Одна з вказівок на те, що особа ще підвладна пристрасті, є розсіяння й різні думки під час молитви.
Розсіяння приходять через те, що всередині нас іще живе гріх. Кожен гріх містить у собі людське прив’язання до чогось зі світу задля нашого інтересу. Коли ми розриваємо гачки прив’язань, тоді пристрасть виходить із середини.
Коли ми позбуваємося пристрастей, тоді все більше й більше зростаємо в чесноті любові, і пристрасті виходять із нас. Коли поступово позбуваємось різних думок під час молитви, тоді починаємо щораз більше жити у Святому Дусі.
Думки і розсіяння завжди ведуть людину до різних турбот і переживання за минуле чи будучину, прив’язують її до цього грішного світу. Пристрасті, що нуртують всередині, створюють у нас думки, які не дають змоги молитися без розсіянь.
