ВЕЛИКИМ ВІЙСЬКОМ
~
365-ий день війни.
Що з нами відбулося за цей рік – один Бог знає.
В перші години війни після шоку я намагалася прийти до себе в різні способи. Ми з сестрами їхали потягом “Маріуполь – Львів”, бо поверталися з прощі монашества у Запоріжжі. Дуже цікаво зустрічати війну в дорозі – ні укриття, ні розуміння, чи ми їдемо за маршрутом, ні певності в тому, що наш потяг доїде до місця призначення. Дорога була довга, робити було нічого, окрім читати новини і старатися не посивіти.
•
Я намагалася читати якусь дитячу книгу, бо раніше мене таке рятувало від суворої реальності. Жодного слова не вдалося зрозуміти. Потім – психологічні книги про тривогу. Нічого. Аж доки не відкрила книгу Псалмів. А там – війна в кожному третьому псалмі. Там вороги, благання порятунку і помсти, там кров і безсилля, відчай і вдячність… Я читала Біблію, і Біблія читала мене. Виявляється, на тих сторінках вже записано те, що я відчувала, їдучи плацкартом, який трохи випередив вибухи в містах.
•
Слово Боже було найміцнішою милицею моєї психіки і серця кожного дня війни. Нарешті я прочитала Старий Завіт очима тієї, яка разом з ізраїльтянами покидала рідну країну через ворогів. Очима Давида, який вірив, що переможе Голіафа. Очима братів Макавеїв, які до останнього боролися за свій край і бачили, як їхню окупаційну владу закопують у землю, вбиту їхніми руками. В Біблії дуже багато війни, зброї, крові, щитів, ворогів, окупантів, зрадників, героїв… І Бога, який руками малих перемагає великих того світу.
•
Як не дивно, війна дала мені нові лінзи, які роблять Слово Боже трьохвимірним, живим, діяльним аж настільки, що без нього не можу збагнути ні себе, ні України, ні зведень Генштабу. Ізраїльський народ, до речі, теж з насолодою нотував кількість убитих ворогів.
•
Дякую, Боже, що борешся на нас.
Тепер я розумію Твоє ім’я Саваот – Господь військ.
~
Пс 33:16-20: “Не переможе цар великим військом і не спасеться лицар силою великою. Марна надія конем перемогти, він не врятує великою силою своєю. Ось очі Господа на тих, що його бояться, що уповають на його ласку, щоб рятувати їхнє життя від смерти і живити їх у голоднечі. Душа наша Господа чекає; він — наша допомога, щит наш.”
Сестра Антонія Шелепило, «Плани на завтра»
