«Погляньте на лілеї як ростуть: не працюють і не прядуть, а, кажу вам, що навіть Соломон у своїй славі не вдягався так, як одна з них» (Лк. 12, 27).
Прославою Бога є твоє життя! Ще більшою прославою є твоє життя сповнене любові та вдячності до Бога за всі блага, якими Господь тебе обдаровує!
Кожне творіння в цьому світі має своє призначення. Людина сотворена Богом щоб любити і бути любленою. Одним з головних покликань людини є покликання до тісних відносин зі світом природи, який є створений Богом і дарований людині, щоб вона у співпраці з Творцем переображала себе і світ навколо себе. Уприсутнюючи у світі любов Божу, людина покликана володіти творінням, над яким поставлена, піклуватись та оберігати цей великий дар. Так Творець безмежно довіряє нам довершити те, що Він почав творити своїм Божественним Словом. Обдарувавши людину свободою панувати над всією природою, Господь підніс її, вінець всього творіння, до величної гідності співтворця!
Вибравши гріх через заборонений плід, людина завдала собі великої шкоди. Розум її затьмарився. Наслідки гріха відобразились на всіх рівнях життя людини, а отже і у сфері стосунків з величним Божим творінням – природою!
Навколишній світ, зокрема і природа, стає предметом наживи та егоїстичного збагачення. Людина уявляє себе володарем світу, а отже, перестає бути співтворцем. Краса природи в очах людини тьмяніє, а серце стає черствим!
«Коли трапиться тобі по дорозі пташине гніздо… з пташенятами або яйцями, і мати сидить на пташенятах чи яйцях, не бери матері з маленькими; ти мусиш пустити матір на волю, а пташенят можеш взяти для себе, щоб тобі було добре й ти довго жив на світі» (Втор. 22, 6-7). Бог дбає про найменше Своє створіння, яке живе на землі поруч з нами, і хоче, щоб ми цінували те, що Він нам дав!
Чи я бачу навколо себе красу природи на щодень? Чи бачу що Господь мені дарує сьогодні розквітлий підсніжник, зелень трави, яка почала пробиватись з-під землі, голубе небо? Чи чую перший весняний щебет пташок? Чи моє серце сповнене вдячності та трепету перед Богом за ці дари? Чи усвідомлюю себе частинкою цього великого прояву Божої величі? Чи розповідаю своїй дитині про те, що легенький вітерець є Божими обіймами? А перша розквітла квітка – це Його посмішка? Чи розумію, наскільки Бог дбає про мене обдарувавши такими незліченними дарами?
Бог ніколи не забуває про людину, і завжди намагається повернути її на правильний шлях. Він нагадує їй покликання, яке вона забула, покликання освячувати не тільки своє життя, життя своїх рідних і близьких, але і жити в гармонії з природою, бути розумним, люблячим і відповідальним господарем на цій землі.
Господи, через красу, ніжність, велич природи стукай до мого нутра! Схід чи захід сонця, розквітла квітка, шум гірського струмка, біло-сірі хмаринки на небі, зорі, місяць, могутні вершини гір, льодовики та стада диких тварин, зграї птахів…, нехай це все вчить мене прославляти Тебе – мого Бога і Творця!
