Йо. 37 зач. 10, 17-28 (текст див. нижче)
Люди, які слухали Ісуса зустрічалися перед непростою дилемою. У них було лише два варіанти: або вважати, що Ісус божевільний або він справді Божий посланець. Треба сказати, що у часи Христа серед юдеїв було чимало релігійних пройдисвітів, які приписували собі особливі властивості, винятковий духовний статус. Траплялося це призводило до гучних скандалів і замішань серед народу, але вкінці все закінчувалося нічим. Час викривав самозванців. Постава ж Ісуса – його слова і вчинки, не виглядали безумними.
«– То не слова біснуватого. Хіба біс може відкрити сліпим очі?» Йо 10, 21
Це добре усвідомлювали його опоненти і не могли не зауважувати спостережливі, яким не важко було розрізнити оригінал від підробки.
В Євангелії від Йоана Ісус постійно говорить про свій зв’язок з Отцем. Тут він вчергове наголошує, що сам добровільно кладе своє життя. Цей факт вказує на важливу складову справжнього духовного шляху, який базується на жертві, як добровільному і усвідомленому виборі. Ісус цілком розуміє до чого можуть призвести його слова. Він не виглядає на наївного простака, який заграється у словах а потім трагічно помирає.
– «Владу маю його (життя) покласти і владу маю його назад узяти». Йо 10, 17. Це ще одна характеристика Ісуса, яка помітно вирізняє його від вчителів Закону. У словах Ісуса відчувалася сила і влада. Не владність, якою пишалися юдейські законовчителі. То було щось інше. І це надавало його особі ваги, довіри, авторитету і якоїсь особливої атракції, якою втішаються люди, що сповнені Божим Духом.
На свято Оновлення храму юдеї оточили Ісуса і запитали:
«– Доки триматимеш душу нашу? Коли ти Христос, скажи нам одверто!». Йо 10, 21. Мова Ісуса дещо нагадувала мову пророків Ізраїлю, інколи була повна загадкових фраз, натяків. Це викликало чимало запитань у слухачів, декого дратувала. Але Ісус не бажає бути тим, що дає вичерпні і готові відповіді. Він скоріше апелює до свідомості людини. Кожен, хто його слухає має увійти у стосунок з власним сумлінням, щоб почути тихий голос Бога. Якщо людина почує його, то стає вівцею Божої кошари, якій Ісус дарує життя вічне і яку ворог не вирве з рук його.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
17. Тому Отець мене любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. 18. Ніхто не бере його від мене, я сам від себе кладу його. Владу маю його покласти і владу маю його назад узяти.
19. І знову постала суперечка між юдеями за ті слова. 20. Численні з них казали:
– Він біса має; він божевільний. Чому його слухаєте?
21. Інші ж казали:
– То не слова біснуватого. Хіба біс може відкрити сліпим очі?
22. Було тоді Обновлення в Єрусалимі, і була зима. 23. Ісус проходжувався у храмі Соломона у притворі. 24. Обступили його юдеї і йому кажуть:
– Доки триматимеш душу нашу? Коли ти Христос, скажи нам одверто!
25. Ісус відповів їм:
– Казав я вам, та ви не віруєте. Діла, які я чиню в ім’я Отця мого – вони свідчать за мене. 26. Та ви не віруєте, бо ви не з моїх овець. 27. Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю: вони йдуть слідом за мною, 28. і я даю їм життя вічне; не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.
