«Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі… А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 11.13).
Обидва чоловіки, які прийшли у храм молитися, казали слово «Боже!». Проте, який образ Бога носили у своєму серці?
Здається, що побожний фарисей носив у собі образ Бога, Який рахує людські добрі діла, щоб переконатися, чи людина заслуговує на Його прихильність і любов. У цьому контексті дехто говорить про образ Бога-«бухгалтера». Фарисей, перераховуючи свої заслуги, неначе прагне переконати Бога, що він – хороша людина, щедра, чеснотлива, добра і жертовна, то ж заслуговує на Його благословення. Здається, у його відношенні до Бога бракувало як щирості, так і довір’я, а замість них була непевність і тривога, страх втратити прихильність Бога, якщо б Бог виявив у поведінці щось негідне і недобре.
Насправді ж Бог є любов’ю і любить нас, не тому, що ми є добрі, а тому, що Він є добрим. Божа любов є безкорисливим даром, який можна «заробити» добрими ділами, а лише – відкрити і з вдячністю прийняти, а відтак давати дальше – іншим людям, безкорисливо і щедро. Вона робить нас здатними рівно ж признатися до своїх слабкостей і гріхів та у смиренні просити в Бога зцілення нашої зраненої гріхом душі.
Божа любов, яка торкає наше серце і перемінює його, перемінює рівно ж наше відношення до ближніх. Ми вже не схильні до поспішного осудження, відкинення чи погорди, а радше маємо велике милосердя і співчуття до тих, хто впав і потребує Божого і людського прощення. Пригадую собі, один співбрат-монах з-за кордону одного разу сказав про себе таке смиренне і будуюче свідченням: «Той, хто пам’ятає про власні гріхи, є милосердним щодо інших; і тому я дууууууууже милосердний». Але щоб так смиренно визнавати власні слабкості і бути милосердним до своїх ближніх, потрібно носити в серці здоровий образ Бога – милосердного Отця.
Здається саме в такого Бога – милосердного і люблячого Батька – відкрив для себе бідний митар. Він не осуджував нікого, не вихвалявся добрими ділами, яких також мабуть в його житті не бракувало, але з довір’ям і смиренням поручав себе самого і своє життя у руки милосердного і милостивого Отця. Наші гріхи не можуть зменшити чи заперечити Божої любові до нас. Навпаки, саме усвідомлюючи, що Бог є милосердною любов’ю, ми наважуємося покинути свої гріхи, вкинувши їх в безодню Божого прощення і Божої милосердної любові.
«Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито, Блажен той, кому Бог вини не залічить, і в кого на душі нема лукавства. Як я мовчав, ниділи мої кості серед мого безнастанного стогнання. Бо вдень і вночі твоя рука тяжіла надо мною, висохла моя сила, немов під літню спеку. Я висповідав тобі гріх мій і не затаїв провини моєї. Я мовив: “Признаюсь Господеві в моїх провинах”, і ти простив вину гріха мого. Тому помолиться до тебе всяк побожний в час небезпеки. І під час повені вод великих -вони до нього не досягнуть. Ти – захист мій, ти збережеш мене від скрути, огорнеш мене радістю мого спасіння» (Пс. 32, 1-7).
