бо хто перед людьми Його не визнає, тому не буде користі від того, що він вірує в Христа в серці: оскільки, заперечуючи устами, не можна мати віри в серці. Адже корінь визнання є сердечна віра, а визнання – плід віри. Як від живого кореня повинні виростати і пагони, і листя; якщо ж не ростуть, то ти без всякого сумніву розумієш, що і корінь у землі усох; так і віра серця, поки неушкоджена, буде і на устах породжувати визнання, якщо не буде визнання на устах, то будь упевнений, що віра серця його вже всохла. Адже апостол говорить так: Бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння (Рим 10:10). Отже, ні визнання вуст без віри серця, ні віра серця без визнання вуст сили не мають. Що ж, якщо тобі корисно вірувати серцем, а не визнавати віру перед людьми, значить, і невірному корисно буде лицемірно визнавати Христа, навіть якщо серцем він не вірує? А якщо той не здобуває визнанням без віри ніякої користі, то й ти не здобуваєш вірою без визнання. Якщо Христові, Який знає тебе, достатньо, якщо ти не будеш визнавати Його перед людьми, значить, і тобі має вистачити того, що Христос знає тебе, навіть якщо Він не визнаватиме тебе перед людьми. Якщо ж тобі не досить Його знання, то і Йому не досить твоєї віри (Анонімний коментар).
«Недостойний Мене» (Мт 10:37)
Після Бога люби батька. Ієронім Стридонський: Той, Хто раніше сказав: «Не мир прийшов я принести на землю, а меч (див. Мт 10:34), і налаштувати людей проти батька і матері, і свекрухи», щоб ніхто не ставив своє благочестя вище від богошанування, додає: Хто любить батька або матір більше, ніж мене; і в книзі Пісні Пісень ми читаємо: і любов – стяг його надо мною (Пп 2:4). Цей порядок необхідний у кожному русі душі. Після Бога люби батька, люби матір, люби дітей. Якщо ж виникне необхідність порівняти любов до батьків і дітей з любов’ю до Бога, а людина не може зберегти і тієї, і іншої любові, то тоді ненависть до своїх виявляється благочестям перед Богом (Ієронім Стридонський «Коментар на Євангеліє від Матея» 1.10.37).
Чи порівняна любов до батьків з любов’ю до Бога? Іван Золотоустий: Він говорив це, щоб і дітей зробити мужнішими, і батьків, які почали би перешкоджати, поступливішими. Адже батьки, бачачи, що Христос має таку могутність і силу, щоб відривати від них дітей, повинні були відступитися, бо прагнуть до неможливого. Тому, минувши батьків, Він звертає мову до дітей, навчаючи перших не вживати даремних зусиль. Потім, щоб вони не гнівалися і не дратувалися, дивись, до чого Він доводить мову. Бо, сказавши: Хто не зненавидить свого батька й матір, додав: і своє життя (дослівно: душу) (Лк 14:26). Бо що, скажи мені, ти думаєш про батьків, братів, сестер і дружину? Для кожного немає нічого ближчого від душі, але якщо не зненавидиш і її, то вчиниш зовсім не так, як люблячий (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 35.2).
Любов у Христі, але не замість Христа. Августин Гіппонський: Нехай батько каже: «Люби мене». Нехай мати каже: «Люби мене». На ці слова я відповім: «Мовчіть». Але хіба не справедливо те, про що вони просять? І чи не повинен я повернути їм те, що отримав? Батько каже: «Я породив тебе». Мати каже: «Я народила тебе». Батько каже: «Я навчив тебе». Мати каже: «Я вигодувала тебе». Мабуть, їх слова справедливі, коли вони кажуть: «Пульсує сила в крилах його, але не відлітай боржником, поверни те, що ми раніше дали тобі». Давайте відповімо батькові й матері, які справедливо говорять: «Люби нас», давайте відповімо: «Я люблю вас у Христі, але не замість Христа. Будьте зі мною в Ньому, але я не буду з вами без Нього». «Але нам не потрібен Христос», – кажуть вони. «Але мені потрібен Христос більше, ніж ви. Невже я дбатиму про батьків і забуду Творця?» (Августин Гіппонський «Проповіді» 65А.5).
«Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною» (Мт 10:38)
Готовність померти. Анонімний коментар: Хто своє життя зберігає, той його погубить. Краще вам померти заради Бога і залишитися вічно живими, ніж жити заради себе і навік загинути. Якщо Той, Хто не міг померти, якби Сам не забажав, помер за нас, то тим більше слід померти заради Нього нам, які, хочемо ми того чи ні, смертні! І якщо Господь помер заради рабів і до того ж без нагороди, то набагато справедливіше рабові померти заради Господа і до того ж з нагородою (Анонімний коментар).
«Тоді озвався Петро і сказав до Нього: “Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати?”» (Мт 19:27)
Іван Золотоустий: Що це значить, блаженний Петре: покинули все? Вудку, сіті, човен, ремесло? Чи це ти розумів під словом все? Так, відповідає він. Але не гординя змушує мене говорити так. Я хочу цим питанням навернути людей бідних до Господа. Оскільки Господь сказав: Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі (Мт 19:21), то – щоб хтось з бідних не спитав: що ж, якщо у мене немає маєтку, значить, я і не можу бути досконалим? – Для того Петро пропонує питання своє Ісусу, щоб ти, бідний, знав, що бідність твоя зовсім не перешкоджає тобі. Петро запитує для того, щоб не від Петра дізнався ти істину і сумнівався (він і сам тоді був ще недосконалий і не мав Духа), але щоб, отримавши відповідь від Вчителя Петрового, був твердо впевнений в ній. Як чинимо ми, коли, пропонуючи думки інших, часто присвоюємо їх собі, так вчинив і апостол: він замість усього всесвіту запропонував Ісусу це питання (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 64.1).
«Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за Мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля» (Мт 19:28)
Судді колін Ізраїлевих. Оріген: Як при жертві Бог, приймаючи не дарунок, а волю того, хто дарує, виправдовує і швидше приймає того, хто дав менше з досконалішою волею, ніж того, хто дав більше від більшого з меншою прихильністю (як зрозуміло з написаного про великий дар багатих і дві лепти, які заради бідних вдова поклала до скарбниці (див. Мр 12:43-44, Лк 21:3-4)), так і стосовно тих, хто заради любові до Бога залишив придбане, щоб спокійно йти за Христом Божим, роблячи все за Його словом, швидше буде прийнятий зовсім не той, хто залишив більше, а не менше, і швидше той, хто всією душею залишив менше, а не той, хто знехтував великим. Дійсно, хоча Петро з братом Андрієм залишили мале і незначне, коли обидва почули: Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.” І ті негайно кинули сіті й пішли за ним (Мт 4:19-20), однак це не вважається малим у Бога, котрий дізнався, що вони це зробили в такому стані, що навіть якби мали великий маєток (Мт 19:22) і великі статки, то це не стримало б їх і не перешкодило прагненню піти за Христом. Отже, ті, що попрямували за Спасителем, сядуть на дванадцяти престолах судити дванадцять поколінь Ізраїля. І цю владу вони отримають після воскресіння мертвих, бо це воскресіння є новим життям, коли нове небо і нова земля населяються тими, хто оновився, і подається новий завіт і його чаша (Оріген «Коментарі на Євангеліє від Матея» 15.21-22).
Іван Золотоустий: Але що означають слова: судити дванадцять поколінь Ізраїля? Те, що вони засудять їх; апостоли не сидітимуть, як судді; але в якому значенні сказав Господь про царицю півдня, що вона засудить це поріддя (Мт 12:42), і про людей ніневійських, що вони засудять їх (Мт 12:41), у тому ж говорить і про апостолів. Тому і не сказав: «народи і світ», а – дванадцять поколінь Ізраїля. Юдеї були виховані в тих самих законах і за тими самими звичаями, і вели такий самий спосіб життя, як і апостоли. Тому, коли вони в своє виправдання скажуть, що ми не могли повірити в Христа тому, що закон забороняв нам приймати заповіді Його, то Господь, вказавши їм на апостолів, що мали один з ними закон і проте увірували, всіх їх засудить, як про це і раніше сказав: Тому то вони будуть вашими суддями (Мт 12:27) (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 64.2).
«І кожний, хто задля імени Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт 19:29)
Стократна нагорода. Іларій Піктавійський: Вони пішли за Ним в обмиванні хрещенням, освяченні вірою, прийнятті спадщини та воскресінні з мертвих. Це те оновлення, за яким пішли апостоли і якого не міг дати закон; воно поєднало їх над дванадцятьма престолами, де вони судять дванадцять поколінь Ізраїля, на славу дванадцяти патріархів. Іншим же, хто прямує за Ним, знехтувавши віком своїм, Він обіцяв рясноту стократного врожаю. Цей стократний урожай подібний до небесної радості, що наповнює при віднаходженні сотої вівці (див. Лк 15:3-7). Цей стократний урожай – той, що принесе родючість найкращої землі. Ця честь вготована була Церкві вже в ім’я Сари (див. Бут 17:16). Ця честь заслужена буде втратою закону і євангельською вірою. А тому і каже Він, що останні стають першими, бо перші стають останніми (див. Мт 19:30) (Іларій Піктавійський «Коментар на Євангеліє від Матея» 20.4).
«Багато з перших будуть останніми, а останні – першими» (Мт 19:30)
Анонімний коментар: Синагога першою покликана була до спасіння, але ослаблена була браком віри. І тоді Церква, піднявшись в домі свого батька, тобто закону, з слабкості гріхів своїх, полинула до Христа, і вірою перевершила свою слабкість, і прийняла втрачену синагогою благодать. Синагога ж – бачачи, що Церквою не тільки зцілилася від своєї немочі, але й зробилася дочкою Бога, прийнявши Духа Святого, – і сама пішла до Христа, більш з ревнощів, ніж з віри. Як говорить апостол: Але їхнє падіння стало для поган спасінням, щоб викликати їхню заздрість (Рим 11:11). Так синагога, яка покликана була в першу чергу, виявилася другою для віри; так Церква, покликана другою, знайшла зачатки порятунку перед Богом (Анонімний коментар).
Переклад з російської – Ольга Цицик, за виданням “Библейские комментарии Отцов Церкви и других авторов I—VIII веков. Новый Завет, т. 1а/б, Евангелие от Матфея” (2007)
Ілюстрація: Carl Oesterley – Jesus and His disciples at the sea of Galilee
Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!
