Вже двадцять два роки немає посеред нас великого старця схиієромонаха Павла Чучмана, який був духовним наставником для багатьох вірних нашої Церкви. Дивлячись на постать отця Павла через два десятиліття, можна сказати, що таких подвижників благочестя Бог посилає для свого народу як дарунок, бо любить цей багатостраждальний народ. Дякуємо Господеві за нашого старця Павла, який своєю молитвою і прикладом подвижницького життя допоміг і допомагає з неба у спасінні багатьом.
Отець Павло дуже любив нашу Церкву і Україну, і багато молився у цьому наміренні. Періодично отець мене запитував: «Що з Україною?» А отримавши інформацію, в роздумах казав: «Треба далі молитися».
Свої терпіння він жертвував за свободу і добро для УГКЦ і України. Двічі був ув’язнений, було багато у нього обшуків, конфіскацій, оштрафувань, зневаг за те що жив як монах і свідчив своїм життям Христа. Отець Павло молився за ворогів, за їх навернення і покаяння. Господь давав йому слово й мудрість, якій ніхто з його противників не зміг протиставитися і перечити (Лк. 21, 14-15). Він мав дар свідчити про Христа перед сильними цього світу і приводити до покаяння тих, хто його переслідував і зневажав. Отець казав їм: «Покайся! Що робиш?»
Отче Павле, моли Бога і сьогодні за Україну, бо вона у стражданні війни, моли Бога за покаяння наших ворогів і Господній мир.
Схиієромонах Павло був духовною дитиною блаженного преподобномученика Климентія, ігумена Унівської Лаври. Молитви, духовні настанови отця Климентія допомогли його учневі зростати у вірі, подвижництві і в ісповідництві. Через усе життя о. Павло проніс у серці вдячність своєму духовному наставникові – отцю ігумену Климентію за його батьківську турботу про нього.
Блаженний Климентій в «Типіконі» до студитів пише: «Чим вище підноситься тепер хвиля зла, тим сильніше ласка Божа може кликати людей до вищих змагань і давати відповідну їм до цього силу» (§ 697). Думаю, що не всі у змозі прочитати наш «Типікон», тому подаємо думки отця Климентія про те, якими мають бути Студійські старці, що описано в цьому ж розділі (§ 716):
«Якщо монахи і світські особи спонукані ласкою Божою, захочуть звернутися до такого ченця-подвижника за душевною допомогою, то настоятелі нехай їм у цьому не чинять перешкод. Цей тип монаха, що зветься старцем, відповідає традиціям східного чернецтва. Чернець, який сам провів строге життя у самоті і молитві, щоб гідно перемагати самого себе, у постійному з’єднанні з Богом, у любові до Бога і Його святої волі, повинен служити усім тим, які приходять до нього із своїми журбами і горем, своїми скорботами і труднощами, із своїми недугами і болями і шукають у нього поради і допомоги.
Такий старець, повний чутливого милосердя, лагідної терпеливості, для всіх зичливий і для всіх приступний, ніким не нехтує і нікого не принижує, але готовий кожного дня доброзичливо вислуховувати своїх ближніх, з прихильністю для їхнього прохання, допомагаючи в міру своїх можливостей, не тільки в духовних потребах, коли страждає душа, але і в потребах дочасних і тілесних – такий старець є типом трьох християнських і монаших чеснот, цінний для усього віруючого Сходу, але також без сумніву такий монах є милий і нашому Творцеві.
Старець не сам по собі вибирає це покликання, ані монастир, що його на це діло призначив, покликання не дає йому, а тільки чинить це ласка Божа, яка кличе на цю службу тих, яким внутрішня святість дозволяє, не наражаючись на небезпеку, служити ближньому таким способом.
До служби старця, яку Бог любить бачити у монастирях, і яка є Йому милою, настоятелі повинні ставитися з великою прихильністю і розумною обізнаністю.»
Cаме таким старцем, як описує блаженний Климентій, був отець Павло. Він також мав від Господа дар прозорливості й розпізнавання сердечних глибин людини. Про життєвий подвиг і чеснотливість, про служіння старця Павла можна більш детально ознайомитися у виданні «Свічада» «Старець із Дори». Преподобний отче Павле, моли Бога за нас грішних.
Ієромонах Олександр ПРИЛІП
