На презентацію книги “Діалог лікує рани” 19 вересня зібралась неймовірна кількість слухачів. Почути про те, як зароджувалась ідея книги, про що вона і яку місію на неї покладає сам автор вдалось і ДивенСвіту. Ділимось із вами найцікавішим.
Чи вийде друком українська версія виданої польською мовою книжки “DIALOG LECZY RANY” було під сумнівом – зізнається Блаженніший Святослав. А все через те, що першопочатково місією цього видання було достукатись до сердець поляків, а не українців. Однак з огляду на різні обставини, зокрема з ініціативи української громади у Польщі, ця книга таки вийшла українською.
Адресатом цієї книжки є не ви, не українське середовище, ми мали на увазі пересічного молодого поляка, який про українську історію та церкву зокрема нічого не знає. Це і є ефект так званого медійного середовища, того нового виду культури, в якій ми живемо. Пан Кшиштоф Томасік виступав адвокатом диявола, він ставив питання, часом дуже гострі і незручні. І я старався чесно на них відповідати. Коли не мав відповіді – зізнавався, однак про те, що ввавжав правильним і справедливим – говорив. Ми кілька днів разом проговорили. Не знаю, скільки годин пан Кшиштоф записав на диктофон. Легко говорити, але потім хтось мусить працювати: ті години пан Кшиштоф перетворив на чудовий текст, що легко читається. Ця книжка вийшла у березні цього року. Передмову до неї написав архієпископ-емерит Кракова, довголітній секретар Папи Івана Павла II Станіслав Дзівіч. Для мене ця передмова є мотивацією іти далі, вона наче засвідчує, що все, що я сказав – правда.
Не всі у Польщі сприймають книгу з оплесками. Чому? Бо я у цій книжці представляю українську точку зору, а не польську. Натомість я намагався спокійно і щиро говорити правду. Ці думки не можу вважати авторською думкою. Тут я – як свідок своєї церкви. Це те, про що ми говорили на синодах, озвучували у посланнях, те, про що говорив Блаженніший Любомир.
За словами Блаженнішого, назву книжці дав пан Кшиштоф. “Діалог лікує рани”. Годі було добрати більш відповідну назву.
На жаль, ми сьогодні не вміємо комунікувати. Ми живемо у світі монологів. Ми не вміємо чути іншу людину, навіть коли вона думає по-іншому. Але діалог є дуже важливим елементом загальнолюдської культури, який ми повинні віднайти в собі. Часом думаємо, що існує дві думки: моя і неправильна. Нам іноді здається, що діалог – це наче прийняти поразку, здати свої позиції. Але так не є, бо людина була створена діалогом. Нам не потрібно боятися діалогів, особливо з Богом та ближнім, навіть якщо він думає зовсім не так, як я. Ми живемо в культурі, яка не вміє слухати. Ми самі іноді не вміємо слухати. Тому-то часом крик суспільних дискусій є такий високий.
Уявіть, а як непросто почути, коли йдеться про діалог з іншим народом. Діалог потрібний як інструмент терапії ран. Папа Іван Павло успадкував дуже зранену і поділену Європу, але він розумів, що немає іншого способу вилікувати рани Європи, як бути апостолом діалогу, що він і ввесь час намагався робити.
Ця книжка не просто говорить про монолог, вона має форму діалогу.
Ми повинні творити всеможливі контексти для діалогу: як в сім’ї, в суспільстві, так і на міжнародному рівні. Я би хотів, щоби ця книжка працювала як промотор діалогу, щоби вона закликала обидві сторони до розмови, як українську, так і польську.
Сподіваюсь, що ця книжечка вас не змучить і не розчарує. У нас уже зародилась ідея другого тому, бо бачимо, що не на всі питання ми відповіли і діалог слід продовжувати.
Підготувала Тетяна Трачук
