Ісус з’являється апостолам (Йо 20:19-31)

Інші дописи автора

        Ісус з’являється апостолам (Йо 20:19-31)

        Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє

        Євангеліє від св. Йоана 20:19-31

        19. А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» 20. Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. 21. І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам! Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас.» 22. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого! 23. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються.» 24. Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. 25. Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили.» Та він відрік: «Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!» 26. По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!» 27. А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік Мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» 28. І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!» 29. І каже йому Ісус: «Побачив Мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» 30. Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів. 31. А ції – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в Його ім’я.

        Коментарі Отців Церкви

        Йо 20:19a Вечір першого дня і зачинені двері

        В більшій мірі вечір через смуток, аніж через час. Петро Хрисолог: Був вечір більше від горя, ніж за часом. Був вечір для розуму, затьмареного похмурою хмарою скорботи та смутку, тому що, хоча звістка про воскресіння дала легкий проблиск світанку, однак, Господь ще не засяяв своїм світлом у всьому своєму блиску. (Петро Хрисолог, Проповідь 84.2).

        Ісус не затримується. Іван Золотоустий: Цілком ймовірно, що коли учні почують ці речі від Марії, вони або не повірять жінці — або, якщо повірять їй, вони будуть засмучені тим, що Він не вважав їх гідними такого видіння, хоча Він обіцяв зустрітися з ними в Галилеї. Оскільки це було так, Він не гаявся жодного дня, щоб вони не замислювалися над цим і не відволікалися. Радше, Він довів їх до стану туги через знання, що Він воскрес, і те, що вони почули від жінки. І коли вони прагнули побачити Його і дуже боялися (що особливо посилювало їхнє прагнення), то Він, коли настав вечір, з’явився перед ними. І Він зробив це у дивовижний спосіб. І чому Він з’явився «як звечоріло»? Тому що, ймовірно, тоді їм буде особливо страшно. (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 86.2).

        Двері та серця зачинені. Петро Хрисолог: Ступінь їхнього жаху та занепокоєння, спричинених таким звірством, водночас замкнули дім та серця учнів* і настільки повністю завадили отримати будь-який доступ до світла, що для їхніх почуттів, усе більше й більше пригнічених горем, темрява ночі збільшилась і стала всепроникнішою. Жодна темрява ночі не зрівняється з темрявою горя та страху, бо їх не в змозі пом’якшити жодне світло розради чи поради. (Петро Хрисолог, Проповідь 84.2).
        * Дивіться також його Проповідь 81.2.

        Стан наших воскреслих тіл. Аврелій Августин: Але оскільки ви неодноразово запитували мене, що я думаю про воскресіння тіл і майбутні функції членів у цих нетлінності та безсмерті, коротко послухайте, що можна було б обговорити далі з допомогою Господа. Ми повинні найрішучіше дотримуватися того пункту, щодо якого твердження Святого Письма є правдивим і ясним, а саме, що ці видимі та земні тіла, які тепер називаються природними*, будуть у воскресінні вірних і праведних духовними. Але я не знаю, як можна осягнути чи вивчити характер духовного тіла, яке нам невідоме. Звичайно, в них не буде тління, і тому вони не потребуватимуть цієї тлінної їжі, яка їм зараз потрібна. Вони, проте, зможуть приймати та реально споживати таку їжу, але не через потребу. Інакше Господь не прийняв би їжі після свого воскресіння. І Він подав нам приклад тілесного воскресіння, так що апостол каже про Нього: «Бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес» (1Кор 15:16). Коли Він з’явився з усіма членами свого тіла і використовував їхні функції, Він також показав місця своїх ран (див. Лк 24:15-43; Мр 16:12-14). Я завжди сприймав це як шрами, а не як справжні рани, і вважав їх результатом Його влади, а не якоюсь необхідністю. Він виявив легкість цієї сили, особливо коли Він або показував себе в іншій формі, або з’являвся справжнім собою учням, які зібралися в домі, коли двері були зачинені. (Аврелій Августин, Лист 95.7).
        * Гр. animalia, пор. 1Кор 15:44.

        Нетлінний, однак осяжний. Григорій Великий: Тіло Господа, яке входило до учнів через зачинені двері, було таким самим, як те, що вийшло перед очима людей із закритої утроби Діви при Його народженні. Чи дивно, що Той, хто тепер мав жити вічно, увійшов крізь зачинені двері після свого воскресіння – також Той, хто, коли прийшов, щоб померти, з’явився з нерозкритої утроби Діви? Але оскільки віра тих, хто це бачив, похитнулася щодо тіла, яке вони могли бачити, Він одразу показав їм свої руки та бік, пропонуючи їм торкнутися тіла, яке Він вніс через зачинені двері. Цим вчинком Він відкрив дві дивовижні та, на думку людського розуму, досить суперечливі речі. Він показав їм, що після воскресіння Його тіло було нетлінним, але все ж його можна було торкнутися. … Показавши нам, що воно є нетлінним, Він підштовхнув би нас до нашої нагороди, а пропонуючи його доторкнутися, Він би схилив нас до віри. Він проявив себе як нетлінного та осяжного, щоб показати нам, що Його тіло після воскресіння було такої ж природи, як і наше, але – іншої слави. (Григорій Великий, Сорок проповідей на Євангеліє 26).

