«Коли сини халдейські побачили на руках Діви Того, Хто руками Своїми людей сотворив, і Владику в Ньому пізнавши, хоч і прийняв Він вигляд людський, поспішили дарами Його вшанувати, а благословенну між жінками привітали».
Як «синів халдейських» автор Акафісту описує мудреців, які прийшли «зо Сходу» в пошуках новонародженого «юдейського Царя», як про це читаємо в Євангелії від Матея: «Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. (пор. Мт. 2, 11).
Мудреці «бачать». Вони удостоїлися бачити те, що прагнули побачити старозавітні пророки і праведні, але не бачили (пор. Мт. 13, 16). На це видіння очікував з надією старець Симеон, а удостоївшись його, сказав з полегшення до Бога: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння» (Лк. 2, 29-30). Очевидно, тут йдеться не просто про фізичне бачення, але про духовний дар пізнання Бога в людськім тілі, відкриття Його спасенної присутності посеред вбогих і непоказних обставин щоденного життя.
Для такого духовного бачення дійсності потрібно дві передумови: світло Божої благодаті, «світло богопізнання» та чистота серця, про яку сказав Господь: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт. 5, 8).
Як часто люди, навіть наближаючись впритул до Божої дійсності, навіть перебуваючи віч-на-віч зі своїм Богом і Спасителем, не зауважують Його! Книжники і фарисеї, хоч вважалися глибоко релігійними людьми, проте не розпізнали у Ісусі Христа – Спасителя і Господа. Їх засліпила заздрість, гордість і формалізм. При цьому вони навіть не усвідомлювали ступеня свого засліплення. Господь Ісус уболіваючи казав до них: «Були б ви сліпі – не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, – то і гріх ваш зостається» (Йо. 9, 41).
І тільки люди праведні могли щомиті і повсюдно могли бачити присутність Бога і цілковито покладатися на Нього. Вони могли казати разом з Псальмоспівцем: «Господь – передо мною завжди; тому що він у мене по правиці, не захитаюсь. Тим то й радується моє серце, і душа моя весела, і тіло моє спочине безпечно» (Пс. 16, 8-9).
То ж, остаточно, «бачення» означає дар живої віри. Невипадково опис зцілення сліпонародженого, який ми читаємо у великодньому часі, закінчується так: «Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» Ісус же йому: «Ти бачив його; він – той, хто говорить з тобою.» Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» – і поклонився йому» (Йо. 9, 35-38).
Прибігаючи в молитві до Пресвятої Богородиці, просімо і для себе такого дару богопізнання і чистоти серця, щоб і ми могли відкривати і зауважувати присутність Бога в нашому житті і, поклоняючись Йому із вірою, удостоїлись спасіння.
