Як ти змінишся,коли Бог проведе тебе через пустелю?

Читай також

  • Бог бачить кожну твою сльозу
  • Школа Святого Духа: в пошуках відповідей у складні часи
  • Старець Павло з Дори як дар Бога для українського народу
        • Як ти змінишся,коли Бог проведе тебе через пустелю?

          Мандрівка Ізраїлю пустелею після звільнення з Єгипту нагадує нам, що пустелі не виникають тільки через невдачу чи підступність сатани. Вони можуть бути місцем трансформації, яке Бог використовував для нашого блага, якщо ми пройдемо через нього з вірою.

          Божа мета у пустелі

          У книзі Вихід бачимо, як Бог звільнив ізраїльський народ з Єгипту і як Він наповнив його надією на обітовану землю. Але після чудового переходу через Червоне море та знищення єгипетської армії, Ізраїль побачив на горизонті не землю молока та меду, а пустелю.

          Невже Бог помилився? Чи дійсно Він планував вивести їх з Єгипту, а потім вбити в пустелі? Біблія однозначно відповідає: ні. Пустеля не була випадковістю, і це не було знаком того, що Богові все одно. Насправді пустеля показала, як Бог дбав про свій народ впродовж усього шляху.

          Мойсей згадував про результат, наставляючи нове покоління:

          «Спогадай увесь той шлях, що ним водив тебе Господь, Бог твій, за цих сорок років у пустині, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб довідатися, що в твоєму серці, чи додержуватимеш заповіді його, чи ні» (Вторзаконня 8:2).

          Пустеля і відсутність ресурсів показали, що було в серці Ізраїлю і яким був їхній справжній рівень посвяти Богові. Бог вивів свій народ із Єгипту, але тепер йому треба було вивести Єгипет зі свого народу.

          Біль та обіцянка

          Історія створення світу нагадує нам, що Бог від початку не поселив людство в пустелі. Він створив Адама та Єву і помістив їх до Едемського саду, чудового дому, де не було й сліду пустелі чи посухи.

          Але пустеля наступала. Біблія говорить нам, що «Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Римлян 5:12). Гріх вивів людство із саду у новий вид дикої природи. Але Бог, як люблячий Батько, прагне звернути наші серця назад до Нього. Саме так Він зробив з Ізраїлем у пустелі: Він досліджував їхні серця і карав їх, як батько карає свого сина: «Тож признайся в своєму серці, що як чоловік виховує свого сина, так Господь, Бог твій, виховує тебе» (Вторзаконня 8:5).

          Той самий глава каже нам:

          «Він упокоряв тебе, морив тебе голодом та годував манною, про яку не знав ні ти, ні твої батьки; щоб ти пізнав, що не тільки хлібом живе людина, але всім, що виходить з уст Господніх, може жити людина» (Вторзаконня 8:3).

          Пустеля ― це місце метаморфози. Безробіття, сімейні негаразди, хвороба або інші випробування, коли ви вийдете з пустелі, ви або будете більше схожі на Ісуса, або менше. Ви можете стати більш зрілим у Господі і більш чутливим до Його голосу або, можливо, гіршим, цинічним та безнадійним. Але ви не станете тим самим.

          Як же вийти з пустелі більш схожими на Ісуса? Відповідь полягає у Божій участі у нашому житті.

          Наш хліб у пустелі

          Для Ізраїлю Божою їжею в пустелі була манна, невідома та дивна речовина. Є припущення, що назва, яку люди дали цій їжі, походить від єврейського виразу «ман ху», що означає “Що це?” (Вихід 16:15).

          Ізраїль турбувався про фізичну їжу, але Бог хотів стосунків із ними. Ось чому манна давалася щодня, а чи не щотижня чи щомісяця. Господь хотів навчити Свій народ ― і нас сьогодні ― тому, що, крім фізичної їжі, найбільша потреба людини в цьому житті ― це близькі та довірчі стосунки з Ним.

          У пустелі, де зникають усі джерела безпеки і стабільності, стає очевидним, що ми потребуємо Господа. Люди, що померли в пустелі, померли не від голоду чи суворості випробувань, а тому, що не вірили в Слово Боже: «Отак зайнявся Господь гнівом проти Ізраїля і заставив його блукати пустелею сорок років, аж доки не вимер увесь той рід, що коїв речі, не благоугодні очам Божим» (Числа 32:13).

          Коли Мойсей сказав народові, що Бог пошле манну, він сказав: «А вранці побачите славу Господню, бо він почув нарікання ваші на Господа» (Вихід 16:7). Побачивши манну, вони побачать славу Божу. Манна вказувала на Бога, і, як пізніше відкрив Ісус, вона вказувала на Самого Христа:

          «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує ― не матиме спраги ніколи» (Йоана 6:35).

          Коли ви йдете пустелею і відчуваєте себе на межі краху чи смерті, у вас може виникнути спокуса засумніватися чи нарікати на Бога, забуваючи про чудеса, які Він творив у минулому. Але Бог закликає нас не нарікати і не впадати у відчай, щоб ми могли звернути свій погляд на Того, на Кого вказує манна: Ісуса Христа.

          Простого знання про шляхи Божі недостатньо. Християнське життя ― це пізнання Його в особистих та довірчих стосунках. Пустеля ― це можливість поглибити наші стосунки і спілкування з Христом, тому що Він є справжнім і найбільшим Божим провидінням для Його дітей.

          Переклад Наталії ПАВЛИШИН

           

          Читай також

        • Бог бачить кожну твою сльозу
        • Школа Святого Духа: в пошуках відповідей у складні часи
        • Старець Павло з Дори як дар Бога для українського народу
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 4.3 / 5. Vote count: 3

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"