        Воскресіння було ще одним чудом. Кесарій Арелатський: Ви запитуєте мене і кажете: «Якщо Він увійшов через зачинені двері, де основна частина Його тіла?» І я відповідаю: якщо Він ходив по морю, то де була вага Його тіла? Але Він [ходив по морю] як Господь. Чи Він, тому що воскрес, перестав бути Господом? А як щодо того факту, що Він також зробив так, що Петро ходив по морю (Мт 14:29)? Те, що божественність могла зробити в одному, віра здійснила в іншому. Христос міг зробити це, і Петро міг, тому що Христос цього хотів. Тому, коли починаєте досліджувати розумність чудес своїми людськими почуттями, бійтеся, що можете втратити віру. Хіба ви не знаєте, що для Бога немає нічого неможливого? Отже, коли хтось скаже вам, що якщо Він увійшов через зачинені двері, то не було тіла, відповідайте йому навпаки: Ні, якщо Його торкнулися, було тіло, і якщо Він їв, було тіло. Одне здійснив дивом, інше — природою. (Кесарій Арелатський, Проповідь 175.2*).
        *Див. також Єронім Стридонський, Лист 108.24 і Проти Іовініана 1.36.

        Ісус є насправді Богом. Григорій Ніський: Він не залишився у владі смерті. Рани, отримані Його тілом від заліза цвяхів та списа, не стали перешкодою для Його воскресіння. Після свого воскресіння Він коли завгодно являвся своїм учням. Коли Він хотів бути присутнім з ними, Він був посеред них непомітно, не потребуючи входу через відкриті двері. … Усі ці події та будь-які інші подібні факти, які ми знаємо про Його життя, не потребують додаткових аргументів, щоб показати, що вони є ознаками божества та піднесеної, вищої сили. (Григорій Ніський, Великий катехизм 32).

        Сила смерті вигнана з Його тіла. Кирило Александрійський: Своїм несподіваним входом крізь зачинені двері Христос ще раз довів, що за своєю природою Він є Богом, а також що Він не хто інший, як той, хто жив серед них. Показуючи свій поранений бік і сліди від цвяхів, Він безсумнівно переконав нас, що відбудував храм свого тіла, саме того тіла, яке висіло на хресті. Він відновив те тіло, яке носив, знищивши владу смерті над усім тілом, бо як Бог, Він був самим життям. Навіщо Йому показувати їм свої руки й бік, якщо, як дехто збочено вважає, Він не воскрес тілесним шляхом? І якщо мета не полягала в тому, щоб учні так думали про Нього, то чому б не з’явитися в іншій формі і, зневажаючи будь-яку подібність до плоті, викликати в їхньому розумі інші думки? Але Він, очевидно, вважав настільки важливим переконати їх у воскресінні свого тіла, що, навіть коли події, здавалося б, вимагали від Нього змінити стан свого тіла на більш невимовну та неймовірну велич, Він все ж вирішив у своєму провидінні знову з’явитися таким, яким Він був у минулому [тобто у тілі], щоб вони могли зрозуміти, що Він не носив іншої форми, крім тієї, в якій Він постраждав від розп’яття. Наші очі не могли б витримати слави Його святого тіла, якби Він вирішив відкрити її Своїм учням перед тим, як вознісся до Отця. Кожен, хто розмірковує про преображення, легко зрозуміє, що це так. … оскільки, як сказано, вони не витримали цього видовища, але впали на обличчя свої (Мт 17:6). (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 12.1).

        Йо 20:19b Мир вам!

        Святий Дух дихай спокоєм. Максим Сповідник: Своїм привітанням миру Він дихає на них і дарує спокій, а також участь у Святому Дусі. (Максим Сповідник, Розділи про знання 2.46).

        Мир Христовий. Кирило Александрійський: Коли Христос вітав Своїх святих учнів словами «мир вам», під миром Він мав на увазі самого себе, бо присутність Христа завжди приносить спокій душі. Це благодать, якої Павло бажав для віруючих, коли писав: «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі» (Флп 4:7). Мир Христовий, який вищий від усякого розуміння, насправді є Духом Христа, який наповнює тих, хто в Ньому бере участь, усяким благословенням. (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 12.1).

        Йо 20:20 Руки і бік Ісуса, та радість Його учнів

        Справжнє тілесне воскресіння. Іреней Ліонський: Як Христос воскрес у плоті і показав своїм учням сліди від цвяхів та отвір у боці (тепер це ознаки тієї плоті, яка воскресла з мертвих), так і «нас воскресить», написано, «своєю силою» (1Кор 6:14). Що ж таке смертні тіла? Чи можуть вони бути душами? Зовсім ні, бо душі безтілесні порівняно зі смертними тілами. … Отже, ми повинні зробити висновок, що смерть згадується саме стосовно плоті. Ця [плоть] після відходу душі стає бездиханною і неживою і поступово розкладається в землю, з якої її було взято. Отже, це те, що є смертним. І саме щодо цього [Павло] каже: «[Він] оживить і ваші смертні тіла» (Рим 8:11). (Іреней Ліонський, Проти єресей 5.7.1).

