У першому читанні апостола до Галатів ми чули як Павло стверджує, що ані обрізання, ані необрізання є щось, лише – нове створіння (Гал 6,15). Це по суті ключова думка до якої поступово апостол привів своїх слухачів у полеміці про безкорисливість дотримання юдейського обрізання галатами які вже передше прийняли Христа однак почали знову обрізуватися згідно закону Мойсея.
Для Бога важливо, щоб ми були новим створінням у Христі, власне в такому разі зовнішні обряди відходять на другий план і просто вже не потрібні. В даному контексті можна подумати також і над тим, чому я більше приділяю увагу в своїй вірі: зовнішньому чи внутрішньому настановленню. Без внутрішнього закорінення в Ісусі Христі будь-які зовнішні практики чи традиції вияву віри не мають жодної вартості. Звичайно, зовнішнє важливе у християнсті, але має виходити з внутрішнього розположення.Це те, про що говорить Павло у цій фактично головній думці про обрізання.
Натомість Євангелія 22-ої неділі по ЗСД представляє всім нам добре знану притчу про багача та Лазара, котра є особливо актуальною тепер, коли переживаємо поминальні дні за померлих і стараємося більше роздумувати над вічними правдами. Якраз ця притча говорить нам про позагробове воздаяння. Бо всім нам треба явитися перед судом Христовом, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добро, чи зло (2Кор 5,10).
Власне так і сталося: багач що бачив лише себе по смерті попадає до аду (старозавітнє розуміння пекла, однак відрізняється від сучасного православного розуміння аду), дослівно “місце муки” (Лк 16,28), а убогий до раю – Ісус вживає вираження “лоно Авраама” (Лк 16,22), – тобто місце де перебували духи праведних померлих. Що цікаво, Східна Церква до сьогодні у своєму чині панахиди, на відпусті вживає “лоно Авраама”. Отже, бачимо дві суттєво протилежні реальності позагробового буття: пекло і рай; окрім того всього між ними “вирита велика пропасть, і ті, які хотіли би перейти з пекла до раю, не можуть, ані з раю до пекла не переходять” (Лк 16,26).
І як добре, що існує, і в це ми католики твердо віримо (католицький догмат про Чистилище прийнятий на Флорентійському соборі у 1439 р.) ще третя реальність у потойбіччі, правда тимчасова, – чистилище: ті, що туди попадають, рано чи пізно перейдуть до Раю; бо всі люди наче хочуть спастися та й Бог того хоче, однак хто знайдеться такий праведний що зміг би ствердити що після смерті піде прямо до Раю. А так існує Чистилище, у якому, правда значно важче ніж на землі, але можемо спокутувати свої борги перед Господом. Слава Божому Милосердю що існує Чистилище!
Сьогодні також спогадуємо пам’ять Великомученика Димитрія Мироточця. Цей святий з Божою допомогою аж до смерті боровся в обороні віри. Просімо Господа, щоб за заступництвом святого Димитрія ми з любові до Бога переносили всілякі терпіння і з усіх сил прямували до Нього, бо Він є правдивим життям. Амінь.
Отець Назарій ЛАНЬКО, Одеський екзархат УГКЦ
