«Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би!» – чуємо в євангельському читанні Лазаревої суботи від Марти (Йо 11,21), а слідом за нею і від Марії (Йо 11,32). Шістнадцять читань Вечірні з Літургією Василія Великого, яку служать зазвичай у Велику Суботу, теж показують нам: Бог «зволікає» у ситуаціях складних, а діє у безвихідних. І «славно прославляється» (пор. Вих 15,1).
Не діє, коли пророк Йона спить у середині судна під час бурі, і навіть коли його викидають в море, а коли велика риба поглинула його, «і пробув Йона в нутрі риби три дні й три ночі» (Йона 2,1). Не діє, коли Ізраїль пустелею, по відкритій місцевості, тікає від війська фараонового, а коли перед ним постає Червоне море, і вже тікати нікуди. Не діє, коли син вдови із Сарепти, в якої гостював пророк Ілля, занедужав, а коли «зостався без віддиху» (1Цар 17,17). Не діє, коли Авраам веде свого сина Ісаака на всепалення, а коли той вже «простягнув свою руку й узяв ножа, щоб принести в жертву сина свого» (Бут 22,10).
І могла зневіритись шунамійка, коли наперекір її очікуванням слуга пророка Єлисея Гехазі не повернув до життя померлого сина (2Цар 4,8-37). Готові були прийняти смерть у вавилонській печі і не очікували залишитися живими Ананія, Азарія і Мисаїл (Дан 3). Апостолам Христовим здавалося, що їхній Учитель мав зцілити Лазаря, як це Він робив раніше з багатьма іншими недужими. Та й Самого Ісуса, розп’ятого на хресті, спокушали словами: «Нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього» (Мт 27,42). Однак Бог завжди ішов далі за людські очікування. І завжди показував Свою велич. Не просто прославлявся – «славно прославлявся».
Ми також очікуємо, що Він прославиться у всіх наших бідах особистого і державного масштабу. Очікуємо згідно зі своїми уявленнями. Бачимо, що прославляється – не без того. Але розв’язки (теж згідно з нашими, людськими, уявленнями) все не видно. Можливо, для того, щоб «славно прославитись». Як у Червоному морі, як над померлими хлопцями в історіях про Іллю та Єлисея, як з недіткненими вогнем у вавилонській печі отроками, як біля печери, де вже чотири дні покоївся Лазар, і врешті-решт як тоді, коли «предвічне Світло тілесно всім із гробу засяяло» (Канон Пасхальної Утрені).
Василь КАЛИТА для “ДивенСвіту”