        Сліди від цвяхів. Феодорит Кирський: І тому причина, чому Господь стояв посеред учнів, хоча двері були зачинені (див. Йо 20:19), після страстей, але не перед страстями, полягала в тому, щоб ви могли знати, що ваше тіло було посіяне як фізичне тіло, але підняте як тіло духовне (див. 1Кор 15:44). Але щоб ви не думали, що те, що воскресає, є чимось іншим, коли Тома не вірив у воскресіння, Він показує йому сліди від цвяхів. Він показує йому рубці від ран (див. Йо 20:27). Той, хто зцілив усіх ще до воскресіння, міг зцілити себе — особливо після воскресіння, хіба ні? Так, але через сліди від цвяхів, які Він показує, Він навчає, що це є те ж саме [тіло], тоді як входячи через зачинені двері Він показує, що це не таке ж [тіло, яким воно було]. Це було те [тіло], щоб Він міг виконати мету божественного плану, воскресивши померле, але це було таке тіло [як воно було], щоб воно не могло знову впасти в тління і не могло знову бути підданим смерті. (Феодорит Кирський, Діалог 2.56).

        Проблиск прославленого вокреслого тіла. Єронім Стридонський: Сутність наших воскресних тіл, безсумнівно, буде такою ж, як зараз, хоча й матиме вищу славу. Бо Спаситель після зішестя в пекло мав те саме тіло, в якому був розп’ятий. Він показав учням сліди від цвяхів на руках і рану в боці. (Єронім Стридонський, Проти Іовініана 1.36).

        Зцілюючи рани невіруючих сердець. Папа Лев І: Він пропонує очам тих, хто сумнівається, сліди хреста, які залишилися на Його руках і ногах, і запрошує їх уважно придивитися до Нього. Він робить це тому, що сліди від цвяхів і списа були збережені, щоб зцілити рани невіруючих сердець, щоб вони не з хиткою вірою, а з найпевнішим переконанням могли зрозуміти, що природа, яка була покладена в гробницю, мала сидіти на престолі Бога Отця. (Папа Лев І, Проповідь 73.3).

        Ісус після воскресіння є і людиною і Божеством. Папа Лев І: Він показав рану на боці, сліди від цвяхів і всі ознаки своїх недавніх страждань, кажучи: «Гляньте на Мої руки та на Мої ноги: це ж Я сам. Доторкніться до Мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що Я їх маю» (Лк 24:39), щоб визнати, що властивості Його божественної та людської природи все ще залишаються нероздільними. Він також зробив це, щоб ми могли знати, що Слово не відрізняється від плоті, щоб ми також могли визнати, що єдиний Син Божий є і Словом, і тілом. (Папа Лев І, Проповідь 28.5).

        Здійснюється Ісусове пророцтво радості. Іван Золотоустий: Ви бачите, як слова переходять у діла? Бо те, що Він сказав перед розп’яттям, що «Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо 16:22), це Він тепер виконав на ділі. Але все це привело їх до найточнішої віри. Бо оскільки в них була нескінченна війна з юдеями, Він постійно повторював: «мир вам», даючи їм розраду, щоб урівноважити чвари. І це було перше слово, яке Він сказав їм після воскресіння. (Подібним чином Павло продовжує говорити: «Благодать вам і мир»). Жінкам же Він сповіщає радість, тому що вони були в горі та отримали це як перше прокляття. Тому Він дає добру новину кожному в його власному становищі: чоловікам Він дав мир через їхню війну; жінкам Він дав радість через їхнє горе. Потім, відкинувши все болісне, Він розповів про перемогу хреста, і це був «мир». (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 286.2-3).

        Йо 20:21 Знову Мир, і послання Апостолів

        Повторення миру щоб втішити стурбований розум. Петро Хрисолог: Що означає це повторення у даруванні миру, крім того, що Він хоче, щоб мир, який Він оголосив їхнім розумам окремо, також зберігався серед них колективно, даруючи мир неодноразово? У будь-якому випадку Він знав, що в майбутньому їх чекає далеко не мала боротьба через Його затримку: один хвалився, що він вистояв у вірі[1], а інший — у горі, бо сумнівався[2]. … Петро зрікається (див. Мт 26:69-75), Йоан тікає (див. Мр 14:51-52)[3], Тома сумнівається, усі залишають Його (див. Мт 26:56): якщо Христос не дарував прощення цих переступів через Його мир, навіть Петро, який був першим за рангом з усіх них, вважався б нижчим і не заслуговував свого подальшого піднесення до першості. (Петро Хрисолог, Проповідь 84.5).
        [1] Можливо, Петро
        [2] Тома; див. Йо 20:28.
        [3] Див. також Проповідь 78.4,8 щодо ототожнення юнака-втікача з Йоаном, хоча, швидше за все, це був Йоан Марко, а не Йоан Євангеліст.

        Апостольська місія. Кирило Александрійський: Христос каже, що Він послав апостолів так само, як Отець послав Його, щоб вони повністю усвідомили свою місію: закликати грішників до покаяння та послужити тим, хто був захоплений злом, чи то тілом, чи душею. У всіх своїх справах на цій землі вони жодним чином не керувалися своєю власною волею, але волею Того, хто їх послав. Вони також були покликані врятувати світ своїм вченням, наскільки це було можливо. І справді ми побачимо, що святі учні прагнули виявляти найбільший ентузіазм у виконанні всіх цих речей. Людям неважко переконатися в цьому, якщо звернути увагу на Діяння Апостолів та слова святого Павла. (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 12.1).

