«Здійснивши пророцтво про Тебе, богоносними проповідниками вернулися мудреці до Вавилону і, всім про Тебе, Христе, проповідуючи, поминули вони шаленого Ірода, нездатного співати: Алилуя!»
Мудреці зі Сходу вернулися з Вифлеєму в рідні сторони не просто з милими спогадами і дивовижними враженнями. Вони, зустрівши живого Воплоченого Бога, стали його місіонерами. Вони свідчили про Новонародженого Месію – Спаса світу. Вони ставали для своїх народів Йоанами Предтечами, готуючи шлях для Господа в серцях людей.
Це – характерна ознака живого християнства: місіонерський динамізм, готовність ділитися своєю вірою з іншими людьми, передавання віри словом проповіді і способом життя. Людина, яка дійсно зустріла живого Бога, відчуває внутрішню спонуку «проповідувати про Христа всім», як сказано в Акафісті. Як за плодами пізнається дерево (пор. Мт. 7, 16-20), так за «місіонерським» налаштуванням християнина пізнається якість його віри.
Маю часто враження, що багато християн не свідчать про Христа, вони є мовчазними, німими християнами, які не проповідують Христа навіть у середовищі найближчих, найрідніших. Хочу наголосити, що тут не йдеться про «розмови на кухні» на церковні теми, які часто межують з поширенням пліток, обмовами чи осудом осіб чи ситуацій.
Свідчення віри не живиться плітками чи негативізмом, але надихається Божим світлом і силою Св. Духа, який показує Божу перспективу людського життя та збуджує в душах надію, прагнення чинити добро, витривало переносити випробування і милосердною любов’ю служити іншим. Свідчення Євангелія – це завжди блага вістка, проповідь надії, джерело сили і відваги.
Мудреці розповідали про Христа «усім». Це теж дуже важливо. Бо часто християни залишаються в колі собі подібних, і говорять про Бога тільки тим, котрі вже вірять в Бога, належать до церковної спільноти і беруть участь в її житті і місії. Натомість справжній Христовий свідок має «дерзновеніє», тобто євангельську відвагу свідчити про свою віру, про Христа і Церкву рівно ж перед ворожим чи байдужим середовищем. І саме це заповідав Христос, попереджаючи своїх учнів: «Але перед усім цим на вас накладуть руки й переслідувати будуть, і волочитимуть по синагогах та по тюрмах, водитимуть перед царів і правителів з-за імени мого. І це дасть вам нагоду свідчити.» (Лк. 21, 12-13). А іншим разом каже: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами» (Мр. 8, 38).
Остаточно, проповідь це – не лише і не в першу чергу слово, а це передовсім – «богоносність». Бо ми переказуємо і передаємо іншим людям не те, що говоримо, а те, ким ми є. Каже св. Августин: «Годую вас тим, чим сам живу». І це базовий принцип і правило місіонерського служіння Христових учнів: мати живий досвід Бога, мати Бога у собі, щоб могти передавати Його іншим. Проповідь священника та свідчення віри кожного християнина черпає свою силу і дієвість з глибокого духовного життя.
Просімо нашого Господа, що вознісся від нас на небо, щоб, за молитвами Пресвятої Богородиці, ми були проповідниками живого Бога, богоносними свідками Христового Євангелія у нинішньому світі!
