Про приголомшливу історія з життя святого редемпториста Герарда Маєллі та опінію Альфонса Лігуорі про незвичайного брата…
Герард вибрав своїм гаслом слова: “Я все буду терпіти, щоб бути святим”. Бог, Який хотів очистити його, прийняв ці слова й упокорив його найважчим випробуванням для праведного чоловіка.
1754 р., Герард став жертвою жахливої обмови, так злобно вигаданої, що навіть настоятелі запідозріли його у скоєнні тяжкого гріха. Св. Альфонс, стримуючись від передчасного осуду, вирішив випробувати ангельську чистоту брата Герарда. Він закликав його до монастиря в м. Пагані й сповістив, в якому огидному злочині його звинувачують і додав, що Герард для власної опінії й доброго імені монастиря повинен себе виправдати. Зберігаючи надзвичайну покору, він, опустивши очі, мовчав. Так само спокійно він прийняв випробування, покладені на нього. Йому було заборонено приймати Св. Причастя та спілкуватись з будь-кимось у монастирі. Попри все це його пошана до св. Альфонса не зменшилася.
Очорнення Герарда справляло гнітюче враження на всіх ченців монастиря, вони не розуміли його мовчання. Коли друзі наполягали, щоб він припинив мовчанку і почав себе виправдовувати, Герард відповідав: “Господь Бог все бачить і знає”. Його відплатою була молитва за тих, хто його очорнив. Найбільш болючим випробуванням для св. Редемпториста було не знеславлення його перед братами та людьми, а позбавлення Св. Причастя. Однак, навіть з огляду на це, він віддався Божій Волі, а тим, хто йому співчував, говорив: “Для мене досить того, щоб носити Ісуса в моєму серці”.
Герардове випробування тривало довго, але врешті Бог зволив виправдати Свого слугу. Св. Альфонс одержав листа, який приніс велику радість. Він був від особи, що знеславила Герарда. Автор листа, присягаючись, заявляв, що у першому листі була лиш брехня. Усі зраділи цій новині. Генеральний настоятель (Альфонс Лігуорі) негайно викликав Герарда до Пагані й спитав його, чому він навіть не намагався себе виправдати. “Як я міг? – відповів покірний чернець. – Чи ж Правила не забороняють мені оправдувати себе?” (див. зображення цієї незвичайної історії). Св. Альфонс був зворушений до сліз цією відповіддю. “Йди, мій сину, – сказав він. – Хай Бог благословить Тебе!”.
Св. Альфонс дуже високо оцінив поведінку Герарда у всій цій історії: “Якщо би брат Герард мав тільки ту одну чесноту, яку він практикував серед такого тяжкого випробування, то й цього досить би було мені, аби виробити собі дуже високе поняття про його святість”.
Св. Альфонс виробив собі дуже високе поняття про святість Герарда і вважав його святим.
Вартий уваги такий випадок із життя святого засновника редемптористів.
Життя св. Альфонса наближалося до кінця. Біля постелі його духовні діти намагалися піддержувати в ньому ревність і бадьорість; пригадували йому смерть Спасителя й доручали йому, щоб жертвував своє життя Спасителеві. Святий підніс руки і кликав їх до молитви. Потім дивився на образ Пречистої Діви і голосно мовив «Богородице Діво». Духовні діти святого Альфонса знаючи, з яким довір’ям ставився Він до брата Герарда, дали йому поцілувати образок Герарда й доручили випрошувати собі заступництва у нього (Герард помер у 1755 р., Альфонс – 1787 р., 32 роки після смерті святого брата). Святий Альфонс довго дивився на образ, тихо молився, очі його проявляли внутрішню втіху. Так і упокоївся тихо в Господі.
Таку історію наводить Слуга Божий, отець Бернард Лубєнський (редемпторист) у своєму життєписі Святого Ґерарда (видання книжки четверте, Краків 1928 р. Видавництво оо. Редемптористів в Кракові).
Натомість, за іншими даними, святий Альфонс помер тримаючи у руках образок святого Йосифа Обручника.