        Йо 20:22 Подих Святого Духа даний і прийнятий

        Подвійне дарування Святого Духа. Аврелій Августин: Але причина, чому після свого воскресіння Він двічі дав Святого Духа: спочатку на землі, а потім послав Його з Неба (Дії 2:4), на мій погляд, полягає в тому, щоб «любов Бога влита в серця наші» (Рим 5:5), самим тим даром, яким ми любимо Бога і ближніх, згідно з тими двома заповідями, «на яких спираються весь Закон і Пророки» (Мт 22:37-40). І Ісус Христос показав це, дав їм Святого Духа один раз на землі через любов до нашого ближнього, а другий раз з Неба через любов до Бога. І якщо може бути якась інша причина для цього подвійного дару Святого Духа, у всякому разі, ми не повинні сумніватися, що той самий Святий Дух був даний, коли Ісус дихнув на них, про якого Він каже: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт 28:19), де ця Трійця особливо вручається нам. Отже, Він також був даний з Неба в день П’ятидесятниці, тобто через десять днів після того, як Господь вознісся на Небо. (Аврелій Августин, Про Трійцю 15.26.46).

        Святий Дух є диханням Бога. Кирило Александрійський: Син, поділяючи ту саму природу, що й Бог Отець, має Духа так само, як розуміємо, що Отець має Духа. Іншими словами, Дух не є чимось доданим, і не приходить ззовні, тому що було б наївно — навіть божевільно — дотримуватися такої думки. Але Бог Отець має Духа, так само як кожен із нас має власне дихання в собі, що виливається з найпотаємніших частин тіла. Ось чому Христос фізично дихав на своїх учнів, показуючи, що як дихання фізично виходить із людських вуст, так і Христос, як належить Богові, виливає [Духа] із божественної сутності. (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 9.1).

        Йо 20:23 Дихання Духа і прощення

        Апостоли отримують владу Христа. Феодор Мопсуестійський: Який справді чудовий дар! Дійсно, це не лише дає владу над стихіями та здатність творити знаки та чудеса, але також допускає, що Бог може призначати їх [суддів], і тому слуги отримують від Нього повноваження, властиві Йому. Прерогатива відпускати і затримувати гріхи належить лише Богу, і юдеї іноді заперечували це Спасителю, кажучи: «Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» (Мр 2:7). Господь щедро дав цю владу тим, хто Його шанував. (Феодор Мопсуестійський, Коментарі на Йоана 7.20.22-25).

        Церква заснована на всіх Апостолах. Єронім Стридонський: Але ви кажете, що Церква була заснована на Петрі (Мт 16:18), хоча в іншому місці (Мт 18:18) те саме приписується всім Апостолам, і всі вони отримують ключі Царства Небесного та сила Церкви однаково залежить від них усіх, але один із дванадцятьох обирається так, щоб, коли буде призначено голову, не було приводу для розколу. (Єронім Стридонський, Проти Іовініана 1.26*).
        * Ориген робить подібне зауваження у своєму Коментарі на Євангеліє від Матея 12.11.

        Коли пробачати, а коли затримувати. Ориген: Розглянемо особу, натхненну Ісусом, якими були апостоли, і яку можна пізнати за плодами (Мт 7:16,20; Лк 6:44), як людину, яка отримала Святого Духа і стала духовною, керуючись Духом як дитина Божа, щоб усе робити розумом (див. 1Кор 2:14-15; Рим 8:14; Гал 5:18). Ця особа прощає все, що Бог прощає, і затримує гріхи, які не можна зцілити, служачи Богові, як пророки, кажучи не свої власні слова, а слова божественної волі. Отже, вона теж служить Богові, який єдиний має владу прощати. (Ориген, Про молитву 28.8).

        Перемінююча сила висвячення. Кирило Александрійський: Удостоївши святих апостолів славної відзнаки апостольства та призначивши їх служителями та священиками божественного вівтаря, як я щойно сказав, Він одразу ж освячує їх, обіцяючи їм свого Духа через зовнішній знак свого подиху, щоб ми могли бути твердо впевнені, що Святий Дух не є чужим для Сина, але є єдиносущним з Ним і через Нього походить від Отця. Він показує, що дар Духа обов’язково відвідує тих, кого Він висвятив бути апостолами Бога. І чому? Тому що вони не могли б зробити нічого приємного Богу і не змогли б перемогти пастки гріха, якби не були «зодягнені в силу з висоти» (Лк 24:49) і не були перетворені на щось інше, ніж чим були раніше. … [Ісус] освячує через справжнє освячення, роблячи людей учасниками своєї природи, через участь у Дусі та певним чином зміцнюючи природу людства до надлюдської сили та слави. (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 12.1*).
        * Папа Лев I цитує цей самий уривок, коли закликає, щоб висвячення відбувалися в неділю, оскільки це день, коли Ісус висвятив своїх апостолів. Див. Лист 9.2.

