Ми неймовірно стаємо єдині, якщо молимось одні за одних. Допомагаємо одні одним. Долаємо відстані, поділи, відчуження, перегородки, страхи.
Молитва дає ясне розуміння куди рухатися в житті. Вона приносить Бога до нас дуже близько, а краще сказати – відкриває Його подих в нас самих не як зовнішню реальність, а як внутрішній зміст нас, бо лише у Ньому ми «живемо, рухаємось й існуємо».
Людина могла б неймовірно розвинути свій духовний потенціал, якщо б почала систематично присвячувати час для спілкування з Богом. Найчастіше саморозвиток ми сприймаємо у категоріях фізичного або інтелектуального вдосконалення. Значно рідше приймаємо до уваги те, яким цікавим, багатовимірним, будуючим може бути процес праці над собою. Він може подарувати справжні крила, приносити цінні внутрішні плоди, насичувати саму людину і живити тих, що довкола неї.
Зустрічав безліч свідчень, як через молитву люди віднаходити самих себе, знаходили спокій, оздоровлювалися, змінювалися, у безвиході починали бачити шлях, гоїлися болючі рани минулого. Для Бога все є можливе! Якщо хтось шукає чудес в релігійному досвіді, то ось воно, справжнє диво – спілкування з Богом.
Молитва має смак. Неможливо полюбити молитву, якщо ми не відкрили її смаку. На жаль для більшості у цьому світі мають значення цілком інші речі – вони їх шукають, про них мріють, готові пожертвувати ким і чим завгодно, щоб їх досягти.
Люди відрізняються за різними ознаками, але найбільш суттєвою є різниця на рівні вартостей: те, чим люди живуть і що для них є по-справжньому цінне. У цьому сенсі ми справді дуже різні. Засмакувавши богоспілкування, переживаємо особливий смак Бога і, як наслідок, стаємо все більше схожі до Нього.
Неможливо любити, вірити, надіятися, бути добрим, якщо у свій спосіб не дихаємо чистим повітрям молитви. Древнє правило християн пропонує нам знану аксіому: «як ти молишся – так ти і віруєш».
Зовні людини є безліч цікавих і захопливих явищ, сфер діяльності, речей, які можна пізнавати, відкривати. Але у самій людині, у її серці скритий цілий світ, мікрокосмос, пізнати який не вистачить і декількох життів, якби ми лишень по-справжньому відкрили для себе цей таїнственний світ благодаті. Підозрюю, що тоді ми не були б так запаковані у те, що довкола нас.
Накопичення знань, невпинний потік інформації, який входить в людину часто майже не полишає їй місця для неї самої. Вони займають майже всі полички її свідомості. Здається це і є справжня причина чому людина втрачає зв’язок з собою, не розуміючи ні себе, ні людей, ні процесів навколо. Як же важливо розуміти, що ми є набагато цінніші від того, що робимо.
Час невпинно торує свій біг, вказуючи напрямок руху маятника. Його даровано нам для того, щоб ми відкрили вічність у собі, а не очікували її у майбутньому.
