На першому місці св. Єфрем згадує про «дух лінивства». Хтось зауважив, що людину, яка зайнята добрими Божими справами, демони спокушають до одного – щоб вона перестала працювати. Натомість ледачого атакують усі демони нараз до всіх можливих пристрастей і вад. Мабуть тому лінивство називають матір’ю усіх вад. «Невинна, ніби, річ – лінивство, але породжує дуже багато темного, чорного» (О. Мень).
Дух лінивства намагається переконати людину, що немає сенсу робити зусилля, що світ навколо поганий і його не можна змінити, що найкраще плисти за течією і не робити ніяких активних дій задля переміни себе самого і світу навколо себе.
Таким чином лінивство стає паралічем душевних і фізичних сил людини. Цей демон не дає людині розвинути той потенціал, який Господь вкладає у її життя, обдаровуючи різними дарами, талантами і можливостями творити добро на цьому світі. Адже Господь Бог, покликуючи нас до буття, пов’язав із нашим життям певний позитивний план, якесь велике добро, яке ніхто замість нас не зможе здійснити – з простої причини: тому що кожна людина унікальна і неповторна і кожна має свій унікальний шлях та своє унікальне неповторне завдання на цьому світі, яке може виконати тільки вона і ніхто інший. Св. Павло каже про це так: «Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили» (Еф. 2, 10).
Зауважмо, що у притчі про таланти господар, який залишив своїм слугам таланти, «кожному за його здібністю», після повернення дуже строго скартав саме того, котрий закопав свій талант, замість вміло орудувати ним: «Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт. 25, 26-29).
Мене свого часу дуже вразила відповідь Блаженнішого Любомира, який на запитання журналістки, про що він найбільше шкодує у своєму житті, смиренно відказав: «Найбільше шкодую за змарнованим часом». І це казала людина, яка усе своє життя присвятила служінню Богові і Церкві!
Очевидно, це не означає, що християнин не має права на відпочинок, що мусить тільки «гарувати», доводячи себе до виснаження і вигоряння. Ні! Господь як добрий Батько бажає, щоб і ми відпочили задля відновлення наших душевних і фізичних сил. Тому й Ісус казав апостолам, які повернулися після своїх трудів: «”Ідіть самі одні осторонь, десь на самоту, та й відпочиньте трохи.” Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити. І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні» (Мр. 6, 31-32). Втім, зауважмо, що поруч зі словом «відпочиньте» є маленьке уточнення: «трохи»…
Вміти зберегти у всьому міру – це дар євангельської мудрості, про яку нам слід молитися, подібно як молився праведний митрополит Андрей (ці його слова мене особисто часто надихають): «Дай мені, Боже, мудрість праці і мудрість відпочинку; хай мені буде розкішшю праця для Тебе, а втомою – відпочинок без Тебе».
Владика Богдан ДЗЮРАХ