        З великою силою приходить і велика відповідальність. Григорій Великий: Приємно спостерігати за учнями, піднесеними на висоту слави, рівну тягарю смирення, до якого вони були покликані. Ви бачите, як вони не тільки набувають внутрішнього миру щодо себе, але навіть отримують силу звільняти інших від їхніх оков. Вони мають право божественного суду, щоб, як намісники Бога, вони могли утримувати прощення гріхів від одних і дарувати його іншим. Тому було доречно, щоб Він підніс лише тих, хто погодився бути упокореними заради Бога. Ті, хто боявся суворого Божого суду, стали суддями сердець. Ті, хто сам боявся бути засудженим, одних засуджують, а інших звільняють. Їх місце в Церкві тепер посідають єпископи. Ті, хто отримує керівну посаду, отримують повноваження розв’язувати та зв’язувати. Це велика честь, але важкий тягар. Насправді тому, хто не вміє контролювати власне життя, важко стати суддею чужого життя. (Григорій Великий, Сорок проповідей на Євангеліє 26)

        Важливість пильності священиків. Іван Золотоустий: Ви повинні шанувати свого пастора*. Ви дбаєте про свої справи, і якщо ви про них добре дбаєте, вам не доведеться нікому звітувати. Але ваш пастор, навіть якщо він добре впорядковує своє життя, але якщо він не має також тривожної турботи про ваше життя, та й про усіх оточуючих його, він відправляється в пекло до лиходіїв. … Тому, знаючи велич їхньої небезпеки, віддайте їм велику міру своєї доброзичливості. … Вони повинні отримати вашу прихильну увагу. Але якщо ви разом з іншими топтатимете їх… і впадатимете в розчарування, ви послабите їхні руки і зробите їх, як і себе, легкою здобиччю хвиль, якими б мужніми вони не були. … Ви маєте повагу до світської влади, але коли Бог призначає, чи ми зневажимо того, хто призначений, і зганьбимо його, і спаплюжимо його десятьма тисячами докорів, і, хоча нам заборонено судити наших братів, чи ми гостритимемо свій язик проти наших пастирів? … Я не кажу, що схвалю тих, хто негідно виконує своє пастирство, але я дуже їх шкодую і ридаю за ними. … І навіть якщо є багато чого сказати проти того, як вони прожили своє життя, це жодним чином не скасовує те, що вони роблять за дорученням від Бога. … Але чому я говорю тільки про пасторів? Навіть ангел чи архангел нічого не можуть зробити самі по собі. Все це роблять Отець, Син і Святий Дух, а пастор лише дає язик і руки. Бо не було б правильно, щоб спасіння тих, хто з вірою приходить до Таїнств, було під загрозою чужої злочестивості**. (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 86.4).
        * Грецький текст говорить про «священиків», але обидва можна правильно зрозуміти.
        ** Августин говорить те ж саме у своїх працях проти донатистів.

        Йо 20:24 Тома ж, на прізвисько Близнюк, не був з ними

        Чи Йоан суперечить Луці? Беда Преподобний: Але чому Йоан каже, що Томи не було з ними, коли Лука пише, що двоє учнів, один з яких був Клеопа, після повернення до Єрусалиму [з Еммауса] знайшли Одинадцятьох зібраних і тих, хто був з ними (див. Лк 24:33)? Ми повинні розуміти, що Тома вийшов і що під час його відсутності Ісус прийшов і став посеред них. (Беда Преподобний, Тлумачення на Євангеліє від Луки 6.24.36).

        Тома відсутній заради нас. Григорій Великий: Це не було випадковістю, що цього конкретного учня не було. Боже милосердя розпорядилося, щоб учень, який сумнівався, відчувши тілесні рани свого Вчителя, зцілив у нас рани невірства. Невіра Томи є більш корисною для нашої віри, ніж віра інших учнів. Бо дотик, якому він змушений повірити, поза сумнівом утверджує наш розум у вірі. (Григорій Великий, Сорок проповідей на Євангеліє 26).

        Чи відсутній Тома отримав Духа? Кирило Александрійський: Як же тоді хтось може не запитати (не без причини): якщо Тома був відсутній, чи він дійсно став причасником Святого Духа, коли Спаситель явився учням і дихнув на них, кажучи: «Прийміть Духа Святого!»? Відповідаємо, що сила Духа пройняла кожну людину, яка отримала благодать і виконала мету Господа, який її їй дав. І Христос дав Духа не лише деяким, але усім учням. Тому, якщо хтось був відсутній, вони також приймали Його, причому щедрість Дарувальника не обмежувалася лише присутніми, але поширювалася на всю компанію святих апостолів. А що це тлумачення не є натягнутим, або наша ідея – екстравагантною, ми можемо переконати вас із самого Святого Письма, приводячи як доказ уривок із книг Мойсея. Господь Бог наказав премудрому Мойсеєві вибрати сімдесят старійшин з табору і прямо проголосив: «Візьму від Духу, що на тобі, та й покладу на них» (Чис 11:17). Мойсей, як його просили, зібрав їх і виконав божественний наказ. Тільки сталося, що двоє чоловіків, які входили до числа сімдесяти старших, не змогли прийти до намету, а залишилися в таборі – Елдад та Медад. Тоді, коли Бог поклав на всіх них Божественного Духа, як Він обіцяв, ті, кого Мойсей зібрав разом, негайно отримали благодать і пророкували. Але, попри це, двоє, які були в таборі, пророкували, і, насправді, перше благодать згори зійшла на них. (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 12.1).

        Йо 20:25 Тома мусить сам побачити і торкнутися

        Ісус – єдиний розіп’ятий Цар. Юстин Мученик: Давид згадує про страждання Ісуса і про хрест у таємничій притчі в Пс 22 [:16-18]: «Пробили мені руки й ноги». … Але ви все ще стверджуєте, що цей самий псалом не стосується Христа, тому що у вашій сліпоті ви не розумієте, що нікому в [єврейському] народі, кого називали царем або Христом, ніколи не було проколено рук чи ніг живому або померлому у такий таємничий спосіб — тобто на хресті — за винятком одного Ісуса. (Юстин Мученик, Діалог з Трифоном 97).

