„Допоможіть! Моє серце розбите…“

Читай також

  • Дорога до Божого Царства легка і проста
  • “Дій-Ти: духовність та психологія” . Доєднуйтеся до онлайн-курсу
  • Ознакою доброї молитви є те, що ми маємо в нашому серці благоговійні почуття до Бога
        • „Допоможіть! Моє серце розбите…“

          „Допоможіть! Моє серце розбите…“ Саме це звертання найчастіше чують духівники і психологи. На те є чимало причин: нерозділене кохання, втрата роботи, розбиті мрії, подружжя і діти. Біль від цих страждань у всіх схожий.

          „Що тепер?“ — питання, яке виникає в кожного, хто переживає це.

          Поплачте, як слід

          Горе — це не лише почуття, але й дія. Коли серця розбиті, щоки повинні бути вологими. В плачі є щось неймовірно страшне. Ця дія вразлива, вона вимиває наші думки і почуття. Плач втомлюють нас. Не дивно, що люди втікають від нього.

          Але Святе Письмо не розцінює ридання так негативно. Бог не говорить своїм дітям „витріть сльози!“ Навпаки, Він береже наші сльози:

          „Мої скитання тобі відомі, сльози мої збери в бурдюк твій: чи ж не записані вони у твоїй книзі?“ (Псалми 55: 9).

          У стародавній, посушливій землі, де посуд аж ніяк на дорозі не валялися, в ньому зберігали тільки речі дорогоцінні.

          Більш того, сам Бог плаче і не вибачається за це: „І як наблизився і побачив місто, він над ним заплакав, кажучи:

           “Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин.”“(Луки 19: 41-44).

          „Заплакав Ісус“ (Йоана 11:35). Коли Бог виявляє, що у Нього болить серце, щоки Його не залишаються сухими, і вам не слід соромитися, якщо у вас теж.

          Недостатньо просто виплеснути свої емоції; їх слід скеровувати:

          „До Господа взиваю в моїй скруті, він мені відповідає. Господи, визволь від уст брехливих мою душу, від підступного язика. Що тобі дати, що придати тобі, язику підступний? Стріли вояка гострі й вугілля дрокове. Горе мені, що я чужинець у Мешесі, що перебуваю біля шатер кедарських! Довго жила моя душа між тими, що мир ненавидять. Я – ввесь за мир; коли ж говорю, вони – за війну.“ (Псалми 119: 1).

          „З глибин взиваю, Господи, до тебе. О Господи, почуй мій голос! Хай твої вуха будуть уважні до голосу благання мого! Коли ти, Господи, зважатимеш на провини, – о Господи, хто встоїться? Та в тебе є прощення, щоб мали страх перед тобою. Жду на Господа, душа моя жде, і я надіюся на його слово: Душа моя чекає на Господа більш, ніж сторожа на ранок. Надійсь, Ізраїлю, на Господа, бо в Бога є милість, і відкуплення велике в нього. Він викупить Ізраїля з усіх його злочинів“ (Псалми 129: 1).

          Християни — це не просто ті, хто плаче, але ті, хто плаче правильно. Неправда, що наш стрес, смуток, гнів і негативні емоції просто потребують емоційного виходу, щоб послабити тиск. Таке сприйняття переживань часто приносить більше шкоди, ніж користі, бо дуже швидко буде так, що лише поставивши свій емоційний чайник на пальник, ми одразу почуємо виття свистка…

          Замість цього, потрібно об’єднати емоційний виплеск із надією. Це не означає, що ми завжди, у будь-який момент, повинні підтримувати усвідомлене почуття надії разом із нашим горем. У Святому Письмі є тексти на кшталт 87 Псалма і 3-го розділу книги Іова. Він не просить віруючого прийняти погляд Поліанни на віру в життя. Але Павло нагадує Солунян, що їх горе відрізняється від простого емоційного виплеску:

          „Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, – щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії“ (1 Солунян 4:13).

          Це засновано на істині Євангелія, яке є джерелом надії і самого життя:

          „Нехай же Бог надії сповнить вас усякою радістю та миром у вірі, щоб ви збагатились у надії, силою Духа Святого“ (Римлян 15:13).

          „Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім: Ми, що живемо, що залишимося до приходу Господа, – не випередимо тих, що поснули. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди“ (1 Солунян 4: 14-17).

          Надія Євангелія — основа здорового скорботи. Ми можемо не завжди бачити її і не завжди зосереджуватися на ній, але вона є, і вона знову відродиться:

          „Серце чисте створи мені, а Боже, і дух потужний віднови в нутрі моїм“ (Псалми 50:12).

          Помоліться

          Горю потрібна молитва. Це спілкування наших душ з їх Творцем і Богом. Псалтир — це не просто збірка пісень для віруючих, але живий приклад молитов вірних. Молитва полягає не в тому, щоб змінити наміри Божі, але показати Йому наші найщиріші бажання і довіритися Його керівництву, навіть коли від цих бажань доводиться відмовитися.

