Зло має жахливе і потворне обличчя. Огидною посмішкою на цьому обличчі є війна.
Ще кілька днів тому ми жили спокійним та, як нам здавалося, цілковито контрольованим нами життям. Ще кілька днів тому ми не до кінця усвідомлювали жахливість та руйнівну силу зла. Інколи воно виглядало для нас необхідним, інколи – приємним, а ще часами – навіть корисним. Насправді, будучи створеними добрими і для добра, ми рідко робили зло заради самого зла. Намагалися його виправдати, знайти раціональні аргументи, перекласти відповідальність за нього на обставини, оточення чи «такі зараз часи». Відтак допускали його у своє серце, свої думки, слова і вчинки. Без зайвих вагань відкривали йому двері у найпотаємніші та найінтимніші закутки своєї сім’ї: через непотрібні суперечки, вивищення свого «я», брак любові та уваги до найближчих. Без зайвої думки плекали його у робочих моментах: трішки брехні, трішки корупції, і ще трішки відкинення на маргінес слабших і потребуючих. Часто мирилися із злом у ставленні до себе самих: шкідливі виправдання своєї нечесної поведінки, постійна впевненість, що саме так потрібно, відкинення зусиль кожного дня ставати кращими заради тих, кого цінуємо і любимо. Огидне та потворне обличчя зла, прикрашене макіяжем нашої згоди із ним, здавалося нам не таким вже й жахливим, ба навіть, приємним.
Сьогодні ми не знаходимо у собі сили подивитися в обличчя цього зла. Сьогодні ми заспокоюємо себе, що це якесь інше зло, досі нам невідоме. Адже сьогодні це зло своїм оскалом лякає, пригнічує та загрожує так близько. Це зло, яке руйнує цілі житлові мирні квартали, засипаючи руїнами переляканих людей. Це зло, яке обстрілює людей, що через гуманітарні коридори намагаються врятувати себе та своїх рідних. Це зло, сьогодні запускає ракети, розкидає бомби, розстрілює, вбиває та сіє смерть там, де досягає життя. Це – війна; це – посмішка, огидний оскал на обличчі зла. І як би нам прикро не було, це те саме зло, яке ми так радо плекали, культивували, толерували та допускали у своєму повсякденному і такому контрольованому житті до 24 лютого. Це те саме зло, яке у певний момент допустили у своє серце організатори цієї війни та дозволили йому вилитися у теперішні руйнування та знищення усього живого.
Відкриваючи сторінки Святого Письма, занурюючися у стосунки Бога із вибраним народом, – особливо в історичні моменти їхнього поневолення, окупації, війни, переселення чи очікування нападу ворогів, – ми постійно натрапляємо на одну-єдину пораду від Бога: «Наверніться!» І це не просто так. Адже навернення – це відвернення свого обличчя від зла та звернення до добра, ба навіть, до Найбільшого Добра – Бога. Навернення – це переміна свого мислення, свого світогляду та стилю життя, очищеного від повсякденних проявів зла: зла у родині, у стосунках між колегами, у професійному оточенні чи суспільстві. Адже відповіддю злом на зло ми лише збільшуємо зло. Натомість відповіддю добром на зло ми його перемагаємо, ми його ліквідовуємо. Так навернення стає поверненням добра у наші думки, слова і вчинки; це поселення добра у нашому серці, із якого все розпочинається. Навіть маленький добрий вчинок, наче запалена у темряві свічка, розсіює навколишню густу та лякливу мряку. Тому так важливо для себе і для своїх близьких запалювати це заспокійливе і тихе світло добра. Адже воно перемагає темряву, воно обпалює жахливе і потворне обличчя зла. Воно зводить посмішку із його обличчя, якою є війна. Добро сіє життя там, де зло і смерть окуповують території землі, ума і серця.
7 березня 2022 року. Російські окупанти розстріляли мера Гостомеля Юрія Прилипка у той момент, коли він роздавав їжу та ліки потребуючим. У той момент, коли він запалював світло добра і піклування один за одного. Бо зло не терпить добра і прагне його знищити, смерть не терпить життя і прагне його поневолити. На іншому місці польські жінки на польсько-українському кордоні залишилися свої коляски та візочки для матерів, які втікають від війни. Заради того, щоб було добре їм та їхнім дітям. Адже смерть і зло уже переможені. А світло добра знову і знову породжує новий світанок серед найтемнішої ночі.