        Йо 20:26 Поява Ісуса Томі на восьмий день

        Євхаристійне зібрання. Кирило Александрійський: Отже, ми звикли проводити священні збори в церквах восьмого дня з поважної причини. І, кажучи мовою алегорії, як вимагає ця ідея, ми справді зачиняємо двері*, але Христос все одно відвідує нас і з’являється всім нам, невидимо як Бог і видимо в тілі. Він дозволяє нам торкнутися Його святого тіла і дає його нам. Бо через благодать Божу ми допущені до Пресвятої Євхаристії, приймаючи Христа у свої руки, щоб твердо вірувати, що Він справді відбудував храм Свого тіла. … Участь у божественних таємницях, крім того, що наповнює нас божественним блаженством, є правдивим визнанням і спогадом про смерть і воскресіння Христа для нас і заради нас. Тож, доторкнувшись до тіла Христа, уникаймо будь-якої невіри в Нього як цілковитої загибелі й радше будьмо міцними у повній впевненості віри. (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 12.1).
        * Зачинення дверей відбувалося у давньому церковному служінні під час Євхаристії.

        Визнайте межі розуміння ваших відчуттів. Іларій Піктавійський: Господь опускається навіть до рівня нашого слабкого розуміння. Він творить чудо своєї невидимої сили, щоб задовольнити сумніви невіруючих умів. Поясніть, мої критики, шляхи небес — поясніть Його вчинок, якщо можете. Учні були в закритій кімнаті. Вони збиралися та проводили свої збори таємно від часу страстей Господніх. Господь представляє себе, щоб зміцнити віру Томи, відповідаючи на його виклик. Він дає йому торкнутися свого тіла, торкнутися своїх ран. Дійсно, той, хто буде визнаний таким, що отримав рани, повинен неодмінно показати тіло, в якому ці рани були отримані. Питаю, в якій точці стіни того закритого дому Господь тілесно увійшов. Апостол з особливою точністю записав обставини: «Ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині». Чи Він проник крізь цеглу та будівельний розчин чи крізь міцну дерев’яну конструкцію — речовини, які за своєю природою перешкоджають проходженню? Бо там Він стояв у тілесній присутності; підозри в обмані не було. Нехай око вашого розуму стежить за Його шляхом, коли Він входить. Нехай ваше розумне бачення супроводжує Його, коли Він увійде в цю закриту оселю. У стінах немає проломів; всі двері були замкнені. І все ж подивіться, як Він стоїть посередині, перед Його могутністю не встоять жодні перешкоди. Ви критики невидимого; прошу пояснити видиму подію. Все залишається непохитним, як і було. Жодне тіло не здатне проникнути крізь проміжки між деревом і каменем. Тіло Господа не розсіюється, щоб знову зібратися після зникнення. Але звідки Той, хто стоїть посеред них? Ваші відчуття та ваші слова безсилі пояснити це. Факт очевидний, але він лежить за межами людського пояснення. Якщо, як ви кажете, наша розповідь про божественне народження є брехнею, то доведіть, що ця розповідь про вхід Господа є вигадкою. Якщо ми припускаємо, що подія не відбулася, оскільки ми не можемо зрозуміти, як це сталося, ми перетворюємо межі нашого розуміння на межі реальності. Але достовірність доказів доводить хибність нашого протиріччя. Господь дійсно стояв у закритому домі посеред учнів; Син народився від Отця. Не заперечуйте, що Він стояв, тому що ваш мізерний розум не може зрозуміти, як Він туди потрапив; натомість відмовтеся від невіри в Бога, єдинородного і досконалого Сина Божого, ненародженого і досконалого Отця, що ґрунтується лише на нездатності відчуттів та мови для розуміння. (Іларій Піктавійський, Про Трійцю 3.20).

        Йо 20:27 Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки

        Воскресло те ж саме тіло, яку померло. Іполіт Римський: Отже, Його називають «первістком померлих» (1Кор 15:20) та «первородним з мертвих» (Кол 1:18). Бо Він, піднявшись і бажаючи показати, що воскресло те саме [тіло], яке також померло, коли Його учні сумнівалися, покликав до себе Тому і сказав: «Протягни руку сюди, доторкнись до Мене і побачиш. Не має дух кісток і плоті, які ви бачите в Мене». Називаючи Його первістком, Він засвідчив те, про що ми говорили, тобто, що Спаситель, взявши собі тіло з тієї ж самої глини, воскресив цю саму плоть і зробив її першим плодом плоті праведних, щоб усі ми, хто повірив у надію на Воскреслого, очікували на воскресіння. (Іполіт Римський, Фрагмент 3).

        Та ж сама плоть, але більш славна. Єронім Стридонський: Після воскресіння ми матимемо ті самі члени, які ми зараз використовуємо, ту саму плоть, кров і кістки, тому що у Святому Письмі засуджується не їхня природа, а їхні діла. … Правдиве визнання воскресіння проголошує, що тіло буде славним, але без руйнування його реальності. І тому, коли апостол каже: «Ця [плоть] тлінна і смертна» (1Кор 15:53), його слова позначають саме це тіло, іншими словами, тіло, яке тоді було видно. Але коли він далі додає, що воно «одягає нетління та безсмертя», він не каже, що одягнене [тобто одяг] позбавляє тіла, яке воно прикрашає у славі. Натомість воно робить славним це тіло, якому раніше бракувало слави. Коли більш нікчемна одежа смертності та слабкості буде відкладена, тоді ми зможемо одягнутися в золото безсмертя та блаженства сили, а також чесноти. (Єронім Стридонський, Проти Йоана з Єрусалиму 28-29).

