Ми досить часто говоримо про любов, любов до Бога, любов до ближнього і любов до ворога. Зізнаймося собі щиро і відверто, як часто ми тої любові не посідаємо. Іноді хочемо витиснути її з себе, примушуємо себе і не можемо. Бо перед тим, як обійняти своєю любов’ю когось, маємо позбутися того осудження і упередження, яке маємо до цієї особи. Чому у нас є брак любові до себе, бо ми неготові прийняти себе такими, як ми є. Прийняти, не значить погодитися, але прийняти реальність. Визнати всі плюси і мінуси. Приймаючи себе чи когось іншого, ми будуємо важливий фундамент, щоб виявити до себе, чи до інших любов. Без приймання когось чи чогось забудьмо говорити про любов.
Найперше треба просто прийняти, я би сказав заакцептувати особу в її обставинах. Господь нам каже, що ніяка турбота не є добра, Господь нам каже, що досить з нас турбот сьогоднішнього дня (див. Мт. 6, 25-34). Це значить, що маємо жити кожним моментом нашого життя. То ж маємо жити кожним моментом нашого життя. Бог діє досконало, бо Бог є досконалий у кожну хвилю нашого життя. І тому ми можемо досконало з Ним зустрітися у будь-яких обставинах. А Бог завжди виявляється своєю любов’ю.
Не втікаймо від Божої любові ні в минуле, ні в майбутнє. Коли ми не вірні у виконанні обов’язків, вони часто не наближають нас до Бога, тому що ми не маємо усвідомлення, що робимо це для Нього. Тоді, щоб ми не робили, воно буде марне і пусте. Але Господь хоче в будь-яких обставинах прийти до нас і бути з нами. Він є і приходить. Тому, кожне ваше місце, саму себе і обставини, які є навколо вас, прийміть якнайкращими, які Бог міг дати для вашого освячення і спасення. Де ми тепер знаходимося, це місце, де Бог хоче нас спасти. І виконуймо все це, немовби доручене вам самим Богом. І коли так будете все то робити з трепетом і благоговінням, страхом Божим, то це завжди буде тримати вашу увагу на Бозі, який є всюди присутній і все наповняє.
