Історія, у яку входить Бог. І кожен із нас

Коли читаємо Євангеліє, іноді можемо не звернути уваги на деталі, які насправді мають глибокий сенс. Наприклад, на імена людей, що входять до родоводу Ісуса. Це не просто список предків — це жива історія конкретних людей, яких знає Писання.

І цікаво те, що серед них далеко не всі були святими. Дехто мав зовсім не «ідеальну» репутацію.

Яків — обманом здобув батькове благословення у старшого брата.

Рахав — блудниця, яка допомогла ізраїльтянам увійти до Єрихону.

Манасія — один із найгірших царів Юдеї, який руйнував храми і поклонявся ідолам.

Давид — той самий цар, що вчинив перелюб із Версавією.

І саме через таких людей Ісус входить у людську історію. Він не вибирає собі «чистий» або «праведний» родовід, щоб прийти у світ. Навпаки — Він приходить туди, де є біль, гріх і зранене серце. Бо приходить до кожного.

Навіть до того, кого інші вже списали, кого назвали «грішником».

І це перше диво — Бог не цурається людської історії. Він приймає її цілком: із добром і злом, із поразками й надіями.

Друга важлива думка — Божа уважність.

Ми часто питаємо: «Як Бог може чути всі молитви одразу? Як Він керує історією так, щоб усе мало сенс?»

Але для Бога кожна людина — цінна. Кожна. Ті, що жили колись, ті, що живуть зараз, і ті, що ще народяться.

Його любов не вимірюється нашими критеріями. Вона не зважується у грамах і не вимірюється у хвилинах.

Його життя, віддане на хресті, — це дар для кожного з нас, особисто. Для тебе і для мене.

І ця любов завжди чекає нашої відповіді.

І, нарешті, третє: Господь входить в історію людства не випадково.

Він народжується, як каже Євангеліє, у «повноту часу».

Не просто з’являється у певному році — а приходить саме тоді, коли все було готове.

Він — не спостерігач збоку, а Творець самої історії.

Тої самої, у якій живемо ми з вами.

У Його руках — наше вчора, сьогодні і завтра.

І, можливо, це найважливіше усвідомлення: коли ми молимося й чекаємо відповіді, Бог бачить набагато далі, ніж ми.

Ми живемо «тут і зараз», а Він бачить минуле, майбутнє і теперішнє одночасно.

Тому іноді не дає нам того, чого ми хочемо — бо готує те, що справді потрібно.

Бог входить у реальну історію — не святу, не ідеальну, а справжню. І робить її історією спасіння.

І саме тому в ній є місце для кожного з нас.

Зображення: Нікола Шарич (Nicola Saric), Преображення.

Отець Іван Вихор