«Можливість звільнити багатьох людей від лиха незнання»

Читай також

  • Під час аудієнції я запитав Папу Франциска: «А знаєте, що про Вас в Україні говорять?»
  • Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас 
  • Зібрати під крила
        • «Можливість звільнити багатьох людей від лиха незнання»

          Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes (Радість і надія) ІІ Ватиканського Собору (1962-1965 рр) визнає її за теперішнім етапом розвитку суспільства (GS, § 60). Але можливість – це ще не доконаний факт…

          Уже в 60-х роках ХХ століття Церква помічала стрімкий розвиток комунікаційних технологій, доступність різнобічної інформації, які мали б сприяти єдності людства. Що вже казати про сучасний світ Інтернету, соцмереж, ґаджетів… Однак єдності чомусь нема. Нема і просвічення світлом знання.

          Часто навпаки. Те, що мало б робити інформацію доступною для користувача, завалює його тоннами непотрібних даних, заплутує, робить нездатним відрізнити суттєве від другорядного. Те, що покликане стати засобом об’єднання, сіє розбрат. Те, що створене як платформа для діалогу, стає платформою для агресії та ворожості. Те, що мало б полегшити спілкування, ставить мур між людьми, замикаючи кожного з них у своїй «золотій самотності» (GS, § 31).

          Розглядаючи питання людської спільноти і культурного прогресу, Душпастирська конституція Gaudium et spes частково передбачила ці виклики. Адже насправді “нема нічого нового під сонцем” (Проп 1,9). Розвиток технологій не усунув первородного гріха і його наслідків у світі. Єдиний, Кому це під силу, – Христос. Тому у світлі Його об’явлення документ дивиться на єдність, культуру та багато інших аспектів сучасного суспільства.

          Він співставляє теперішній стан справ у світі, ураженому злом, з тим, яким він повинен бути у світі, переображеному Божою любов’ю. Для цього як стратегію дає рекомендації, яких слід дотримуватись християнам наступних поколінь, і які, десь успішно, а десь не зовсім, поступово втілюються у життя. Стосуються вони безпосередньо і нас, покликаних співпрацювати задля побудови Божого Царства.

          Бо про яке Боже Царство може бути мова, якщо ми толеруємо прямо чи опосередковано «все, що спрямоване проти самого життя: всякого роду вбивства, геноцид, аборти, евтаназію й навіть добровільне самогубство; все що порушує цілість людської особи: калічення, тілесні чи моральні катування, спроби поневолити сам дух людини; все, що ображає людську гідність: нелюдські умови життя, свавільні ув’язнення, депортації, рабство, проституцію, торгівлю жінками та підлітками; а також ганебні умови праці, коли до робітників ставляться, як до звичайного інструменту наживи, а не як до вільних відповідальних осіб» (GS, § 27).

          Технічні засоби роблять усі ці ганебні речі доступними громадськості, часто подаючи їх у привабливому світлі. І наші діти в YouTube дивляться на самогубства, знущання одних над іншими як акти героїзму. «Професійна» журналістика в погоні за об’єктивністю при висвітленні вбивств, катувань, нелюдських умов життя, формує з них порядок денний, ніби показуючи для нашого світу актуальність Дантевих слів над входом до пекла: «Залиш надію кожен, хто сюди заходить». І не цурається суб’єктивності, коли виступає на підтримку абортів, евтаназії, спроб поневолити дух людини гендерною ідеологією.

          Соціальні мережі зіштовхують у гнівливих переписках людей, які мислять по-різному. Поверховість багатьох викладених у дописах думок, навіть християнських, створює в читачів ілюзію обізнаності тоді, як вони самі, щоденно проводячи час у потоці такої інформації, ні на п’ядь не просуваються до Істини. А Істиною є Христос, Який створив людину на Свій образ, відкупив її і покликав уподібнюватись до Нього. В цьому найвища гідність людської особи. Беручи її за вихідну точку, Душпастирська конституція Gaudium et spes вказує курс – «співпрацювати з усіма людьми для побудови гуманнішого світу» (GS, § 57) і нарощувати солідарність між ними «аж до того дня, коли досягне вона своєї повноти і коли люди, спасенні благодаттю, віддадуть Богові досконалу хвалу як сім’я, возлюблена Богом і Христом, нашим братом».

          (GS, § 32). Рухаючись цим шляхом, вона намагається відповісти, якою є роль Церкви у будуванні кращого світу, основаного на правді та справедливості (пор. GS, § 55). Аби подолати виклики сучасності, Душпастирська конституція нагадує про єдність між особами в суспільстві. «Християнське об’явлення вельми допомагає розвиткові такого справжнього спілкування між особами, а тим самим веде нас до глибшого розуміння законів суспільного життя, що їх вписав Творець у духовну й моральну природу людини» (GS, § 23).

          Також Gaudium et spes вчить про «подвійний порядок пізнання» – розумом і вірою (пор. GS, § 59). Культура і релігія насправді покликані співпрацювати для утвердження гідності людської особи. Їх об’єднують ціль, суспільний вимір реалізації, турбота про те, щоб цілісна людська особистість ставала шляхетнішою (пор. GS, § 56), а суспільне життя – гуманнішим (пор. GS, § 53). У культурі документ вбачає неоціненну допомогу та ресурс для кращого виконання людьми різних обов’язків.

          «Культуру слід співвідносити з цілісним удосконаленням людської особи, з благом суспільства й усього людства» (GS, § 59). Культура виступає вихователем зрілої гармонійної особистості, якій притаманна свобода. І щоб належно виконувати це завдання перед особою зокрема і суспільством загалом, вона черпає наснагу з благовісті Христової, яка «безнастанно оновлює життя і культуру грішної людини, поборює й усуває помилки та зло, що їх породжує постійна небезпека спокушення гріхом» (GS, § 58).

          «Таким чином Церква, виконуючи властиве їй завдання, вже тим самим пробуджує й розвиває культуру людини і суспільства, а своїми діями, в тому числі літургійним служінням, вона виховує людину для внутрішньої свободи» (GS, § 58). У цьому завданні «на перший план виступають цінності розуму, волі, сумління і братерства, що мають свою основу в Богові-Творцеві, а в Христі були чудесно оздоровлені й вивищені» (GS, § 61).

          Зі свого боку Церква, дбаючи про поширення євангельського слова і спасіння людських осіб, не повинна нехтувати досягненнями культури. У багатьох випадках вони можуть послужити для ефективнішої комунікації та сприйняття Благовісті цільовою аудиторією. Їй слід сприяти тим діячам мистецтва, які через нього діляться своєю вірою, уважно вивчати досягнення культури, не сприймати виключно як загрозу вірі людей ті її зразки, які утверджуються всупереч Церкві, адже «вони можуть спонукати дух до ґрунтовнішого і глибшого розуміння віри (GS, § 62)».

          Тож, враховуючи таку багатовекторну взаємодію релігії й культури, їхню реалізацію на підставі гідності особи та задля її утвердження, через суспільство і задля його справедливого та гуманного ідеалу, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes II Ватиканського Собору справді висловлює радість і надію, закладені у перших її словах, що людина і суспільство досягнуть своєї повноти у Христі, стануть вільними, зокрема і від «лиха незнання».

          Василь КАЛИТА для ДивенСвіту

           

          Читай також

        • Під час аудієнції я запитав Папу Франциска: «А знаєте, що про Вас в Україні говорять?»
        • Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас 
        • Зібрати під крила
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"