Коли нас роблять «віслюком»: про тиху втрату себе, та намагання бути «зручним»

Коли нас роблять «віслюком»: про тиху втрату себе, та намагання бути «зручним».

Є одна тиха пастка, у яку ми потрапляємо частіше, ніж думаємо.

Вона не кричить, не лякає, не виглядає як загроза. Навпаки — вона виглядає як «доброта», «служіння», «смирення».

І саме тому така небезпечна.

Це та мить, коли ми починаємо бути «зручними».

Трошки менше говорити про свої потреби.

Трошки більше мовчати там, де болить.

Трошки більше погоджуватись, щоб нікому не створювати дискомфорту.

І так непомітно втрачаємо не терпіння — а себе.

Психологічно

Постійна «зручність» веде до того, що людина зраджує власну внутрішню правду.

Людина перестає відчувати, що її межі мають цінність.

І починає жити «від зовні», замість «зсередини».

Американський психолог Карл Роджерс писав, що людина перестає бути собою тоді, коли втрачає контакт із власним переживанням реальності.

Богословськи

Це парадоксально, але Бог ніколи не кликав нас бути «зручними».

Він кликав бути живими.

Вільними.

Правдивими.

Христос не був «зручним» ні для фарисеїв, ні для системи, ні для очікувань людей.

Він був вірним Отцю.

І саме тому був справді люблячим.

Бути собою — це не егоїзм.

Це спосіб відповісти Богові на Його дар життя, який Він вклав у нас.

Бо, як каже пророк Ісая:

«На долонях Моїх Я записав твоє ім’я». (Іс 49,16)

Бог записав наше ім’я, а не зручну роль.

Бог кличе наше серце, а не його зменшену копію.

І духовно

Втрата себе ніколи не приводить до святості.

Лише до виснаження.

До тихого, глухого внутрішнього болю, який люди приховують навіть від себе.

Святість починається тоді, коли людина приходить до правди:

«Ось я… Я – такий. У цьому місці. З цими ранами. З цими дарами. З цією історією».

Це і є «тісний шлях», на якому починається зустріч із Богом.

І, може, питання на сьогодні…

 • У яких ситуаціях Ви говорите «так», хоча всередині звучить чітке «ні»?

 • І чи не час повернутися до себе — до того, кого Бог впізнає першим?

Якщо Ви зараз читаєте ці рядки і впізнаєте в них себе, будьте певні-це не випадковість. Прислухайтесь, що саме Ісус говорить до Вас саме зараз. Обійміть себе, подякуйте Богові за дар життя та за його безмежну любов до Вас та дійте у відповідь ділами любові.

Отець Олег Здреник