Сьогоднішнє недільне Євангеліє Томиної Неділі розповідає про дві найважливіші неділі в історії Церкви, які спричинилися до становлення Церкви. Буде, щоправда, ще третя, яку ми звемо П’ятидесятницею. Христос об’являється у спільноті. Цей уривок про те, як важливо належати і бути зі спільнотою, щоб побачити Воскреслого. Можна собі лише уявити, що відчував Тома цілий тиждень, чуючи від інших апостолів, що вони “бачили Господа”, спостерігаючи їхню радість та захоплення. Швидше за все, він відчував себе обділеним і недостойним.
Часом люди плутають щирість зі невірством, простоту з малодухістю. Тома не був таким, як Авраам. Він не був таким, як Іван. І точно, що не таким, як більшість християн. Він був із тих, хто хоче знати, бачити, досвідчувати більше, ніж довіряти словам інших людей. Не всі стають християнами через слово про Христа. Є ті, які стають ними, побачивши Христа в інших людях. Такий досвід є зродженням живої віри, коли людина вважає Бога кимось рідним: “Господь МІЙ і Бог МІЙ”. Це “МІЙ” щось більше, ніж присвійний займенник, це ісповідання віри в Бога, з яким ми на “ти”. Коли ми когось вважаємо “своїм”, чи то однокласника, чи родича, чи співробітника, чи друга, це означає, що йдеться про якийсь неповторний зв’язок з тією людиною.
Коли ми наважимося сказати про Бога “Мій Бог”, це свідчитиме про глибинний зв’язок віри. Усвідомлення того, що Бог може бути не лише “нашим”, але й “моїм” може бути величезним проривом в наших з Ним стосунках.Є ще щось. Тих, які увірували не бачивши, Ісус називає щасливими. Віра робить людину вповні щасливою, але при одній умові: коли це не “сліпа” віра, а досвідчена через особистий стосунок з Тим, в кого ми увірували.
