Зі свого життя й особистого досвіду знаємо, що коли робимо якийсь гріх, навіть прихований, або ж зло, про яке ніхто навіть не може здогадуватися, нас мучить сумління. Причина такого стану душі проста – людина не покликана до життя у гріху.
Чи декларувала вона назовні свою віру, чи не декларувала, жила церковним життям, а чи ні, але, створена на образ Божий, вона не може жити у гріху, бо це – віддалення від Творця.
З другого боку – коли робимо щось добре, приємне, миле, безкорисливе, то від цього відчуваємо радість, щастя. То ж питання до всіх нас: що є у нас усередині? Чим ми переймаємося, про що клопочемося? Які думки носимо в собі? Можемо ствердити, що думок про вічність, про Бога, про Царство небесне є небагато. Здебільшого ми переймаємося різними земними клопотами, турботами, як також не раз носимо в собі різний обман, несправедливість. Це ніколи нас не ощасливить. Це не ощасливить того нашого внутрішнього місця – серця, де є дім Господній.
Коли ж Господь перебуває в нашому серці, у своєму домі, то лише Він сповнює нас радістю і щастям.