          У найвідчайдушу годину Христос взиває в молитві:

          „Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.” І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.” І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти”“ (Матея 26: 36-39).

          Павло говорить нам, що навіть коли ми не знаємо, як треба молитися, Святий Дух заступається за нас, виправляючи наші молитви:

          „Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними“ (Римлян 8:26).

          Є щось таке молитві, щоб приносити перед Господом наші найпотаємніші думки і почуття, що робить наші серця відкритими до втіхи, яку приносить тільки Євангеліє.

          Бог любить чути імпровізовані, неписані молитви сердець Своїх дітей:

          „Звіряйтеся на нього повсякчас, народи, виливайте перед ним серця ваші! Бог – нам пристановище“ (Псалми 61: 9).

          Але молитва — це не просто емоційне звалище. Наші молитви — це молитви Богу, Який явив Себе і забезпечив нас словом Своїм. У скорботах наші молитви і наші душі надихаються Словом Божим.

          Роздуми про Святе Письмо примушує наші серця підніматися над собою і думати про грандіозні масштаби відкупної дії Бога заради свого народу:

          „Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина, в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів“ (Колосян 1: 13-14).

          Це дає надію там, де інакше її немає зовсім:

          „Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!“ (Йоана 14:27).

          „Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього? Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – той, що оправдує; хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас. Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано:«За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.» Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.“ (Римлян 8: 31-39).

          „Так що ми сміло можемо сказати: «Господь – мій помічник: я не боюся. Що може мені людина зробити?»“ (Євреям 13: 6).

          „Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам“ (Якова 1: 2).

          Це змушує нас поглянути на своє горе в перспективі, нагадуючи нам, що наш душевний біль — це всього лише незначний натяк на біль, пережитий Ісусом на хресті: „А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі Елі, лема савах-тані”, – тобто: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?”“ (Матея 27:46) — страждання, на яке Він пішов добровільно: „Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь.»“ (Йоана 10:18), знехтувавши ціною сорому заради радості спокутування народу: „Вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.“ (Євреїв 12: 2).

          Відпочиньте

          Горе втомлює — фізично й емоційно. Здається, що розум і тіла наші заступає неминучий і страшний туман, який в такі моменти навіть не дає дихати. Ті, хто переживає горе, потребують відпочинку, особливо духовного. Саме в ці моменти слова Господа для нас наймиліші:

          „Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.“ (Матея 11: 28-30)

          Сподівання на Ісуса часто означає навмисне відсторонення від мирської зайнятості. Вибираючи зосередження тієї невеликої емоційної енергії, якою ми володіємо, на цілях Царства, допомагає забезпечити мир, який проста логіка не може пояснити:

          „Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. Мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі. Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-будь похвальне, — про те думайте! Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені — те чиніте, і Бог миру буде з вами.“ (Филип’ян 4: 4-9).

          Ідіть до друзів

          Горе — не особиста справа. Часто важко й принизливо дати комусь доступ в глибини нашого болю, але Бог занадто любить своїх людей, щоб дозволити вашим стражданням початися і закінчитися з вами. Мусимо пам’ятати, що Господь заповідав усім нам:

          „Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа“ (Галатів 6: 2).

          Звичайно, що не всім потрібно бути в курсі глибини ваших переживань, але дозволяючи іншим ходити поруч із вами під час лиха — це спосіб служити їм, і дозволяти їм служити вам. Це нагадування про те, що життя паломника в цьому грішному світі далека від рожевого кольору, і коли-небудь, коли нинішнє випробування буде вже позаду, церква отримає можливість засвідчити відчутну вірність Господа вам.

          Часто сатана використовує наше горе, щоб потурати нашим бажанням ізоляції не тільки на особистому, а й на загальному рівні. Збір для спільного поклоніння видається занадто складним завданням. Коли сумуємо, може бути важко співати, молитися або концентруватися на поклонінні. Може здатися, що Вечеря Господня — марне заняття. Але поклоніння освіжає наш дух, тримає нас в живих, коли здається, що все інше зазнає невдачі. Потрохи, навіть коли ми не цінуємо цього, поклоніння втішає наше горе і повертає наші душі до здорового стану.

          Плачте і наближайтеся

          У світі, де гріх заражає і впливає на все навколо нас, неможливо пережити все це, не розбивши свої серця. Але у нас є Бог, який не мовчить в такі часи. Він знає, тому що він сам був на нашому місці: „Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха“ (Євреїв 4:15). Він відчував страшні муки розбитого серця. І в такі часи Він не говорить нам замкнутися і піти, але плакати, наблизитися до Нього і знайти порятунок і радість у Ньому.

           

          Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН

           

          Читай також

        • Дорога до Божого Царства легка і проста
        • “Дій-Ти: духовність та психологія” . Доєднуйтеся до онлайн-курсу
        • Ознакою доброї молитви є те, що ми маємо в нашому серці благоговійні почуття до Бога
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Про автора

              Наталія Павлишин
              Журналіст "ДивенСвіт"

              Leave a Comment