        Чи мученики збережуть свої рани? Аврелій Августин: Любов, яку ми маємо до блаженних мучеників, викликає у нас — я не знаю як — бажання побачити в Небесному Царстві знаки, які вони отримали за ім’я Христове. І, можливо, ми їх побачимо. Бо це не буде недоліком, але знаком честі та додасть блиску їхньому вигляду, а також духовної (якщо не тілесної) краси. … Бо навіть попри те, що вади тіла не будуть знайдені в жодному воскреслому тілі, докази чесноти навряд чи можна назвати вадами. (Аврелій Августин, Місто Боже 22.19).

        Ніхто не може тепер сумніватися у силі воскресіння. Григорій Ніський: Як тільки Він привчив людей бачити чудо воскресіння в інших тілах, Він підтвердив своє слово у власній людськості. Ви вже бачили, як це слово діє в інших — у тих, хто мав померти, у дитини, яка щойно перестала жити, у юнака на краю могили, у трупа, що гниє, — усі вони повернуті до життя одним наказом. . …Тепер подивіться на Того, чиї руки були пробиті цвяхами, подивіться на Того, кому бік був пронизаний списом. Проведіть пальцями крізь відбиток цвяхів, просуньте руку в рану від списа. За шириною зовнішнього шраму ви напевно могли здогадатися, як далеко тягнеться ваша рука, оскільки рана, що впускає руку, показує, на яку глибину проникло вістря. Якщо ж Він воскрес, то можемо вимовити вигук апостола: «Як же ж деякі між вами кажуть, що нема воскресіння мертвих?» (1Кор 15:12). Оскільки, отже, кожне пророцтво Господа підтверджується свідченням подій — власне, ми не тільки дізналися про це з Його слів, але й отримали підтвердження в Його вчинках від тих самих людей, які повернулися до життя через воскресіння — який ще привід залишається для тих, хто не вірить? Краще попрощаймося з тими, хто спотворює нашу просту віру «філософією та пустим обманством» (Кол 2:8). Натомість тримаймося нашого визнання [воскресіння] в його чистоті, визнання, якого ми навчилися завдяки благодатним словам пророка: «Як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. Зішлеш Твій дух, – вони оживають і Ти відновлюєш лице землі» (Пс 104:29-30 (103:29-30 LXX)). (Григорій Ніський, Про створення людини 25.12-13).

        Йо 20:28 Господь мій і Бог мій!

        Розіп’ятий був Бог. Атанасій Великий: Нехай, отже, навіть ті, хто раніше заперечував, що розп’ятий був Богом, визнають, що помилилися. Бо Божественне Писання наказувало їм, а особливо Томі, який, побачивши на ньому сліди від цвяхів, вигукнув: «Господь мій і Бог мій!». (Атанасій Великий, Лист 59.10 до Епіктета).

        Тома торкнувся Бога. Іван Касіян: Тома, коли торкнувся Його тіла, вірив, що торкнувся Бога, кажучи: «Господь мій і Бог мій!». Бо всі вони одного Христа сповідували, щоб не зробити з нього двох. Чи вірите ви йому? І чи вірите ви таким чином, що Ісус Христос, Господь усіх, як Єдинородний, так і первородний, є водночас Творцем усіх речей і Охоронцем людства, і що одна і та сама особа є спочатку Творцем усього світу, а потім Викупителем людства? (Іван Касіян, Про втілення Господа проти Несторія 6.19).

        Тома прославив Бога через чудо. Феодор Мопсуестійський: І [Тома] обережно торкнувся Його, і коли відкрив правду, визнав свою провину, сказавши: «Господь мій і Бог мій!» Що це значить? Якщо Тома раніше не вірив, що Спаситель воскрес із мертвих, то тепер він називає Його Господом і Богом? Це малоймовірно. Тома, учень який сумнівається, не називає Господом і Богом того, кого він торкнувся — насправді знання про воскресіння не навчило його, що воскреслий був Богом. Навпаки, він прославляв Бога за здійснене чудо, бувши вражений чудами, які бачив. (Феодор Мопсуестійський, Коментарі на Йоана 7.20.27-29).

        Йо 20:29 Бачити не значить вірити

        Спасіння є в більшому, ніж можуть побачити очі. Папа Лев І: Це сила великого розуму і світло твердо вірної душі – без вагань вірити в те, що не видно тілесним зором, і зосереджувати свої почуття там, куди не можна спрямувати свій погляд. І звідки це благочестя повинно вирости в наших серцях або як хтось має бути виправданий вірою, якщо наше спасіння тримається тільки на тому, що лежить під нашими очима? І тому наш Господь сказав Томі, який, здавалося, сумнівався у воскресінні Христа, доки не перевірив на власні очі і не торкнувся слідів Його страстей у самому Його тілі: «Побачив Мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!». (Папа Лев І, Проповідь 74.1).

        Хоробра витривалість. Йоан Карпатоський: Блаженні ті, які, коли благодать відступає, не знаходять у собі розради, а лише триваючу скорботу та густу темряву, і все ж вони не впадають у відчай. Навпаки, зміцнені вірою, вони мужньо терплять, впевнені, що справді бачать Того, хто невидимий. (Йоан Карпатоський, Тексти для монахів в Індії 71).

