“Усі ви зневіритись у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада” (Мт. 26, 31).
Зневіра… Зневіра приходить уночі, більше того – зневіра сама є темрявою, глибокою темрявою життя людини! Зневіра є надзвичайно “плідною”! Вона зроджує черствість, байдужість, розпач, ненависть, гнів, злобу, зраду…! Зневіра гасить яскраві кольори в житті людини, засліплює людину на посмішку, радість, добре слово, допомогу…. Все навколо стає чорно-біле, сіре і одноманітне.
Зневіра приходить зненацька, підступно і є перевертнем довіри. Довіри до Бога, людей, самого себе!
Коли, в яких випадках життя я втрачаю довіру до Господа? Чи задумуюсь над цим? Що є причиною моєї недовіри та зневіри? А найголовніше – чи бачу це? Де та в кого шукаю порятунку?
Щоб відповісти на ці запитання потрібно зупиніться на мить і прислухайтеся до шуму всередині. Що не дає моєму серцю відчути спокій й умиротворення? Напевно, є багато причин із реального сьогодення, які розбивають всі намагання досягти мир і спокій, а через них глибоку довіру до Бога!
„ Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий“ (Мт. 11, 28-30).
У всіх своїх діях, у всьому своєму житті найважливіше, що ми маємо пам’ятати це те, що Господь любить нас такими, які ми є зараз, в даний момент, тут і тепер. Незважаючи на незліченні наші світло і темряву, Господь любить кожного/кожну з нас. Тільки у Ньому можливо знайти розраду та порятунок.
О, Господи, Ти безмежно любиш нас своєю Батьківською любов’ю! Дозволь вистояти у цей важкий час і не втратити довір’я до Тебе! Даруй сили у серці плекати надію на Твоє милосердя! Прагну з дитячою довірою бігти до Тебе з розпростертими руками щоб впасти у твої люблячі обійми!
