Зараз часто говорять про явище, яке англійською звучить як “churching”. Це зміна відвідування однієї церкви на іншу, коли віряни не ходять до храму, до якого належать адміністративно, але відвідують деінде.
Насправді це явище широко поширене у нашій Церкві.
Парафіяльний храм є не лише адміністративною частиною Церкви, але й клітиною живої спільноти Церкви. Однак дуже часто люди не відвідують свого парафіяльного храму, але їздять чи ідуть на недільну Літургію значно далі.
Які позитивні та негативні сторони цього явища? Сьогодні ми запитуємо у священника Андрія Максимовича.
Важко сказати, позитивне чи негативне це явище. На мою думку, людина має обрати собі храм, до якого буде приналежати. Можливо навіть не на території, де людина безпосередньо мешкає. Але то має бути якийсь один храм. Звісно, прощі, паломництва – це винятки. Постійний храм з одним духівником – це наче постійний лікарня. Храм – це не лише місце, де ми молимось, це і спільнота. Окрім Служби Божої, парафіянин має брати активну участь у різних братствах, спільнотах, бути активно задіяним у житті парафії. Тому “бігання” по храмах виглядає незрозумілим – а де ж тоді виконувати свої парафіяльні обовʼязки?
В ідеалі ми мали б відвідувати храми на території, де живемо. Та я розумію, що не завжди так буває. В мене також було так, що в студентські роки я ходив до храму значно далі від дому через те, що там був мій сповідник.
Я чув нераз, як люди говорили, що не відвідують церкву через священника. Варто розуміти, що всі ми – дорослі люди, які здатні поговорити, вирішити ті чи інші спірні питання. Часто священник може навіть не підозрювати, в чому провинився. Це по-людськи, що священник може помилятися – варто говорити з ним про це, висловити свої претензії, вирішити конфлікт, а не просто закрити.
Але якщо людина просто каже, що не ходить до церкви, бо щось те не так, інше не так. На жаль, це всього лиш вияв того, що їм так комфортно жити – не брати участі у житті парафії. Ми не приходимо до священника у гості, вірні – це спільнота, священник служить цій спільноті. Якщо виникають проблеми – їх треба обговорити. Прийти і сказати: “Отче, мені не подобається, що ви по пів години перечитуєте карточки з іменами за здоровʼя і так далі”. Не варто боятись висловити свою думку в розмові з душпастирем.
Бажаю кожній парафії розвитку, розуміння, що усі вірні, які відвідують храм, – одна спільнота, яка разом будує не лише камʼяний храм, але й духовний храм у єдності, бажанні зростати у вірі та взаєморозумінні.
Підготувала Тетяна Трачук
