На ріках Вавилонських (Псалом 136)

Читай також

  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
  • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
        • На ріках Вавилонських (Псалом 136)

          Починаючи від неділі про блудного сина у літургійному колі на утрені з’являється особливий піснеспів, який співається протягом усього Великого посту: На ріках Вавилонських. Пригляньмося ближче до його слів і значення. Допоможе нам у цьому коментар Золотоустого..

          Вавилонський полон пробудив в юдеях любов до Єрусалиму і сприяв їхньому виправленню. Любов у цих людей до Єрусалиму і бажання повернутися туди. Поки вони мали блага, то завжди були незадоволені; а коли втратили їх, то стали бажати їх; тому Бог і позбавив їх, щоб збудити в них більше бажання. Так і часто чинить Бог. Коли ми, насолоджуючись Його благами, не відчуваємо цього, Він позбавляє нас їх, щоб ми навчилися позбавленням і знову намагалися придбати їх. Але чому вони сиділи біля річок? Вони були бранцями і перебували у ворожій країні; тому й жили поза стінами та містами.

          Навіщо вони, вирушаючи в полон, взяли з собою гусла, якими не могли користуватися? Це було влаштовано Богом для того, щоб і в чужій країні вони мали пам’ять свого колишнього суспільного устрою і тим більше журилися, бачачи знаки тодішнього богослужіння.

          Чимало користі отримали вони і від того, що чужинці приставали до них і бажали чути їхні пісні. І тут, вони отримували виправлення від полону. Ті, що вийшли з належних меж, відступили від свого богошанування і всіма способами зневажали закон, на чужій землі поводилися так суворо, що навіть тоді, коли чужинці приставали до них, погрожували, з усіх боків оточували їх і бажали послухати, навіть тоді вони не схилилися на їхнє бажання, але віддали перевагу закону і суворо зберегли його. Ті, які раніше нападали і повставали, згодом стали настільки тихими і смиренними, що навіть хотіли послухати пісень. Проте юдеї не погодилися співати. Чи бачиш, як скорбота робить людей сильними, як робить скорботними, як упокорює душу? Вони й плакали та зберігали закон; ті, що сміялися з плачучих пророків, бавилися і знущалися, тепер, коли їм ніхто не нагадував про них, зверталися до сліз і плакали. Від цього і вороги отримували велику користь; вони бачили, що юдеї тяжіли не полоном, оплакували не рабство і перебування в чужій землі, а позбавленням власного богослужіння. Тому псалмоспівець і додає: “згадували про Сіон”. І не просто плакали вони, але робили із цього постійне заняття. Тому і на початку він сказав: “сиділи ми й плакали” (Пс 136,1).

          Чому ж не дозволялося їм співати у чужій землі? Тому що нечистим вухам не слід було чути цих таємничих піснеспівів. “Як заспіваємо пісню Господню на землі чужій?” Тобто нам не можна співати; хоча ми і втратили батьківщину, проте продовжуємо зберігати закон і дотримуватися його точно; хоч ви й володієте нашими тілами, але не подолаєте душі. Чи бачиш душу, яка від скорботи стала любомудрою і стала вищою від лих?

          Зауваж і тут велику зміну. Ті, котрі щодня чули, що вони будуть позбавлені міста, і не звертали на це уваги, тепер самі на себе закликають прокляття, якщо забудуть про нього. Що означає: “нехай забудеться моя десниця”? Нехай, каже, фортеця моя, моя сила забуде мене.

          І нехай я буду безгласний від безлічі лих, “якщо я не буду пам’ятати Тебе, якщо не поставлю Єрусалима, як верх веселощів моїх”. Що означає: “якщо не поставлю Єрусалиму”? Не тільки, каже, згадуватиму про тебе за інших справ, а й за співів, і в піснях. Слово: “поставлю” означає: поставлю на початку пісні; воно виражає сильне бажання або краще кохання та полум’яне прагнення до міста. Вислухаємо це всі ми, і повчатимемося. Як вони, коли були позбавлені міста, тоді й стали шукати його, так багато хто і з нас випробує теж, коли в той день позбудуться вишнього Єрусалиму. Але вони після позбавлення мали надію на повернення, а нам, коли ми позбудемося, вже неможливо буде повернутися. “Черв їх”, говорить Господь, “не вмирає і вогонь не згасає” (Мр 9,46). Тому нам потрібно з особливою ретельністю спостерігати за самими собою і так влаштовувати справжнє життя, щоб не стати бранцями, чужими та відлученими від того вітчизняного міста.

          І цей вираз властивий людям, котрі палко прагнуть до міста. Сенс слів їхній наступний: покарай тих, які не хотіли задовольнятися взяттям міста, не наситилися його руйнуванням, але наполягають і кажуть: руйнуйте, поки є в нього підстава. Вони хотіли б, щоб не залишилося й самих основ міста, але й підстави його були викинуті.

          Разом з вавилонянами тоді напали на юдеїв і аравітяни, про яких пророк часто згадує і яких сильно докоряє за те, що вони, не дивлячись на свою спорідненість з юдеями, чинили гірше за ворогів.

          У 8-ому стиху показано силу Божу не в порятунку від лих, а й у посланні лих на самих переможців, пророкує нещастя, які спіткають Вавилон, і, через ті, що мають осягнути його лиха, називає його нещасним. Цим він також навчає юдеїв, вселяючи, що сила Божа розпростерта по всій землі. “Блаженний, хто зробить тобі відплату за те, що ти зробила нам”.

          Заключні слова псальма 136, сповнені великого гніву і загрожують великим покаранням і мукою, є словом пристрасті полонених, які вимагають великого покарання, деякої дивовижної і незвичайної страти. Пророки багато говорять не від себе, але зображуючи та виставляючи на вигляд пристрасті інших.

          Якщо ж хочеш знати власну думку пророка, то послухай, що він каже: “Якщо я помстився тим, хто віддає мені зло” (Пс. 7: 5); він стояв вище навіть тієї міри відплати, яка була дозволена йому законом. А коли він зображує пристрасті інших, то описує гнів, обурення, як зробив і тепер, виставляючи на вигляд пристрасне бажання юдеїв, які тягли свій гнів навіть на дитячий вік. Але не так у Новому Заповіті; навпаки, нам заповідано живити ворогів і молитися за кривдників. Це ми робимо за встановленим для нас законом. Якому? “Якщо праведність ваша”, сказав Господь, “не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не увійдете до Царства Небесного” (Мт. 5:20). Покажемо ж велику старанність і будемо в перевазі зберігати всю правду, живучи ще на землі, як на небі, і тріумфуючи разом з ангелами. Таким чином ми досягнемо і майбутніх благ, яких нехай сподобимося всі ми, благодаттю та людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.

          Отець Назарій ЛАНЬКО

          Читай також

        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
          • Оціни

            [ratemypost]