Що більше зусиль вимагає молитва, тим легше нехтувати нею. Фатальний для нашого духовного життя результат проявляється не миттєво, але невідворотно.
Спочатку наш розум стає більш світським, ми відчуваємо все більше і більше відчуження від Бога, і в нас стає все менше і менше тем для розмов із Ним. Потім у нас розвивається дух безвілля, який завжди знаходить причину для того, щоб не молитися, і винаходить виправдання, бо ми нехтуємо молитвою. Наше внутрішнє життя починає слабшати.
Біль від гріховного життя перестає відчуватися так гостро, як раніше, бо ми більше не сповідуємо свої гріхи перед Богом. А як наслідок цього наш духовний зір стає розмитим, і ми перестаємо чітко розрізняти, що є гріх, а що не є гріх.
Із цієї миті ми здатні чинити опір гріху тільки так, як це роблять і світські люди. Вони борються лише з тими гріхами, які вважають надзвичайно небезпечними з погляду їх наслідків. Усе це є результат послаблення молитовного життя. І подібне відбувається у внутрішньому житті безлічі віруючих.
