Дослідники проводили дослідження, шукаючи відповідь на цікаве запитання: «Чи людина чується щасливою?..» Яке було здивування, коли наприкінці того опитування, люди в значній більшості поділилися на дві частини. Одна частина людей казала, що почувалась колись щасливою, а інша – що, думає, що колись буде щасливою.
Як ви думаєте, хто були ті особи, які входили до першої групи: чоловіки, жінки, монахи, монахині, світські люди?.. А це не має значення. Старші особи, як правило, завжди розказують, як колись було все добре і майже ідеально, які колись були порядки, як колись було легко жити… Молодші особи, як правило, очікують, як то воно колись гарно буде, коли все то, що є, скінчиться. Коли прийдуть вже ті благодатні часи, коли все зміниться. Кожен розуміє по-своєму, що то має змінитися. І це є проблема багатьох людей, що люди не навчені жити реальністю. Вони або ж живуть тим, що було колись, або тим, що має колись статися. Коли говорити про наше життя, наші обов’язки, ми маємо вчитися все робити відповідально, щоб ті справи, обов’язки, турботи, які приходять до нашого життя, не тільки не були для нас тягарем, як ми часто це сприймаємо, не були для нас клопотами, які ми змушені виконувати. Важливо щоб вони ставали для нас інструментом, нагодою для нашого освячення і для нашої зустрічі з Богом. Так Бог дав, що саме в часі війни, ми маємо зростати в святості.
Підставою цього, знову підкреслю, має бути усвідомлення того, що ніколи і ніщо не стається без волі Божої. Жодна волосинка з голови не впаде, без волі Отця. Все є з любові Божої. Усе у нашому житті діється за великим Божим Промислом і планом, який полягає в освяченні кожного з нас і спасенні.
