Отець Юрій Щурко, декан філософсько-богословського факультету пропонує розгляянути карантин як духовну пустелю.
– Добігає до завершення час Великого Посту. Ми зближаємося до світлого празника Воскресіння Ісуса Христа. Наш звичний спосіб життя, біг і поспіх ― все обірвалося. Для багатьох із нас ― це момент певної кризи.
Як вийти сильнішими з цієї ситуації. В Біблії є приклад сорокаденного посту Ісуса Христа. Цей карантин, що переживаємо, теж припав на час посту. Можемо його розглядати, як період духовної пустелі, час особливого випробування, яке може нас зміцнити.
Запитуючи себе, чому це трапилося чи коли це все закінчиться, можемо й не отримати відповіді ніколи.
Та є два запитання, які ми, як християни, можемо собі ставити: Хто і що?
Коли ми обставинами загнані в кут, коли не втікаємо від стосунків зі своїми близькими, від Бога, від самих себе, час запитати себе:
Хто я ?
Ким є Бог для мене?
Хто є Бог, в якого я вірю?
Якщо будемо відверті зі собою, то зможемо почути відповідь, що ми ― слабкі й потребуємо Господньої руки.
А також зрозуміти й те, якими є стосунки з моїми ближніми. Чи я можу їх відновити, покращити?
Що я можу з цього взяти? Що дізнаюся про себе? Чи готовий бути наодинці зі собою, зі своїми ближніми, з Богом?
Якщо знайдемо відвагу для цього, то знайдемо спільну мову.
У східних мова слово “криза” перекладають, як небезпеку й руїну, або ж як нагоду і можливість. Якщо ми заходимо в кризу нашого життя без віри, то цей період може бути для нас особливо плачевним і руйнівним.
Якщо ж ці питання ми ставимо у смиренні духа, в простоті серця, у щирості, з усвідомленням і сприйняттям Бога як люблячого Батька, тоді цей період буде для нагодою для зросту й укріплення стсонків із Богом і ближніми.
Цей час тиші, час дарованого нам внутрішнього заглиблення, ми могли би використати для внутрішнього відновлення.
Бажаю вам, щоб Пасха стала переходом від старого способу мислення до нового, переходу від формального духовного життя до внутрішнього духовного життя.
Підготувала Наталя ПАВЛИШИН
