Найсильнішою стороною нашого видання є якісні аналітичні матеріали. Власне, до них відноситься стаття культоролога і мистецтвознавця МИХАЙЛА СКОПА “Іконографія війни у світі масового споживання”, розміщена у 4-му номері Часопис Патріярхат.
Пропонуємо вам фрагмент із неї, але настійливо радимо прочитати її цілу.
ОБРАЗ ПЕРЕРОСТАЄ У СИМВОЛ
Найцікавішим, на мою думку, є те, що повторюваність мемів у деяких випадках рано чи пізно призводить до появи стійких образів, які глибше проникають у культуру.
Хорошим прикладом є вже згадане соняшникове насіння. Після появи цього мему ілюстратори почали активно зображати соняшники, які виступили символом боротьби, відродження і поступово перетворилися на символ України загалом.
Безперечно, на українських полях щороку безліч соняшників, через що ми є найбільшим експортером соняшникової олії. Але цей символ з’явився саме внаслідок мему. Стійкий образ зчитується або завдяки контексту (у випадку соняшника), або іконографії, тобто комбінації знаків, що свідчать про подію.
Такі образи на певний період закріпляються в культурі у різноманітних проявах. Найбільш знаковим можна назвати образ, прототипом якого є фото, зроблене угорським журналістом Андрашем Фьольдешом. На ньому зображена 27-річна киянка Тетяна Близняк, яка годує тримісячну доньку Марічку у київському метро. Це зображення отримало назву «Київська Мадонна» і набуло неабиякого розголосу, тому стало прообразом багатьох творчих інтерпретацій.
Великої популярності набув малюнок ілюстраторки з Дніпра Марини Соломеннікової, який, натомість, став основою для низки ікон («Патріярхат» №2-3, 2022 р.). Одна з них тепер перебуває у святилищі Святого Серця Муньято, друга у вигляді масштабного банера тимчасово розміщена у церкві Святого Власія (Chiesa di San Biagio Martire) в Неаполі, яку відвідують багато українців.
Ще одне таке зображення є елементом ікони художниці Анни Бойко під назвою «Фатімська Покрова». Ця ікона перебуває в Україні, у василіянському монастирі Святого Миколая в селі Малий Березний Закарпатської області.
Описаний образ відтворювали вже багато разів, завжди зберігаючи основні елементи. Тому можна говорити про появу нової іконографії. Але виникає питання, хто або що тут зображене.
Справді, була сфотографована конкретна мати. Проте, на мою думку, зміст цього образа є цілком самостійним, аж ніяк не прив’язаним до реальної людини, яка живе і дихає, має минуле і майбутнє. Адже він фіксований не на людині, а на тій події, яка утворює його «міфологічний простір». Це фактично «Богородиця Годувальниця», поміщена в контекст української війни за посередництва реальної моделі.
Така гра змістів репрезентує архетип Матері, тому апелює до базових цінностей, які проявляються тут і зараз. Тож питання, чи можна молитися до такої ікони, є риторичним: ви можете бачити на зображенні Тетяну, думати про неї, але це не вона конкретно, а спільний образ зі всіма укладеними в нього означеннями, бо ж, як і будь-яка інша ікона, вона є комбінацією символів, котрі утворюють іконографію. В цьому ключі «Київська Мадонна» є настільки ж незалежною від референта Тетяни, як «Богородиця Одигітрія» від Діви Марії.
Також привертає увагу те, наскільки популярним став образ матері з дитиною із початком повномасштабного вторгнення росії. Як уже було сказано, релігійний підтекст цього образа є одним із домінувальних, але аж ніяк не первинним: будь-яка іконографія, заснована на базових образах, надає їм конкретних змістів завдяки певним атрибутам.
Тому можна сказати, що в періоди значних зрушень суспільство так чи інакше звертається до простих образів, які мають на символічному рівні відображати певну незакриту потребу або травматичний досвід. Їхні особливості є одними з найвиразніших маркерів, що дозволяють виявити дискурсивні закономірності певної епохи.
Світлина о.Вячеслава Окуня, ТІ.