        Йо 20:30 Багато інших знаків (чудес) у присутності учнів

        Достатньо оповіді інших євангелистів. Феодор Мопсуестійський: Цими словами євангеліст показує, що Спаситель вчинив перед учнями незліченну кількість знаків. Крім того, він свідчить, що слова Євангелія правдиві, а саме ті розрізнені розповіді, які були точно складені іншими [євангелистами], але були пропущені ним. Своїми словами він тут демонструє, що пропустив ці оповіді без будь-якого полемічного наміру, але показує, що слова інших [євангелистів] правдиві та достатні для того, хто приходить з вірою і розглядає, читає і розуміє їх (Феодор Мопсуестійський, Коментарі на Йоана 7.20.30-31).

        Багато знаків до і після воскресіння. Іван Золотоустий: Бо як до воскресіння потрібно було зробити багато знаків, щоб увірували, що Він – Син Божий, так і після воскресіння, щоб визнали, що Він воскрес. Інша причина, чому Він додав: «на очу своїх учнів», полягає в тому, що Він розмовляв з ними наодинці після воскресіння. Тому Він також сказав: «Світ Мене вже не побачить» (Йо 14:19) (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 87.2).

        Йо 20:31 Віра в Христа, Сина Божого

        Йоан передбачив єресі. Іреней Ліонський: Євангеліє не знало іншого Сина Людського, крім того, що [народжений] від Марії, який би також постраждав. Не було Христа, який би «відлетів» від Ісуса перед страстями. Євангеліє знало про Нього, що народився як Ісус Христос, Син Божий, і що цей самий постраждав і воскрес, як підтверджує Йоан, учень Господа, кажучи: «А ції списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в Його ім’я». [Він передбачив] богохульні системи, які розділяють Господа, наскільки це в їхній силі, кажучи, що Він був утворений з двох різних субстанцій (Іреней Ліонський, Проти єресей 3.16.5).

        Причина для розповіді Євангеліє. Тертуліан: Чому це Євангеліє, на самому його завершенні, наголошує, що ці речі не були записані для якоїсь іншої мети, окрім, говорячи його власними словами, «щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий»? Отже, щоразу, коли ви берете будь-яке з тверджень цього Євангелія і застосовуєте їх, щоб продемонструвати ідентичність Отця з Сином, припускаючи, що вони відповідають вашим поглядам, ви сперечаєтеся з метою Євангелія. Бо це, безперечно, написано не для того, щоб ви вірили, що Ісус Христос є Отцем, але – Сином (Тертуліан, Проти Пракса 25).

        Якою є правдива віра? Іларій Піктавійський: Єдина причина, з якої, як стверджує Йоан, він написав своє Євангеліє, полягає в тому, щоб усі повірили, що Ісус є Христос, Син Божий. Якщо для спасіння достатньо віри, що Він – Христос, чому він додає «Син Божий»? Але якщо справжня віра — це не що інше, як віра в те, що Христос — це не просто Христос, а Христос, Син Божий, то, безсумнівно, ім’я Сина не прив’язане до Христа як звичайний придаток через усиновлення, оскільки воно є важливим для спасіння. Отже, якщо спасіння полягає у визнанні імені, чи не повинно це ім’я виражати істину? Якщо ім’я виражає істину, за яким авторитетом його можна назвати створіння? Не сповідь створіння, а сповідь Сина дасть нам спасіння. Отже, вірити в те, що Ісус Христос є Сином Божим – є справжнім спасінням, є прийнятним служінням непідробної віри. Бо не маємо в собі любові до Бога Отця, як тільки через віру в Сина (Іларій Піктавійський, Про Трійцю 6.41-42).

        Ісус є життя. Іван Золотоустий: Він говорить загалом до всього людства, показуючи, що не Тому, в Кого ми віримо, а нам самим він надає дуже велику ласку «від Його імені», тобто «через Нього». Бо Він є Життям (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 87.2).

        Закінчення та передмова. Аврелій Августин: Цей абзац як би вказує на кінець книги. Але далі ще йде розповідь про те, як Господь з’явився на Тиверіадському морі під час ловитви риби, де особлива згадка приділяється таємниці церкви та її майбутнього характеру в остаточному воскресінні мертвих. Тому я думаю, що цей абзац влаштований таким чином, щоб приділити особливу увагу тому факту, що кінець книги ніби вставили, і що цей кінець мав бути свого роду передмовою до наступної оповіді, щоб до певної міри надати їй більшої висоти (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 122.1).

        Переклад фрагментів з англійської – Максима Гонтара за виданням Ancient Christian Commentary on Scripture: New Testament IVb, John 11-21 (2007)

        Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!

        Інші дописи автора

          Оціни

          How useful was this post?

          Click on a star to rate it!

          Average rating 0 / 5. Vote count: 0

          No votes so far! Be the first to rate this post.

             

            Про автора

            Волонтер Патріаршої Комісії у справах Молоді УГКЦ (Календар ДивенСвіт, Спільноти УГКЦ). Програміст, захоплюється графічним дизайном та перекладом з англійської. З 2011 бере участь у щотижневих зустрічах біблійного кола та займається перекладом біблійних коментарів. Учасник Літньої Біблійної Школи УКУ в 2018 та 2019 роках.